Якісний аналіз ризику полягає у вивченні певної кількості факторів, що визначають рівень стабільності певної країни. Усі параметри аналізу можна об'єднати в чотири категорії:
— політичні фактори (законність чинного уряду, його популярність серед населення та в світі, ймовірність громадянської або міжнародної війни, належність до політичних, економічних, воєнних альянсів. підтримка з боку інших держав, стан дипломатичних відносин із різними країнами);
— соціальні фактори (етнічна і релігійна єдність, демографічний розподіл та густота населення, наявність протистояння між різними соціальними групами, рівень безробіття й соціального захисту населення, заможність населення, рівень освіти);
— економічні фактори (економічне зростання в країні, міжнародний торговий і платіжний баланси, рівень ВВП та його динаміка, стабільність грошової системи й інфляція, якість інфраструктури (комунікацій і транспорту), рівень заборгованості країни перед міжнародними кредитними інститутами, рівень залежності від експорту, імпорту або допомоги третіх країн);
— правові фактори (рівень правового забезпечення і регулювання у сфері іноземних інвестицій, тенденції до націоналізації та експропріації в країні, структура державного правового апарату і дотримання законності, адміністративне й митне регулювання).
До деяких параметрів оцінки ризику (здебільшого це економічні фактори) можна застосовувати стандартні кількісні методи оцінки й прогнозування, ґрунтуючись на статистичних даних за минулі періоди. До інших параметрів, таких як соціальні, правові, деякі політичні фактори, можна застосовувати тільки експертні оцінки. У цьому разі в роботі беруть участь фахівці, які мають достатній досвід не лише у вивченні політичних ризиків загалом, а й спеціальні знання про певну країну або регіон. Страхові компанії також користуються фаховими розробками щодо соціально-економічної та політичної ситуації в окремих країнах, розробленими міжнародними фінансовими інститутами, банками тощо.
Другим етапом аналізу політичних ризиків є проведення оцінки ризиків конкретного контракту. На цьому етапі значно звужуються межі дослідження і зростає точність оцінки. Оцінка ризику проекту передбачає детальний аналіз умов угоди, її економічну доцільність, важливість певної операції для країни контрагента, досвід страхувальника в країні і досвід роботи з конкретним контрагентом, можливість своєчасного виконання страхувальником чи страховиком умов контракту тощо. До процесу оцінки ризику обов'язково входять збір та обробка інформації про фірми-контрагенти страхувальника.
До заяви на страхування політичних ризиків входять: детальний перелік інформації про контракт, попередній досвід зв'язків із контрагентом та проблемні моменти, які виникали в процесі реалізації цих контрактів; перелік ризиків, від яких бажає застрахуватися страхувальник; ліміти страховки; термін страхування; інформація про покупця (його ліцензії, із яких джерел фінансується контракт, чи може покупець знайти іншого постачальника, чи був тендер на закупівлю, копія контракту тощо). Від того, наскільки повно буде проведено збір та аналіз інформації на певному етапі, в цілому залежатиме й прийняття страховиком рішення про страхування експортної операції.
На базі проведеного аналізу окремої зовнішньоекономічної операції визначається ціна ризику (ставка страхової премії), що зазвичай виражається у відсотках від обсягу експортної операції або інвестованого капіталу. Розмір страхової премії залежить від розміру зовнішньоекономічних операцій, форми кредиту, його терміну, становища експортера й виробника у комерційному середовищі та економічного стану країни-імпортера. Тому шкала преміальних ставок щодо експортного страхування має досить широкий спектр (від 0,5 % до 10 % від страхової суми). При цьому слід зазначити, що страховик не може безмежно збільшувати премії при зростанні ризику — у певний час стає доцільнішим зовсім відмовитися від страхування такого ризику.
У процесі оцінки ризику страховик також співпрацює з іншими страховиками, страховими брокерами, самим заявником, торговельними та дипломатичними представництвами за кордоном, державними страховими установами у країні контрагента. Загалом, коли ймовірність настання певних подій дуже висока або її не можна оцінити, такі події не покриваються страхуванням. Наприклад, не відшкодовуються збитки, що виникли внаслідок: військових дій; банкрутства контрагента або дефолту країни контрагента; зміни курсу валют або девальвації; радіоактивного забруднення або вибуху ядерного об'єкта тощо (усі винятки обов'язково обумовлюються у договорі страхування експортної операції).
У сучасній міжнародній торгівлі свою ефективність підтвердила державна підтримка експорту, яка здійснюється через експортні кредитні агентства (ЕКА), — установи (окремі страхові агентства, банки або державні департаменти) для здійснення страхування експортних політичних і комерційних ризиків та надання гарантій. Всесвітньо відомі такі експортно-кредитні установи, як Ексімбанк США, товариство "Гермес" (Німеччина), компанія КОФАС (Франція).
На сьогодні ЕКА функціонують у понад 70 країнах світу, зокрема майже у всіх країнах Східної Європи (Польщі, Чехії, Угорщині, Словаччині, Румунії, Словенії, Хорватії), а також у Прибалтиці. Україна при цьому залишається чи не єдиною державою Європи, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування експорту.
Більшість організацій держав, які відповідають за страхування експортних операцій, є, як правило, членами союзу "Кредит-Альянс" (на сьогодні він об'єднує 59 страховиків із понад 50 країн). Кожен із членів зберігає свою автономію дій, а завдяки співпраці члени союзу обмінюються досвідом та інформацією про фірми, що діють на тому чи іншому ринку, пропоновані продукти. Крім того, агенції-партнери з країни фірми-імпортера використовуються як перестраховики у програмах перестрахування, що дає змогу перерозподілити ризики між страховиками в країні фірми-експортера та фірми-імпортера. Загалом при страхуванні експортних операцій основними гравцями-страховиками є державні організації, що мають на меті підтримку зовнішньої торгівлі національних підприємств. Головними функціями цих установ є страхове обслуговування національних товаровиробників пріоритетних галузей економіки за рахунок державного бюджету.
Розглянемо детальніше функціонування деяких із них. Так, у Німеччині функціонує консорціум "Гермес". Цей консорціум від імені й за рахунок держави страхує комерційні й політичні ризики, притаманні зовнішньоекономічній діяльності. Він самостійно оцінює і приймає рішення про страхові суми до 5 мільйонів марок відповідно до умов, затверджених Міжміністерським комітетом із експортних гарантій. Щорічно парламент встановлює загальну суму покриття з експортних гарантій за рахунок бюджету. Так, у 1999 році вона становила 200 млрд. марок. Збитки сплачуються за рахунок бюджету, до якого надходять зібрані страхові платежі та суми, отримані від реалізації прав вимоги відшкодування від винних осіб.
Німецький консорціум "Гермес" надає страхове покриття тільки для національних експортерів і тільки на ту продукцію, що вироблена на території Німеччини. Крім того, вимагається достатній рівень кредитоспроможності країни-контрагента потенційного страхувальника, наявність кредитного рейтингу в іноземного покупця або його гаранта.
Найбільші обсяги страхового покриття, що були надані "Гермесом" у 2004 році, становили 2,48 млрд. євро (для Туреччини), 1,87 млрд. євро (для ПАР), 1,52 млрд. євро (для Бразилії), 1,2 млрд. євро (для Китаю).
У 30-х роках XX століття в розвинених країнах Європи було створено державні компанії та департаменти зі страхування експортних кредитів, які функціонують і нині: в Італії — автономний підрозділ Національного інституту страхування САЧЕ; у Франції — компанія КОФАС; в Англії — Департамент гарантій з експортних кредитів (ДГЕК); у Бельгії — державна організація ОНД.
При страхуванні політичних ризиків європейські державні страхові установи беруть на себе до 90-95 % від загального обсягу ризику, а при страхуванні комерційних ризиків (неплатоспроможність іноземного контрагента) — до 80-90 % від суми контракту.
Крім державних установ зі страхування експортних кредитів, функціонують також недержавні страхові компанії зі страхування політичних ризиків. Основні позиції на цьому ринку належать північноамериканським то європейським компаніям. Серед них можна вирізнити лондонський Ллойд, американську компанію АІГ (АІО) та французьку Юністрат Ассюранс.
На відміну від державного страхування експорту, де основною метою є державна підтримка експортерів, комерційне страхування мас на меті отримання прибутку. Саме тому комерційні страховики ретельніше підходять до відбору проектів, що приймаються під страховий захист, і встановлюють трохи виші тарифи, ніж державні компанії.
Україна, як було сказано вище, залишається чи не єдиною країною у Східній Європі та СНД, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування і фінансування експорту, частка якого в українському ВВП становить понад 60 %. Для забезпечення зростання обсягу експортних операцій і мінімізації експортних ризиків вітчизняних підприємств в Україні доцільно було б створити страхову компанію і страхування експортних кредитів. Можливі такі варіанти організації діяльності такої компанії:
— створення нової державної структури при Міністерстві фінансів України або Національному банку, яка б відала страхуванням експортних операцій (усі зовнішньоекономічні операції підприємств обов'язково мають страхуватися у цій організації). Нова державна організація повинна в повному обсязі використовувати можливості вітчизняних державних структур і міжнародного союзу "Кредит-Альянс" у процесі оцінки ризику окремої країни й окремого іноземного контрагента, а також у разі реалізації прав вимоги — забезпечити реалізацію прав регресу щодо винної сторони;