Мир Знаний

Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання (стр. 11 из 19)

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій [42].

Практично у всіх країнах світу комерційні банки можуть отримати кредитні ресурси у центрального банку, котрі останній надає за певними процентами. Дисконтна чи облікова ставка, що застосовується центральним банком при операціях з комерційними банками щодо врахування короткострокових державних облігацій і перерахування комерційних векселів та інших видів цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою ставкою. Іншими словами, офіційна облікова ставка – це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати.

Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами. Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками. Що вищий рівень офіційної облікової ставки, то вища вартість кредитів рефінансування центрального банку. Тобто політика зміни облікової ставки є варіантом регулювання якісного параметру грошового якісного параметру грошового ринку – вартості банківських кредитів [70].

Наприклад, у 2001 р. офіційні облікові ставки центральних банків провідних промислово розвинутих країн були встановлені в таких розмірах (див. табл. 2.11).

Таблиця 2.11. Офіційні облікові ставки центральних банків, %

Велика Британія 4,5
Франція 4,0
Німеччина 3,5
Європейський центральний банк 3,75
США 3,5
Японія 2,0

Найнижчі процентні ставки були встановлені в Японії, де створені умови для отримання дешевшого кредиту порівняно з іншими країнами, і, отже, сприятливіші умови інвестицій.

Разом з тим різний рівень офіційної облікової ставки стимулює також переміщення «гарячих грошей», тобто капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із низькими ставками до країн, де ставки високі, що значно впливає на стан балансу руху капіталів і на платіжний баланс різних країн. Отже, зміна офіційної облікової ставки використовується і як метод валютного регулювання.

Регулювання облікової ставки відноситься до ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання. Механізм регулювання за допомогою змін офіційної облікової ставки доволі простий, що і є причиною його широкого використання як в розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, якщо центральний банк ставить за мету зменшення кредитних можливостей комерційних банків, – він підвищує облікову ставку, роблячи тим самим дорожчими кредити рефінансування. Якщо ж метою центрального банку є розширення доступу до кредитів комерційним банкам, – він знижує рівень облікової ставки. Проте центральному банкові не завжди вдається досягти наміченої мети. Наприклад, підвищення облікової ставки центрального банку не буде ефективним, якщо на грошовому ринку в даний момент спостерігається тенденція зниження вартості кредитів у результаті їх значної пропозиції, оскільки у цьому випадку комерційні банки використовуватимуть дешевші кредити міжбанківського ринку, ніж дорогі кредитні кошти центрального банку. Якщо ж офіційна облікова ставка центрального банку вже до її пониження знаходилась на рівні, що нижчий від ринкового. То здешевлення й без того дешевих кредитів призведе до відповідної реакції грошового ринку.

Доповненням облікової політики служить ломбардна політика, що полягає в наданні центральним банком кредитним закладам позик під забезпечення векселів, цінних паперів і державних боргових зобов’язань. У зв’язку з можливістю підвищеного ризику, з ломбардного кредиту встановлюється вищий процент (на 1–2% вище), ніж щодо врахування векселів. Окрім того, наприклад у Німеччині, вводиться спеціальний ломбардний кредит, ставки за яким можуть змінюватися щоденно [1].

Починаючи з 1992 р. облікова політика використовується Національним банком України головним чином для забезпечення надійності та стабільності банківської системи (функція кредитора останньої інстанції для комерційних банків) та регулювання обсягів грошової маси в обігу країни.

Хоча облікова ставка НБУ, починаючи з 1994 р. відповідала цим двом принципам, в умовах перехідної економіки України облікова і ломбардна політика не використовуються в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання Національним банком своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійснюється переважно через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. В цих умовах Національний банк встановлює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції.

Безперечно, завдяки адміністративному підвищенню облікової ставки у короткостроковому періоді можна мінімізувати негативні наслідки фінансової кризи, підвищити ціну національної грошової одиниці для комерційних банків, а отже, послабити спекулятивний тиск на неї. Проте високий рівень ставки рефінансування в довгостроковому часовому інтервалі зумовлює значне подорожчання кредиту для кінцевих його споживачів, що вкрай негативно впливає на ділову активність, обсяги виробництва, стан економіки в цілому.

Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі центрального банку може провадити (залежно від обраних цілей) або політику кредитної рестрикції, або політику поступового зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва.

У перспективі роль процентних ставок у досягненні цілей економічної політики держави повинна істотно зрости. Завданням Національного банку має стати створення умов для поступового пониження загального рівня процентних ставок в економіці, особливо процентних ставок за кредитами реальному сектору економіки до рівня, що стимулює зростання платоспроможного попиту на позичкові ресурси [1].

Протягом аналізованого періоду спостерігається чітка тенденція до зниження НБУ облікової ставки. Політика Національного банку спрямована на збільшення грошей в обігу, шляхом зниження процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, кладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу. Найнижче значення облікової ставки було встановлене на рівні 7% 5 грудня 2002 року, що найбільш позитивно стимулювало кредитну активність комерційних банків.

У структурі фондового ринку, що становить невід’ємний компонент будь-якої ринкової економіки, важлива роль належить державним цінним паперам, що перебувають в обігу.

Ринок державних цінних паперів виконує дві основні функції:

- обслуговування державного боргу;

- грошово-кредитне регулювання економіки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов’язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні ресурси (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб’єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб’єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно росту обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж – вилучення їх з обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики [1].

Операції НБУ з ОВДП регулюються положенням «Про порядок проведення операцій, пов’язаних з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик» [56].

Проаналізуємо активність використання даного інструмента регулювання грошового ринку Національним банком України.


Рис. 2.2. Динаміка обсягу операцій з облігаціями внутрішньої державної позики на вторинному ринку в 2005 році

У 2005 року обсяг операцій з облігаціями внутрішньої державної позики на вторинному ринку порівняно з відповідним періодом 2004 року зріс на 18.3% до 14.7 млрд. грн.

У структурі обсягу операцій з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП) на вторинному ринку протягом січня – листопада 2005 року найбільшою була частка операцій суб'єктів господарювання без посередництва організаторів торгівлі – 57.1%, решта припадала на операції: на торгах організаторів торгівлі – 21.7%, за угодами зворотного РЕПО – 15.7%, з рефінансування банків Національним банком України, включаючи угоди прямого РЕПО, – 3.5% та інші – 2%.