Основними параметрами управління ГЕПом є строки та обсяги активів і зобов'язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань – один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності.
Сутність прийомів комплексного управління активами та пасивами банку (УАП) полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.
Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління платоспроможністю, ліквідністю та відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо.
Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов'язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів.
Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (FA(t) > FL(t)), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).
Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик – мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від'ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.
Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов'язань банку використовують коефіцієнт гепу – FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань.
Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший – геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульовий.
Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.
Правило управління гепом [38]:
– якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;
– якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням – збільшуватиметься.
Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне – щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від'ємним – за їх зниження.
Проте менеджменту банку потрібно пам'ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від'ємного гепу цілком реальною є і ймовірність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат.
Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упродовж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.
Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом – досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації.
Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов'язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.
За економічним змістом кумулятивний геп – це інтегральний показник, що відбиває рівень ризику відсоткових ставок, на який наражається банк упродовж розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, встановлюючи ліміт кумулятивного гепу як максимально допустиму його величину та у відповіднюючи структуру чутливих активів і зобов'язань до установленого ліміту.
Висновки
Основна класифікація банківських валютних операцій спирається на функціональний принцип:
– валютні операції по обслуговуванню міжнародних торговельних розрахунків;
- валютні операції по обслуговуванню міжнародного руху капіталу;
- валютні операції по обслуговуванню міжнародних депозитів та кредитів, а також фінансових допомог;
- валютні неторгові операції по обслуговуванню міжнародних грошових потоків платежів юридичних та фізичних осіб;
- операції по торгівлі валютою на національному та світовому міжбанківському та біржовому ринках;
- валюто-обмінні операції з готівкою, чеками, пластиковими картками та банківськими металами;
- ведення валютних рахунків юридичних та фізичних осіб;
- ведення корреспондентських валютних рахунків комерційного банку в банках – нерезидентах (нострорахунки) та корреспондентських валютних рахунків банків-нерезидентів та резидентів в комерційному банку (лоро-рахунки);
- валютні операції по залученню валютних депозитів фізичних та юридичних осіб;
- валютні операції по розміщенню залучених валютних депозитів в кредитування фізичних та юридичних осіб;
Валютні операції супроводжуються «Валютним ризиком» – ймовірністю виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик, можна розподілити на дві групи.
1. Фактори впливу на валютний ризик.
а) Збільшують ризик:
– коливання валютних курсів;
– відкриті валютні позиції.
б) Зменшують ризик:
– ліміти позицій за валютами;
– контроль за ризикам з боку керівництва;
– використання методів хеджування.
2. Методами хеджування (страхування) валютного ризику є:
– погодження надходжень і платежів (структурне балансування);
– «валютні кошики» – набір валют, об'єднаних у певних пропорціях, тобто курс валюти стосовно певного набору інших валют;
– методи короткострокового хеджування – поєднують форвардні, опціонні угоди та угоди «своп»;
– методи довгострокового хеджування – фінансові ф'ючерси і дисконтування вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість негайно сплаченої суми банком у національній або іншій валюті).
В дипломному проекті на базі АКБ «Приватбанк» виконані дослідження валютного ризику та інструментарію його зменшення як при застосуванні методології нормативного обмеження Національного банку України на розмір загальної валютної позиції банку, так і при методології детального дослідження валютної позиції банка на окремих короткострокових та довгострокових відрізках функціонування банку (повалютний ГЕП-менеджмент).
Аналіз повалютної структури залучених коштів банків та клієнтів в пасивах АКБ «Приватбанк» станом на 31.12.2005 та 31.12.2006 показав, що при виконанні нормативів загальної валютної позиції Н13 за рахунок позабалансової валютної позиції:
а) залучені кошти банків
– структурна частка залучених коштів в EUR знизилась з рівня 6,66% у 2005 році до рівня 4,40% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в USD знизилась з рівня 66,49% у 2005 році до рівня 63,6% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в RUB, знизилась з рівня 3,12% у 2005 році до рівня 2,97% у 2006 році;
– зниження частки залучених валютних коштів виникло за рахунок підвищення структурної залучених коштів в національній валюті UAH, з рівня 23,73% у 2005 році до рівня 29,04% у 2006 році;
б) залучені кошти клієнтів
– структурна частка залучених коштів в EUR, знизилась з рівня 7,34% у 2005 році до рівня 4,03% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в USD, незначно знизилась з рівня 32,23% у 2005 році до рівня 32,05% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в RUB, незначно знизилась з рівня 0,28% у 2005 році до рівня 0,26% у 2006 році;
– зниження частки валютних залучених коштів виникло за рахунок підвищення структурної частки залучених коштів в національній валюті UAH з рівня 60,32% у 2005 році до рівня 63,45% у 2006 році;
Таким чином, структури залучених валютних коштів від банків та клієнтів, як і у 2005 році, на кінець 2006 року мають суттєві структурні різниці:
- структурна частка залучених коштів в доларах США від клієнтів становить 32,0–32,2%, а від банків 63,6 – 66,5%;
– структурна частка залучених коштів в національній валюті від клієнтів становить 60,3–63,4%, а від банків 23,7 – 29,0%;
Аналіз повалютної структури кредитів банкам та клієнтам в активах АКБ «Приватбанк» станом на 31.12.2005 та 31.12.2006 показує, що при виконанні нормативів Н13 за рахунок забалансової валютної позиції:
а) міжбанківське кредитування
– структурна частка кредитів, наданих в EUR, знизилась з рівня 12,76% у 2005 році до рівня 3,85% у 2006 році;
– структурна частка кредитів, наданих в USD, знизилась з рівня 68,36% у 2005 році до рівня 38,22% у 2006 році;
– структурна частка кредитів, наданих в RUB, знизилась з рівня 1,51% у 2005 році до рівня 0,94% у 2006 році;
– зниження частки валютних кредитів виникло за рахунок різкого підвищення структурної частка кредитів, наданих в національній валюті UAH, з рівня 17,84% у 2005 році до рівня 56,06% у 2006 році;