Чиновники пошти лише забезпечують підключення до телефонної мережі на час і в обсязі, зазначених суддею. Якщо підстави, передбачені в § 100а КПК ФРН, відпали, то прослуховування негайно припиняється. Основний зміст звукозапису має бути викладений письмово у вигляді протоколу і залучений до матеріалів кримінальної справи. Закон ФРН від 4 травня 1998 р. "Про боротьбу з організованою злочинністю" вніс доповнення до КПК ФРН, згідно з якими за наявності підозри у вчиненні визначених тяжких злочинів допускається не тільки прослуховування телефонних розмов, а й таємне прослуховування всіх розмов, що ведуться в будь-якому житловому приміщенні (§ 100з КПК ФРН). Вважається також, що відповідно до ст. ст.100, 129 КПК ФРН можливе прослуховування розмов виявлених поліцією членів злочинних угруповань, що вирізняються високим ступенем суспільної небезпеки (торговці наркотиками, приховувачі злодіїв, розбійницькі групи, які займаються підробкою творів мистецтва, торгівлею краденими автомобілями, шахрайством у сфері страхування). На думку західнонімецьких юристів, органи поліції можуть удаватися до прослуховування в особливих випадках, що виходять за межі закону. До них відносять необхідну оборону чи допомогу. У зв'язку з цим на сферу прослуховування можуть поширюватися положення кримінального закону 1995 р. в частині, що стосується засад необхідної оборони, передбачених пунктом 34 КПК ФРН. Як правило, прослуховування поза межами закону виправдовують наступні передумови, що випливають з цієї норми: а) органи поліції можуть удаватися до підслуховування з метою запобігання реальній небезпеці; б) прослуховування для запобігання небезпеки припустиме лише в тому випадку, коли небезпека не може бути усунута іншим шляхом; в) небезпека має бути реальною, а також має бути наслідком тяжких чи особливо тяжких злочинних посягань, зокрема таких, як шантаж, узяття заручників, викрадення, вимагання з застосуванням насильства тощо. Слід назвати й пункт 18 розділу III Закону ФРН про поліцію, в якому вказується, що збирання даних про особу з використанням прихованих технічних засобів для прослуховування й запису розмов допускається лише тоді, коли це необхідно з метою запобігання небезпеки для життя, здоров'я і свободи особи, а також припинення інших значних злочинів. У свою чергу пункт 100 розділу III КПК ФРН зобов'язує поштове відомство надавати можливість прослуховування телефонних розмов співробітникам суду, прокуратури й особам, що допомагають їм у проведенні поліцейської діяльності. Кримінально-процесуальний закон не містить указівок щодо порядку введення в кримінальне судочинство інформації, отриманої відповідно до §100а, §1006. Такий порядок визначив Верховний Суд ФРН, указавши, що звукозапис може бути використаний в суді як речовий доказ або як документ. Вибір процесуальної форми залежить від самого суду, який має виходити з того, що ч.2 §244 КПК ФРН зобов'язує його з метою встановлення істини використовувати усі факти й докази, що мають значення для вирішення справи.
Стаття 226(6) КПК Італії встановлює, що службовці кримінальної поліції мають право при виконанні службових обов'язків, установлених ст.219 КПК, запобігати, переривати чи підслуховувати телефонні і телеграфні розмови при розслідуванні: навмисних злочинів, які караються позбавленням волі на термін не менше 5 років; злочинів, пов'язаних з наркотиками; злочинів, пов'язаних із застосуванням вогнепальної зброї і вибухових речовин; злочинів, пов'язаних з контрабандою; правопорушень, пов'язаних з образою чи погрозами порушення спокою громадян за допомогою телефону. Поліцейські Італії, що займаються виявленням викрадачів людей, одержали право прослухувати телефонні розмови без узгодження з родичами розшукуваних, втручатися в процес переговорів.
Інститут прослуховування телефонних розмов знаходиться в епіцентрі постійної критики західноєвропейських юристів і політиків. Висловлюється думка, що він обмежує правову державу, є глибоким вторгненням до особистої сфери життя громадян, яка охороняється конституцією.
Суттєвий вплив на удосконалення західноєвропейського законодавства щодо прослуховування телефонних розмов здійснює Європейський Суд з прав людини. Так, у справі Классу до ФРН Суд у своєму рішенні від 9 вересня 1978 р., оцінюючи закон ФРН від 13 серпня 1968 р. "Про обмеження таємниці листування, телеграфних повідомлень і телефонних розмов", вказав, що право таємного нагляду за громадянами, яке є типовим для поліцейської держави, відповідно до Конвенції про права людини, може застосовуватися остільки, оскільки воно необхідне для збереження демократичних інститутів. При цьому нагляд, що здійснюється лише для отримання розвідувальних даних, не пов'язаних з конкретною підозрою у вчиненні злочину, вказав Суд, є недопустимим. Європейський Суд зазначив, що внаслідок "розвитку тероризму в Європі" і "дуже значної загрози", перед якою стоять європейські демократичні країни, "держава повинна мати право захищатися від таких загроз і встановлювати секретне спостереження за підривними елементами, що діють у межах її юрисдикції". Суд визнав, що "існування певного законодавства, яке регулює прихований нагляд за поштою і зв'язком, є за виняткових умов необхідним у демократичному суспільстві". Однак Суд різко обмежив застосування спостереження, вказавши, що: "Це не означає, що країни - учасниці Конвенції користуються необмеженим дискреційним правом вести приховане спостереження за особами, що підпадають під їхню юрисдикцію. З метою боротьби зі шпигунством і тероризмом країнам - учасницям Конвенції не можна застосовувати всякі заходи, які вони вважають за потрібне. Суд має бути переконаний, що при застосуванні будь-якої системи спостереження повинні існувати адекватні й ефективні гарантії проти зловживань". Таким чином Європейський Суд посилив ст.8(2) Конвенції й уточнив ЇЇ зміст: по-перше, усяке спостереження має вестися "на підставі закону"; по-друге, воно застосовується у разі "необхідності захисту демократичних інститутів", і по-третє, усяка система спостереження має включати "адекватні й ефективні гарантії проти зловживань". У справі Классу Суд уперше дав докладний опис того, що можна назвати ідеальною процедурою прослуховування телефонних розмов, узгодженою зі ст.8 Конвенції.
Європейський Суд з прав людини своїм рішенням від 24 квітня 1990 р. засудив Францію за відсутність детальної регламентації прослуховування телефонних розмов як слідчої дії, що суперечило Конвенції 1950 р. Внаслідок цього за короткий термін законодавці Франції підготували й прийняли Закон від 10 липня 1991 р. "Про перехоплення повідомлень, які передаються за допомогою засобів телекомунікації", одним із завдань якого стало внесення відповідних доповнень до КПК: нових статей 100-100-7, присвячених однойменній із законом слідчій дії. В одному з рішень за 1994 р. щодо Франції Європейський Суд серед недоліків в її законодавстві щодо прослуховування телефонних розмов вказав на відсутність достатніх гарантій проти можливих зловживань посадовців у ході прослуховування телефонних розмов.
У справі Малоуна проти Англії Європейський Суд визнав, що законозастосовна практика в Англії й Уельсі щодо прослуховування телефонних розмов не знаходиться "у згоді із законом".
Отже, підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що на розвиток законодавства про прослуховування телефонних розмов європейських країн впливають 2 взаємообумовлені чинники: з одного боку - необхідність забезпечення права людини на таємницю телефонних розмов, а з іншого - необхідність забезпечення безпеки людини, суспільства й держави від злочинних посягань, які останнім часом набувають найжахливіших форм (тероризм, наркоманія, організована злочинність, фінансові махінації, корупція тощо). Тому, використовуючи зарубіжний досвід, на мій погляд, слід враховувати те, що норми вказаного інституту права знаходяться зовсім в інших моделях кримінального процесу, кожна з яких упродовж століть виробила свої важелі "стримання" та "противаг", які гармонічно вплітаються в усі стадії судочинства з урахуванням його форми, принципів, правового статусу суб'єктів тощо. Кожна з цих моделей має і свої недоліки, що також слід брати до уваги. Тому, на мою думку, з урахуванням вищезазначеного, а також вітчизняних традицій, стану наукової розробки цієї проблеми, менталітету та економічних умов, у яких знаходиться наша країна, рівня злочинності, а також стану правової реформи, жодна з європейських країн для нас на сучасному етапі не може слугувати ідеальною моделлю для наслідування. Механічне перенесення до вітчизняного кримінально-процесуального законодавства норм цього інституту будь-якої із вказаних країн без узгодження їх з відповідними правовими інститутами і окремими їх нормами може призвести до дисбалансу: або до послаблення заходів щодо забезпечення прав та свобод людини, або ж до зниження ефективності боротьби зі злочинністю. Розробляючи цей інститут в доказовому праві України, слід визначитися все ж таки з типом кримінального процесу, який буде запроваджений новим КПК і від якого багато в чому залежить вирішення цієї проблеми. Враховуючи те, що як чинний КПК України, так і проекти майже всіх авторських колективів нового КПК становлять собою тип змішаного процесу, що дозволяє використовувати матеріали оперативно-розшукової діяльності безпосередньо для доказування відповідно до положень КПК, які регламентують збирання, перевірку й оцінку доказів, існує нагальна потреба у вітчизняній теорії розробки правового регулювання прослуховування телефонних розмов у інтересах кримінального судочинства і використання його результатів у кримінальному процесі для отримання доказів, що є перспективною темою дослідження в цьому напрямі.