Почався проросійський вектор. Цар погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку – ухвала цього 1 жовтня 1653 Земського собору. Юридично цей акт оформлено під час російсько-українських переговорів у січні—березні 1654 р. у Переяславі. У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії. Компроміс-«Березневістатті»-Україна зберігала республіканську форму правління, територіальноадміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, незалежність у проведенні внутрішньої політики, окремі статті обмежували її суверенітет: збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом. У відповідь влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують «Вічний договір» про взаємодопомогу. Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення- укладено московсько-польське Вільненське перемир'я. Гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Волощини та Литви. Але помер в 1657р.
II етап (вересень 1657 — червень 1663 р. ) — громадянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства. Виговський 1657-59 отрим владу від старшин, а не козац ради.-виникло 2 центри опозиції: Полтавський полк на чолі-з Пушкарем і Січ-Барабашем. Гетьман за допом. Крим хана розправився з опозицією+розгромив московські війська під Конотопом – червень 1658.
Угода з Річчю Поспол – Гадяцький договір-вересень 1658. однак це викликало спротив – до влади Юрій Хм. 1659-1663рр.27 жовтня 1659 р. нового Переяславського договору з Росією, істотно обмежував суверенітет Укр. 17 жовтня 1660 р. Слободищенський трактат з Польщею. Т.Ч. Укр.. розкололась на 2 частини, 2 гетьмани. Юрій зрікся. На Прб.Укр. – П.Тетеря 1663-65, на Лвб. – І. Брюховецького 1663-68.
III етап (червень 1663 — вересень 1676 р. ) — боротьба за возз'єднання Української держави. Лідером цих сил став новий правобережний гетьман П. Дорошенко- в серпні 1665 р.-до 1676. Звільнив Прб. Укр.. від польських окупантів. 1667-Андрусівське перемиря між Моск і Пол.: територія України поділялася на три частини: Лівобережжя закріплювалося за Рос, Правобережжя — за Пол, а Запорожжя потрапляло під спільне управління обох країн.У червні 1668 р. домігся возз'єднання
Козацької України, гетьманом якої був обраний. В умовах спровокованої Запорожжям й сусідніми з Україною державами політичної боротьби пішов у березні 1669-прийняття турецького протекторату. Влітку 1672-взяв участь у поході турецької армії проти Польщі, але невдоволений укладеним між ними Бучацьким договором, який перекреслив його політичні плани, переорієнтовується на Рос і Пол. У розпалі народного обурення спустошенням України турецько-татарською та польською арміями складає гетьманські повноваження.
22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР. Сконцентровані в мобільні угруповання «Північ», «Центр» і «Південь» німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву та Київ. До середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ досяг 3000 км, глибина вторгнення на головних напрямках — 400—600 км. 16 липня Гітлер ставив питання про приєднання до третього рейху радянських територій — України, Білорусії, Прибалтики та інших районів.
Український напрямок для Гітлера був одним із головних. 18 серпня 1941 р. він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ.
На території України групі німецьких армій «Південь», якою командував генерал-фельдмаршал фон Рундштедт, протистояли війська Київського особливого і Одеського воєнних округів. На цьому напрямку німці мали незначну кількісну перевагу в живій силі але значно поступалися у техніці.Проте навіть за таких сприятливих для Червоної армії обставин втримати німців на радянському кордоні не вдалося. У середині липня 1941 р. на житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках точилися вирішальні бої.
(липень—вересень) тривала оборона Києва. Гітлерівці втратили під стінами української столиці понад 100 тис. війська. Після прориву німецькими військами Південно-Західного фронту захисники Києва опинилися перед загрозою оточення. Проте Сталін, незважаючи на реальні обставини, не дозволив військам своєчасно відійти. Між тим ситуація дедалі більше ускладнювалася, переростаючи у велику трагедію. Ліквідувавши під Уманню дві оточені радянські армії, німецькі броньовані «кліщі» замкнулися в кільце під Полтавою. Гітлер тріумфував, розцінюючи київську операцію, як «найбільшу битву в світовій історії».
оборона Одеси, що тривала 73 дні. Сковуючи 18 дивізій противника, вона дала змогу відійти Південному фронту за Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня Червона армія змушена була залишити Одесу і вести оборонні бої на Кримському півострові.
Розгром у грудні 1941 р. під Москвою 38 німецьких дивізій зірвав плани «Бліцкригу», створивши умови для контрнаступу радянських військ. У березні наступного року Генеральний штаб запропонував план операції на весну і початок літа 1942 р.
Неприємності почалися з того, що після трьох невдалих спроб (у лютому—квітні 1942 р.) прорвати оборону німців, Кримський фронт змушений був перейти до оборони. Уже 8 травня перейшло у наступ ударне угруповання гітлерівців - битва закінчилася цілковитою катастрофою для радянських військ і втратою Керченського півострова. Це значно ускладнило становище захисників Севастополя. За час його понад 8-місячної оборони ворог втратив майже 300 тис. осіб,. 4 липня 1942 р. місто було захоплене фашистами.
Катастрофічною поразкою завершився і початий 12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. призвели до трагедії . червоноармійців).
Поразки радянських військ в Україні та Криму змінили ситуацію на користь німців. Оволодівши стратегічною ініціативою, вони 28 червня 1942 р. розпочали широкомасштабний наступ. 22 липня 1942 p., після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловград-ської області, вся територія Української РСР була остаточно окупована.
18. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ РАННЬОГО
передумови появи християнства знаходились передусім в духовному зубожінні римського суспільства внаслідок тотальної і затяжної кризи, яку переживала імперія в переддень появи євангельської проповіді. Так, знецінення світоглядних парадигм, зневіра в традиційні культові божества греко-римської релігії, жалюгідне становище іудейської релігії обумовлювали песимістичні тенденції у пересічної людини щодо її особистісного світосприйняття і світорозуміння. Саме в цей період широкий загал чекає на нову світоглядну систему, яка б була спроможною витлумачити передусім те, що світ є добрим творінням добрих богів і чого, в свою чергу, вже не здатні зробити традиційні національні релігії. Такою новою світоглядною системою по-праву виявилося християнство.Головна його заслуга полягала відтак в тому, що воно репрезентувало перед античною людиною нового Бога - Бога, який є уособленням абсолютного Добра. Всі буттєві катаклізми, тиск яких відчувала в своєму житті людина, отримували нове своєрідне витлумачення. християнські віроповчальні концепти не були оригінальними. Вже задовго до християнства про все це говорив Платон.
Християнство виникло у другій половині 1 ст. в одному із східних районів Римської імперії — Палестині. Головною соціальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з гнобителями. Пригноблені неодноразово підіймалися на боротьбу за своє визволення. Проте усі повстання неминуче зазнавали поразки. Жорстокі розправи з повстанцями посилювали настрої загальної апатії, відчаю та безнадії, а щоб продовжувати жити в таких умовах треба було мати якусь перспективу в житті. Та частина рабів і пригноблених, котра відмовилася від боротьби, знайшла розраду в релігії.
У формуванні конкретних особливостей нової релігії відіграв і свою роль також цілий ряд інших соціальних обставин. Існування імперської влади сприяло виробленню уявлення про єдиного Бога на небі. Посилення економічного, політичного та ідейного спілкування між народами (як наслідок утворення Римської імперії) породило в свідомості людей уявлення про наднаціонального Бога, який обіцяв спасіння усім людям незалежно від їхньої національності. Розклад рабовласницького суспільного ладу вимагав від можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і привів їх у зв'язку з цим до підтримки християнської релігії.