Історія України у всесвітній історії (стр. 16 из 23)
3. військова психологія в міжнародних відносинах – в умовах холодної війни, в умовах протистояння двох військово-політичних формувань кожна сторона розглядала іншу як потенційного ворога;
4. виникнення руху неприєднання як наслідок краху колоніальної системи, проголошення нових незалежних держав та їхньої реакції на біполярну структуру МВ;
5. Ідеологізація міжнародних відносин – коли кожна з сторін розглядала опонента через призму власної ідеології (комуністичної, антикомуністичної, антиколоніальної).
28 лист.-1 груд. 1943 – Тегеранська конференція (ІІ фронт, Польські кордони, вступ СРСР у війну проти Японії).
4-11 лютого 1945 – Кримська конференція: вступ СРСР у війну, польські кордони, поділ Нім., Установчі збори ООН
17 липня-2 серпня 1945 – Потсдамська Конференція (4 Д).
25 кв.-26 черв. 1945 – Конференція в Сан-Франциско. Ств.ООН.
24 жовтня 45 – статут ООН
25 лип.-15 жовт. 1946 – Паризька мирна конференція (незгода).
10 лютого 47 – мирні договори з союзниками Нім. – Іт, Уг, Болг, Фінл., Рум.
50-ті рр.. – військово-політичні блоки: 1954 – СЕАТО – США, ВБ, Фр, Австралія, Нов.Зеландія, Філіппіни, Таїланд, Пакистан; 1955 – СЕНТО – ВБ, Тур, Ірак, Іран, Пакистан.
4 квітня 1949 – НАТО 1949 – РЕВ 15 травня 1955 – Організація Варшавського договору. Конфлікти на Близькому Сході – 1947-48.
28. РЕВОЛЮЦІЇ 1848 – 1849 рр. В ЄВРОПІ
В 1848—1849 - майже вся Європа охоплена революцією. У Франції і Австрійській імперії, Прусії та інших нім державах, в Італії спалахнули революції. Революційні події прийняли загальноєвропейські масштаби. ―Весна народів‖.
В багатьох країнах збереглися ще феодальні або напівфеодальні відносини, а в ряді країн – абсолютистські порядки. В Австрії – національне гноблення, а в Нім та Іт необхідним було утворення єдиних держав. Необхідними також були демократичні перетворення.
До середини ХІХ ст. – капіталістичний метод виробництва грав провідну роль в ряді країн. У Фр., Прусії, Австрії відбувалися промислові перевороти, а в Англії він вже завершився. Однак в багатьох країнах розвиток капіталізму стримувався існуванням феодальних порядків, роздробленістю, національними утисками.
В умовах капіталізму виникають суперечності між робітничим класом та буржуазією. Відбувалося посилення капіталістичної експлуатації, переплетення її з феодальними пережитками. В 1847 – в Європі склалася революційна ситуація, пов’язана з розвитком капіталізму і незавершеністю буржуазних перетворень. Були надзвичайно складні умови – неврожаї 18451847 та світова економічна криза 1847.
В 1848 г. Вибух народного невдоволення.
Характер:
Національно-визвольний В залежності від країниУмов
Досягнень
Антифеодальний
Об’єднавчий
Буржуазний
Пролетаріат формується уже не лише як соціальна спільнота, але й як політична. Напередодні революції виникає марксизм як ідеологія пролетаріату. 40-ві рр. – формування. ―Маніфест комуністичної партії‖.
Наслідки:
Скасування панщини та кріпосної залежності селянства.
Впровадження демократичних прав та свобод. Подальший розвиток капіталізму.
50. ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГОРОЗВИТКУ КРАЇН ЄВРОПИ ТА ПН АМЕРИКИ У 1924-1939
Цей період охоплює часи стабілізації, світової економічної кризи та передвоєнного розвитку.
ВБ. Страйки з 1918 в старих галузях промисловості. Послабилися зв’язки з колоніями – колоніальна спрямованість економіки. В період стабілізації великого економічного піднесення не було, відбувалася відбудова економіки. При владі лейбористи на чолі з Макдональдом. У 20-ті роки економіка Англії зростала повільними темпами. Швидко розвивались лише автомобільна, електротехнічна і хімічна галузі виробництва. Англійські підприємці віддавали перевагу вкладанню капіталу за кордоном: в колоніях і домініонах, де норма прибутку була значно вищою.
Економічна криза – кінець 1929-поч. 1930-до 1933. Найвища точка 1932.
1935 – до влади прийшли консерватори, невтручання Д в економічну сферу.
Франція. При владі лівий картель – радикали, радикал-соціалісти, соціалісти. Підвищення з/п, соціальні програми. Внаслідок – вивіз капіталу з країни. Економічний розвиток у 20-ті роки відзначався швидкими темпами розвитку за рахунок вкладення значних капіталів у відновлення зруйнованих районів, у побудову оборонної лінії Мажино. Важливими чинниками зростання стали репарації з Німеччини, використання копалень Саара, а також розвиток нових галузей промисловості: автомобільної, авіаційної, хімічної. Економічна криза почалася в 1930. Для боротьби з нею до влади – Народний фронт.
США в 20-ті роки. Процвітання. Сполучені Штати раніше від інших високорозвинутих країн вступили в період стабілізації. США отримали найбільше від участі в Першій світовій війні. 3 країни-боржника США перетворились у кредитора, а воєнні замовлення дали могутній поштовх економічному розвитку. Крім цього, США стали країною, де нова техніка, технології і системи управління найбільш широко впроваджувались у виробництво. Америка стала країною масового виробництва. Автомобілі, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, фотоапарати, програвачі стали звичайним явищем. Регулярними стали авіаційні пасажирські перевезення.
Економічна криза – 1929-1933рр. Новий курс Рузвельта.
Німеччина. Економічної стабілізації вдалось досягти лише у 1924 р. після подолання інфляції, введення стабільної валюти (золотої марки) і початку реалізації плану Дауеса, який відкрив для Німеччини американські кредити, Фінансова стабілізація стала основою для могутнього економічного піднесення. Німеччина відновила зв'язки з традиційними своїми торговельними партнерами, Темпи розвитку економіки Німеччини поступались лише американським. Німеччина знову посіла друге місце за обсягом виробництва.
В передвоєнний період – стагнація. Нарощення військової могутності та потенціалу держав.
34. ПЕРЕДУМОВИ, ПРИЧИНИ, ХАРАКТЕР ТА НАСЛІДКИЛЮТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 р. В РОСІЇ
Лютнева революція 1917 в Росії - революційні події, які завершились падінням монархії у Російській імперії.
Причини:
1. невдоволення військовими поразками І СВ
2. тяжке економічне становище
3. невдоволення засиллям самодержавства
4. поразка революції 1905-1907 рр.
5. невиконання Маніфесту 17 жовтня 1907
Участь Росії у Першій світовій війні 1914-18 поглибила соціальноекономічні і політичні суперечності в країні. З поч. 1917 незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському завод в Петрограді, що розпочався 17.2(2.3.).1917, став передвісником масових революційних виступів.
27.2(10.3.).1917 до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами - такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова - М. Родзянко), створений вранці 27.2(10.3).1917. Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н.Чхеїдзе, Рада делегувала в Тимчасовий комітет своїх представників -Н. Чхеїдзе і О. Керенського. В ніч на 28.2(11.3), 1917 Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади ідо утворення Тимчасового Уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи. Більшістю голосів 2(15).3.1917 Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету. 2(15).3.1917 цар Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3(16).3.1917 також відмовився від трону. В той же день була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового Уряду на чолі з князем Г. Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд).
30. УТВОРЕННЯ ТА ЗМІЦНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ
ЦЕНТРАЛІЗОВАНОЇ ДЕРЖАВИ.
Після падіння Візантії (1453) у Москві виникла концепція успадкування політичної ролі Константинополя, і в зв'язку з цим сформувалась доктрина «Третього Риму». За Івана III почалось оформлення повного титулу великого князя, і в деяких документах Іван III вже іменується царем. Василій III до свого тодішнього титулу додав «і государ всея Русі», що стало виявом московських претензій на всю територіальну спадщину Київської держави.
У 1547 Іван IV Васильович (Грозний) офіційно прийняв царський титул. Під час його правління були захоплені Казанське (1547-52), Астраханське (1556), Сибірське (1558) ханства, приєднано Велику Ногайську Орду, землі мордви (1552), кабардинські і черкеські князівства (1557). У той же період розпочалося включення до складу Московської держави земель, розташованих на південь від Оки та Верхнього Дону, які від Батиєвої навали являли собою безлюдний край (т. зв. «Поле», або «Дике Поле»). Освоєння цих земель, укріплене системою оборонних споруд («засічних ліній»), охороняло державу від спустошливих нападів Кримського ханства. Швидке територіальне зростання Московії зумовлене, перш за все, слабкістю її сусідів та віддаленістю від основних центрів європейського політичного життя. Підкорені Москвою народи зазнавали русифікації, у чому провідну роль відігравала політика центрального уряду та місійна діяльність Російської православної церкви.
Невдала для Росії Лівонська війна 1558-83 із Річчю Посполитою і Швецією за вихід до Балтійського моря та внутрішня політика уряду, спрямована на подальше зміцнення самодержавної влади, вкрай виснажили країну і призвели до наростання незадоволення серед населення. Іван IV, відійшовши від курсу реформ, проведених у першій половині його правління, запровадив режим опричнини, який відзначався надзвичайною жорстокістю і репресіями проти опозиції. Головним виконавцем волі царя стало дворянство, яке винагороджувалось відібраними у князів і бояр землями. Внаслідок опричнини було підірвано економічні та політичні позиції аристократії, зросла політична роль дворянства.