- забезпечення поточної та прогнозованої оцінки кредитоспроможності клієнтів;
- використання сучасних наукових методів, моделей, зарубіжного досвіду та вітчизняної практики проведення такої оцінки, залучення у разі необхідності висококваліфікованих експертів, упровадження сучасних інноваційних технологій оцінювання тощо.
Однак система відбору суб’єктів кредитування, якій надають перевагу банки, часто далека від досконалості. Зазначимо її головні недоліки:
- експертні оцінки носять здебільшого суб’єктивний характер і тому не завжди точні;
- більшість експертних оцінок ґрунтується на дистанційному аналізі, тому можливі помилкові спостереження;
- ефективність експертизи залежить від частоти її проведення;
- оцінка кредитоспроможності має здебільшого формальний, епізодичний характер;
- рішення, яке приймається, цілковито залежить від експертизи банку. Його досвід, знання, інтуїція, емоційний стан, особисті пристрасті принциповість впливають на результат.
Нормативні показники оцінки кредитоспроможності позичальника визначено в Положенні Національного банку України "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків". Водночас НБУ не забороняє банкам України самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і незалежного контролю за ними.
Банки можуть використовувати й зарубіжні методи і моделі оцінки кредитоспроможності позичальників, які базуються на комплексному застосуванні кількісних і якісних показників. Втім, механічне перенесення зарубіжного досвіду проведення фінансового аналізу в багатьох випадках є малоефективним, оскільки не враховується специфіка вітчизняних підприємств, зокрема фінансова звітність та облік.
Особливе місце при оцінці кредитоспроможності займає інформаційна база. Вона покликана забезпечити процес оцінки кредитоспроможності клієнтів усією передбаченою методикою первинною інформацією, яку використовує банк. Її формування потребує систематизації інформації. Доцільно всі джерела інформації, котрі використовуються під час проведення оцінки кредитоспроможності, класифікувати за чотирма основними напрямами:
- матеріали, отримані безпосередньо від клієнта;
- матеріали про клієнта, котрі зберігаються в архівах і базах даних банку (якщо клієнт має кредитну історію);
- відомості, які в разі необхідності можуть бути одержані від зовнішнього оточення клієнта (постачальників, кредиторів, покупців продукції, обслуговуючих банків, податкової служби тощо);
- звіти й інші матеріали державних і приватних установ (галузеві аналітичні дослідження, статистична інформація, довідники за інвестиціями тощо).
Визначення кредитоспроможності позичальника банком – це комплексна якісна оцінка, результат аналізу, в ході якого накопичується необхідна для прийняття рішення інформація. Зважаючи на ці відомості, банк приймає рішення про можливість та умови надання кредиту (доцільність продовження кредитних відносин або їх припинення).
Перелік методик і елементів кредитоспроможності позичальника і показників, які характеризують, може бути широким або скороченим залежно від цілей аналізу, видів кредиту, стану кредитних відносин банку з конкретним клієнтом, результатів господарсько-фінансової діяльності останнього, а також від наявного забезпечення позик тощо.
З необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальників стикається будь-який банк, який надає кредити. Кожний потенційний позичальник, який прагне одержати кредит, повинен пройти цю процедуру. Від результату її проведення залежить чи одержить він кредит, і якщо одержить, то в якому обсязі.
За аналізом літературних джерел, нами була зафіксована відсутність єдиного обґрунтованого визначення поняття кредитоспроможності, єдиного обґрунтованого методологічного підходу і єдиної методики оцінки кредитоспроможності позичальників. У ході проведених досліджень був здійснений аналіз множини широко використовуваних визначень поняття кредитоспроможності. Це дозволило уточнити ряд суттєвих методологічних позицій. У результаті визначення кредитоспроможності прийняло наступний вигляд: "кредитоспроможність - це спроможність позичальника при конкретних умовах кредитування в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності".
Таким чином, була вирішена проблема формування коректного визначення поняття кредитоспроможності. Проте, проблема побудови єдиної, обґрунтованої методології оцінки кредитоспроможності позичальників як і раніше потребує рішення.
На перший погляд може показатися, що не треба "винаходити велосипед", тому що існуюча методологія оцінки кредитоспроможності позичальників достатньо ефективна. Наступним з'ясуємо, чи дійсно це так.
Перше з чим, як правило, стикається аналітик, що прагне освоїти існуючу методологію оцінки кредитоспроможності, це відсутність обґрунтованого визначення поняття кредитоспроможності. Навіть у починаючого економіста аналіз економічної літератури рано або пізно викличе питання: "Чим кредитоспроможність відрізняється від платоспроможності?"
Під кредитоспроможністю розуміють здатність особи повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями, що робить невідмітним його від іншого терміну – "платоспроможність". У зв'язку з цим і для повного розуміння необхідності оцінки кредитоспроможності позичальника розглянемо відмінності понять "кредитоспроможність" і "платоспроможність", які наведено в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 – Відмінності понять "кредитоспроможність" і "платоспроможність"
| Кредитоспроможність | Платоспроможність |
| 1. Поняття: | |
| Поняття вужче у відмінності від платоспроможності | Поняття, що вміщає в себе поняття кредитоспроможності |
| 2. Прогнозує: | |
| Прогнозує платоспроможність підприємства на термін кредиту | Фіксує неплатежі за минулий період або яку-небудь іншу дату |
| 3. Характеризує: | |
| Характеризує можливість погашення частини загальної заборгованості, а саме позикової заборгованості | Характеризує здатність і можливість погасити всі види заборгованості |
| 4. Джерела погашення: | |
| - виручка від реалізації продукції, - виручка від реалізації майна, прийнятого банком в заставу по позиці, - гарантія іншого банку або підприємства, - страхове відшкодування. | - виручка від реалізації продукції, - виручка від реалізації майна підприємства. |
Визначившись з тим, що таке кредитоспроможність, аналітик може продовжити вивчення існуючої методології її оцінки.
Намагаючись визначитися з тим, від чого залежить кредитоспроможність позичальників, тобто з чинниками кредитоспроможності, аналітик, очевидно, зверне увагу на відсутність цілісної обґрунтованої системи чинників кредитоспроможності. Дійсно, чинники кредитоспроможності, як правило, згадуються побіжно, як щось саме собою зрозуміле. Прикладом може служити таке твердження: "Кредитоспроможність позичальника залежить від різних чинників, у тому числі від його фінансового положення - рівня забезпечення власними засобами, рівня рентабельності, наявності достатнього обсягу ліквідних активів, від фінансової дисциплінованості позичальника і його контрагентів" [4,с.191].
У уважного аналітика, очевидно, виникнуть питання: "Чому виділяють саме таку, а не іншу кількість чинників, що визначають кредитоспроможність позичальника?" і "Чому виділяють саме ці чинники, а не будь-які інші?" Припустимо, аналітик переконав себе, що саме така, а не інша кількість чинників визначає кредитоспроможність позичальника, і що саме ці, а не будь-які інші чинники визначають кредитоспроможність позичальника. Тепер він може спокійно продовжити вивчення існуючої методології оцінки кредитоспроможності.
Перейшовши до розгляду методик оцінки кредитоспроможності позичальників, аналітик виявить, що "Застосовувані банками методи оцінки кредитоспроможності позичальника різноманітні, але усі вони містять певну систему фінансових коефіцієнтів" [45,с.287]. При розгляді існуючих методик оцінки кредитоспроможності позичальників аналітик виявить, що вони базуються на різноманітних наборах коефіцієнтів, що відрізняються не тільки складом коефіцієнтів, але й їхньою кількістю. Так, наприклад, методика банку Credit Lione побудована на п'ятьох коефіцієнтах [45,c.289-290], у книзі "Техніка фінансового аналізу" запропоновано більш 10 показників [47,c.114-115], а в книзі "Аналіз фінансових звітів (на основі GAAP)" - більш 15 коефіцієнтів [25,с.314].
Крім того, коефіцієнти, як правило, об'єднуються у певні групи, причому різні спеціалісти по-різному здійснюють їх групування. Так, наприклад, у книзі "Стратегія і тактика антикризового керування фірмою" говориться про те, що "американські банки використовують чотири групи основних показників: ліквідності фірми, обіговості капіталу, залучення засобів і прибутковості" [45,с.287], а в книзі "Аналіз фінансових звітів (на основі GAAP)" стверджується: "Для аналітичних цілей коефіцієнти можна розділити на три основні групи, причому дві з них мають підгрупи; кожна група характеризує певний аспект фінансового добробуту компанії. Основні групи - це ліквідність, а дві її підгрупи - ліквідація і функціонування; левередж - із двома такими ж підгрупами; прибутковість" [25,с.272].