3 (30). УКР НА ПОЧАТКУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ –
ВЕРЕСЕНЬ 1939-ЧЕРВЕНЬ 1941до початку Другої світової війни Україна входила в орбіту колоніальних планів кайзерівської Німеччини. Брестський мир 1918 р. став серйозним кроком на шляху практичної реалізації цих експансивних планів. Для розробки зовнішньополітичної стратегії націонал-соціалізму 1934 р. з різницею в декілька місяців було створено зовнішньополітичне бюро НСДАП під керівництвом Розенберга і бюро спеціального уповноваженого з питань роззброєння Ріббентропа.
Українська проблематика займала одне з перших місць у роботі цих установ. Висунута командою Розенберга концепція «свідомого європеїзму» особливо акцентувала увагу на проблемах Східної Європи. Принципова ідея цієї концепції-роздробити народи регіону за національними ознаками, нацькувати їх один на одного, а потім легко підкорити всю територію Східної Європи. Ось чому Розенберг з самого початку пропагував ідею утворення формально самостійних, але фактично залежних від нацистського рейху держав в Україні та Кавказі, що могли бути створені для протидії ослабленій російській державі з центром у Москві. Очевидно, саме бюро Розенберга відіграло основну роль у постановці та розробці питання про створення «Великої України» як найближчої мети націонал-соціалізму. Проте в другій половині 30-х років відбувається певна еволюція поглядів Гітлера. У цей період він відходить від ідеї створення на тривалий час бодай маріонеткової держави на українських землях, намагаючись використати «українську карту» тільки як зручний козир у складній дипломатичній грі напередодні Другої світової війни.
Початок війни проти Радянського Союзу означав, що німецькі плани щодо українських земель вступили у вирішальну фазу свого практичного здійснення. І ось саме на цьому етапі економічні інтереси третього рейху почали різко домінувати над політичними розрахунками.
Опонентом Розенберга став Герінг, — який відповідав за виконання економічної частини плану «Барбаросса», для реалізації якої було створено економічний штаб особливого призначення «Ольденбург», чи «Економічний штаб Ост». За декілька днів до війни штаб «Ольденбург» завершив розробку директив щодо керівництва економікою на території СРСР після його завоювання — так звану Зелену папку Герінга. Одним із головних об'єктів пограбування була Україна. «Зелена папка Герінга» — це, так би мовити, тактичний план економічного грабунку на окупованих територіях, розрахований, головним чином, на період війни, але ще в січні 1940 р. за наказом Гімлера було розпочато роботу над довгостроковим, стратегічним «Генеральним планом Ост». Цей проект мав на меті дати рекомендації щодо вирішення проблем германізації та колонізації районів Сходу на довгочасну перспективу. Він складався з програми-мінімум, розрахованої на період війни, та програми-максимум — на повоєнний час. Програма-мінімум мала на меті максимальне використання для успішного ведення війни економічних та трудових ресурсів завойованих на Сході територій, насамперед продовольства України та нафти Кавказу. Знищенню підлягали радянські керівні політичні кадри, комуністи, євреї, цигани.
Програма-максимум забезпечувала домінування німецької нації на окупованих територіях. Для цього планувалося: фізичне знищення слов'янських народів; часткове онімечення «нордичних груп населення», що є у складі СРСР; підрив біологічної сили слов'янських народів; масові депортації населення (планом передбачалося переселення 65% українців із Західної України до Сибіру); переселення німців на окуповані землі і створення системи озброєних селянських поселень колоністів, безпосередньо підпорядкованих СС. Цілком очевидно, що «Генеральний план Ост» створювався для того, щоб в інтересах завойовників послідовно, планово, поетапно провести знищення, депортацію, перетасовку мільйонів людей.
АРІСТОТЕЛЯ афинской демократии - первого в истории опыта создания демократического общественного устройства, первого образца "народовластия", в котором наиболее ярко и отчѐтливо проявились черты этой новой для античности формы государственного управления.Сам термин "демократия" следует применять для характеристики политического строя
Аттики, утвердившегося после окончания греко-персидских войн (500 - 449 гг. до н.э.). Ни при Солоне - знаменитом афинском мудреце, реформаторе, ни при Клисфене - другом политическом лидере Афин VI в. до н.э., демократии не существовало.
Реформирование системы государственного устройства Афин было фикцией при сохранении за Ареопагом (высшим государственным советом, органом власти аристократии) прав высшего законодательного органа, отвечающего за сохранение государственного порядка и привлечение граждан к судебной ответственности. Только дискредитация членов Ареопага при Эфиальте (462-461 гг. до н.э.), повлекшая утрату государственным советом его значения как высшего органа власти, позволила народному собранию (экклесии) занять освободившуюся нишу в системе государственного управления Афин. Этому же способствовала и победа греческого народа, прежде всего граждан Афин, в греко-персидских войнах, позволившая демосу добиваться дальнейшего расширения доли участия в политической жизни своей родины.
В период утверждения демократии народное собрание стало высшим законодательным, избирательным, контролирующим и обвинительным органом. Решения экклесии не подлежали контролю и утверждению. В промежутках между созывами экклесии, функционировал своеобразный президиум народного собрания - Совет пятисот, правительство Афинского государства. Органом народовластия можно считать и суд присяжных (гелиэю), состоявший из шести тысяч человек и защищавший государственный демократический строй, выносивший приговоры об остракизме (изгнании), лишении гражданских прав, конфискации имущества без права обжалования.
Проявлениями афинской демократии следует считать следующие права граждан-мужчин, достигших 30-летнего возраста: равенство перед законом, право избирать на все должности и быть избранными на все государственные должности (кроме стратегов и казначеев), право каждого на законодательную инициативу, на опротестование принятых на народном собрании решений, на критику должностных лиц. В Афинах ежегодно пересматривались все законы, переизбирались все должностные лица (исключение было сделано лишь Периклу).
Гарантией права каждого на участие в политической жизни служила оплата должностей, к которой в IV в. до н.э. присоединилась плата за посещение народного собрания. В Афинах раздавались и театральные деньги, так как в те времена театр был средством политического и нравственного воспитания граждан.
Нельзя не обратить внимания и на то, что демократия в Афинах была направляемой и управляемой. Лидером афинской демократии с 444 г. до н.э. и на протяжении 15 лет был первый стратег Перикл. Перикл фактически стал единолично управлять Афинами. Плутарх неоднократно упоминает о могуществе и всесилии Перикла, умении искусно управлять народом, а при характеристике государственного строя Афин при Перикле использует термины "единовластие", "тирания", "полная монархия".
Встав во главе "партии демократии", он думал не только о росте материального благосостояния и усилении политической активности граждан, но главным образом, о росте могущества Афин. В то же время нельзя забывать, что Перикл принѐс афинянам не только славу, но и горе. Закон об ограничении гражданства был вызывающим средством дискриминации тех граждан Аттики, один из родителей которых не пользовался гражданскими правами. По инициативе Перикла была начата Пелопоннесская война, а бездарный план ведения военных действий, разработанный первым стратегом, привѐл к поражению Афин и фактической гибели демократического строя.
6. ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКР НАРОДУ СЕР ТА 2ПОЛ 17СТ.
I етап (лютий 1648 — серпень 1657 р.) — найбільше піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби 1648-тричі отримали блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). Успіхи двома вдалими кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва і укладенням союзу з кримськими татарами. Охопила майже всю територію України-козаки, селяни, міщани, духовенство та частина шляхти.Восени 1648 р. Б. Хм маючи можливість розгромити польську армію і захопити столицю, обмежився лише викупом зі Львова й укладенням перемир'я під Замостим. (листопад1648 р).Польська сторона в травні 1649 р. розпочала масований наступ на українські землі. Річ Посполита готувала комбінований удар-на чолі з королем Яном Казимиром, Яремою Вишневецьким та литовським гетьманом Янушем Радзивілом. Проте литовська армія не змогла подолати протидію білоруських повстанців, яким Хм відправив на допомогу козацькі загони. У скрутну ситуацію потрапив і Я. Вишневецький, військо якого Хм оточив під Збаражем. Шляхетське військо опинилося в катастрофічному становищі — назрівала подвійна поразка Речі Посполитої — під Зборовом і під Збаражем. Підкуплений поляками кримський хан Іслам-Гірей зрадив Хм.- 8 серпня 1649р. Зборівського мирного договору: козацький реєстр зростав до 40 тис. осіб, а козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. У лютому 1650-польські війська вдерлися на Поділля і захопили містечко Красне-початком нового раунду протистояння, вирішальним моментом-битва під Берестечком (червень 1651 p.):поразка-зводила нанівець автономію козацької держави.-18 вересня 1651 р. Білоцерківського договору козацький реєстр обмежувався до 20 тис. осіб, влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство, йому заборонялися зовнішні відносини.