Ринок цінних паперів України (стр. 13 из 15)
інвестування).
Наведена система цілей може бути значно розширена. Слід зазначити, що різні цілі щодо формування інвестиційного портфеля в значній мірі є альтернативними, суперечать одна одній. Так, зокрема, забезпечення високих темпів зростання капіталу досягається зниженням рівня поточної дохідності портфеля. Зростання капіталу і зростання доходів знаходяться в прямій залежності з рівнем інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності не дозволяє залучати до портфеля високоприбуткові інвестиційні проекти, а також проекти, що забезпечують значний приріст капіталу в довготерміновому періоді.
Враховуючи альтернативність цілей можна говорити також про ризик, що спричиняється невизначеністю, суперечливістю цілей. Враховуючи конфліктність цілей формування інвестиційного портфеля, можна визначити їх пріоритети зокрема експертним методом.
Основні цілі формування інвестиційного портфеля закладаються в основу відповідних критеріальних показників які компанії необхідно розробити, користуючись відповідною методикою та математичним апаратом. Зокрема, кожна компанія може розробити актуальні на певний період часу та прийнятні для неї нормативні показники:
° мінімальних темпів зростання капіталу;
° мінімального рівня поточного доходу;
° максимального ступеня інвестиційного ризику;
° мінімальну за капіталомісткістю частку високоліквідних інвестиційних проектів.
Ті чи інші конкретні значення критеріальних показників можуть використовуватись не лише до портфеля в цілому, але й під час оцінювання окремих інвестиційних проектів (фінансових інструментів інвестування), з яких, власне, і повинен сформуватись портфель. Відмінності цілей (їх питомої ваги), видів об"єктів інвестування, що залучаються до портфелів, та і нші умови визначають різноманіття варіантів спрямованості і складу портфелів окремих компаній, що може бути певним чином типізоване.
Типізація інвестиційних портфелів за їхніми видами пов"язані зі спрямованістю і обсягом діяльності компанії.
Портфель доходу формується в основному з об"єктів інвестування, котрі забезпечують досягнення високих темпів зростання доходу і обтяжені досить значним ступенем ризику.
Консервативний портфель формується в основному з об"єктів інвестування з середнім та незначним ступенем ризику. Відповідно темпи зростання доходу і капіталу за такими об"єктами є значно нижчими. Існує ряд проміжних портфелів, а також інші принципи та критерії типізації проектів та інвестиційних портфелів.
Розглянемо основні етапи формування інвестиційних портфелів.
Таблиця 15.
Формуючи інвестиційний портфель, важливо брати до уваги те, що закони ринкової економіки вимагають постійного обігу засобів з урахуванням платоспроможності. За цих умов визначення фінансової стійкості, маневреності компанії допустимого рівня ризику, яким вона обтяжена, важливими ознаками є, зокрема, її платоспроможність, наявність ресурсів для розвитку, які, відносяться до найважливіших не лише фінансових, але й загальноекономічних проблем.
3.5. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ ВИПЛАТИ ДИВІДЕНДІВ.
Дивідендна політика, як і управління структурою капіталу, справляє істотний вплив на ціну акцій підприємства. Дивіденди являють собою грошовий доход акціонерів і певним чином сигналізують їм про те, що підприємство в акції якого вони вклали свої гроші, працює успішно. Спрощену схему розподілення прибутку звітного періоду можливо представити таким чином: частина прибутку виплачується в вигляді дивідендів, залишена частина реінвестується в активи підприємства. Реінвестована частина прибутку є внутрішнім джерелом фінансування діяльності підприємства, тому очевидно, що дивідендна політика визначає розмір залучаємих підприємством зовнішніх джерел фінансування.
3 теоретичної позиції вибір дивідендної політики дає можливість вирішити, два ключові питання:
· чи впливає величина дивідендів на зміну сукупного багатства акціонерів?
· якщо так, то якою повинна бути їх оптимальна величина?
ФАКТОРИ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ ДИВІДЕНДНУ ПОЛІТИКУ.
В будь-якій країні є певні нормативні документи, які тією чи іншою мірою регулюють різні сторони господарської діяльності, в тому числі й порядок виплати дивідендів. Існують і деякі інші обставини формального та неформального, об"єктивного та суб"єктивного характеру, які впливають на дивідендну політику. Наведемо найбільш характерні з них.
1. Обмеження правового характеру.
Власний капітал підприємства складається з трьох елементів:
° акціонерний капітал;
° емісійний дохід;
° нерозподілений прибуток.
А тому в більшості країн законом дозволена одна з двох схем - на виплату дивідендів може розподілятися тільки прибуток(прибуток звітного періоду та нерозподілений прибуток минулих періодів), або прибуток та емісійний дохід.
2. Обмеження контрактного характеру.
В багатьох країнах величина виплачуємих дивідендів регулюється спеціальними контрактами в тому випадку, коли підприємство хоче отримати довгострокову позику. Щоб забезпечити обслуговування такого боргу, в контракті, як правило, обумовлюється або межа, нижче якої не може опускатися величина нерозподіленого прибутку, або ж мінімальний процент реінвестуємого прибутку. Але в Україні така практика відсутня.
3. Обмеження в зв"язку з недостатньою ліквідністю.
Дивіденди в грошовій формі можуть бути виплачені лише в тому випадку, якщо у підприємства є гроші на розрахунковому рахунку достатні для виплати.
4. Обмеження в зв"язку з розширенням виробництва.
Багато підприємств, особливо на стадії становлення стикаються з проблемою пошуку фінансових джерел для розширення виробничих потужностей. В таких випадках часто застосовують практику обмеження дивідендних виплат.
5. Обмеження в зв"язку з інтересами акціонерів.
Визначаючи оптимальний розмір дивідендів, директорат підприємства та акціонери повинні оцінити, як величина дивідендів може вплинути на ціну підприємства вцілому. Остання ж виражається ринковою ціною акцій, яка залежить від багатьох факторів: загального фінансового стану компанії на ринку товарів та послуг, розміру виплачуємих дивідендів, темпу їх зростання і т.д.
6. Обмеження рекламно-фінансового характеру.
В умовах ринку інформація про дивідендну політику компанії відсліжується аналітиками, менеджерами, брокерами і т.д. Тому збої у виплаті дивідендів можуть призвести до зниження ринкової ціни акцій.
ВИДИ ДИВІДЕНДНИХ ВИПЛАТ ТА ІХ ДЖЕРЕЛА.
Згідно до чинного законодавства джерелами дивідендів можуть виступати: чистий прибуток звітного періоду, нерозподілений прибуток минулих періодів та спеціальні фонди, створені для цієї мети ( останні використовуються для виплати дивідендів по привілейованним акціям у випадку обмеженості прибутку та збитковості товариства ). Тому теоретично підприємство може виплатити загальну суму поточних дивідендів в розмірі, який перевищує прибуток звітного періоду. Але базовим є варіант розподілу чистого прибутку поточного періоду.
В світовій же практиці розроблені різні варіанти дивідендних виплат. Охарактеризуємо деякі з них.
Методика постійного процентного розподілу прибутку.
Як відомо, чистий прибуток розподіляється на виплати дивідендів по привілейованним акціям ( Дпа ) та прибуток, доступний власникам звичайних акцій( Пза). Остання, в свою чергу, розподіляється рішенням зборів акціонерів на дивідендні виплати по звичайним акціям ( Дза ) та нерозподілений прибуток
( ПН ).
Одним з основних аналітичних показників, які характеризують дивідендну політику, є коефіцієнт "дивідендний вихід", який представляє собою співвідношення дивіденда по звичайним акціям до прибутку, який доступний власникам звичайних акцій ( в розрахунку на одну акцію ). Дивідендна політика постійного процентного розподілу прибутку зумовлює незмінність значення коефіцієнта "дивідендний вихід" тобто:
Дза /Пза = а% = соnst
В цьому випадку, якщо підприємство отримало збитки в поточному році, дивіденд може взагалі не виплачуватись. Така методика, крім того, супроводжується значною варіацією дивіденда по звичайним акціям, що може призвести до небажаного коливання ринкової ціни акцій. А саме зниження виплачуємого дивіденду викликає падіння курсу акцій.
Методика фіксованих дивідендних виплат.
Ця політика передбачає регулярну виплату дивіденда на акцію в незмінному розмірі на протязі значного проміжку часу, наприклад 1 грн. Безвідносно до зміни курсової вартості акцій.
Методика виплати гарантованого мінімуму та екстра-дивідендів.
Ця методика є розвитком попередньої. Компанія виплачує регулярні фіксовані дивіденди, але час від часу ( в випадку успішної діяльності ) акціонерам виплачуються екстра-дивіденди. Термін "екстра" означає премію, нараховану до регулярних дивідендів, яка має разовий характер.
Методика виплати дивідендів акціями.
При цій формі розрахунків акціонери отримують замість грошей додатковий пакет акцій. Причини його застосування можуть бути різними. Наприклад, компанія має проблеми з грошами, її фінансовий стан не досить міцний. Щоб запобігти невдоволення акціонерів, директорат компанії може запропонувати виплату дивідендів додатковими акціями.
Можливий і інший варіант: фінансовий стан компанії міцний, більш того, вона розвивається швидкими темпами тому їй потрібні кошти на розвиток - вони надходять в вигляді нерозподіленого прибутку.