Мир Знаний

Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання (стр. 14 из 19)

Використовуючи методи статистичного аналізу, доцільно дати оцінку існуючому типу взаємозв'язку між доходністю ринку ОВДП і вартістю кредитних ресурсів, що надаються банками прямому позичальнику.

Таблиця 3.3. Розрахунок коефіцієнта кореляції між процентними ставками за кредитами та доходність по ОВДП в 2005 році

Показники 2005 рік
1 кв 2 кв 3 кв 4 кв
Процентні ставки за кредитами, % 14,17 14,7 14,2 14,4
Доходність по ОВДП, % 12,3 11,5 10,5 10,66
Коефіцієнт кореляції -0,02923

Національний банк та Міністерство фінансів України на первинному ринку розміщення ОВДП можуть здійснювати регулювання ринку кредитних ресурсів і тим самим забезпечувати необхідні умови для проведення кредитної політики в країні загалом. Але постає питання: наскільки ефективно НБУ та Мінфін використовують свої можливості у сфері регулювання ринку кредитних ресурсів у сучасних умовах розвитку економіки країни. Аналіз динаміки середньої доходності ОВДП та середньої ставки процентів за банківськими кредитами в окремі роки показує, що взаємозв'язок між цими об'єктами має нестабільний характер. Коефіцієнт кореляції між динамікою доходності ОВДП і процентами за кредитами комерційних банків за 2003 р. на рівні 0,53. У 2004 р. коефіцієнт кореляції між доходністю ОВДП і процентами за комерційними кредитами дорівнював -0,15, що свідчить про фактично нульовий вплив ОВДП на динаміку ставок за кредитами комерційних банків, а в 2005 р. він дорівнював –0,029. У цьому самому році ринок державних цінних паперів втратив свою роль і в процесі формування вартості грошей на фінансовому ринку. Ринки ОВДП та кредитних ресурсів у зазначений період функціонували практично окремо, а деякою мірою їх динаміка мала навіть протилежний характер.

Втрату регулюючої ролі ринку державних цінних паперів на ринку фінансових ресурсів України можна розглядати лише як негативний фактор, що не сприяє ефективному функціонуванню останнього. НБУ та Мінфін у 2005 р. не мали можливості використовувані ОВДП як інструмент для регулювання рівня процентів за комерційними кредитами. Тим самим виникли невідповідність і протиріччя між ринком ОВДП та ринком комерційних кредитів.

Проведений аналіз показав, що політика регулювання ринку державних цінних паперів в Україні є недостатньо стабільною та узгодженою. Наразі відсутня орієнтація на довготривалу перспективу, не враховується вплив короткотермінових факторів на стратегічні цілі. У 2003 р. НБУ та Міністерство фінансів України не змогли адекватно відреагувати на негативну тенденцію, що склалась у динаміці доходності ОВДП і процентів за комерційними кредитами. Як наслідок, у процесі регулювання фінансового ринку було допущено помилку, через що ринки державних цінних паперів та кредитів комерційних банків почали функціонувати дисгармонійно [28].

Слід відзначити, що розвитку ринку державних боргових зобов’язань нашої країни з самого початку його створення прослідкується низка негативних моментів.

- нереальність закладених в бюджет параметрів відносно одержання податкових надходжень і інших обов’язкових платежів обумовили відповідних бюджетних витрат за рахунок росту внутрішнього державного боргу (додаток М);

- з ціллю стимулювання притоку грошових коштів в бюджет по випущеним ОВДП встановлювалась надто висока дохідність. Так в окремі періоди 1997–1998 рр. номінальні ставки по облігаціям складали 40–80% річних. Зрозуміло, що навіть при кращому рівні рентабельності підприємств в 3–4% за цей період логічно, що перелив грошових ресурсів буде з реальної економіки в фінансовий сектор.

- висока доходність по облігаціям і переваги в податковому законодавстві при відповідних операціях на фінансовому ринку для нерезидентів в порівнянні з резидентами допомагали залученню іноземного спекулятивного капіталу до фінансування дефіциту державного бюджету, а короткостроковий характер відмічених вкладень – збільшенню нестабільності не тільки на ринку державних цінних боргових зобов’язань, а і на валютного ринку.

- внаслідок високих темпів нарощення обсягів внутрішнього державного боргу в умовах економічного спаду і відсутності реальних джерел надходження грошових коштів в бюджет все більші суми, залучені за допомогою випуску ОВДП, направлялися на погашення зобов’язань за попередні випуски.

3.3 Обов’язкове резервування як інструмент грошово-кредитного регулювання цінової стабільності

Для досягнення та підтримки цінової стабільності у довгостроковому періоді у країнах з перехідною економікою, у тому числі й Україні, доцільним є, зокрема, використання обов’язкового резервування, якеє надзвичайно потужним, дієвим та простим у застосуванні інструментом грошово-кредитної політики з прямим характером дії. Обов’язкове резервування є інструментом подвійної дії: за його допомогою можна регулювати, по-перше, співвідношення між сукупними банківськими резервами і більш широкими грошовими агрегатами, по-друге – ліквідність банківської системи. Ефективність використання даного інструмента грошово-кредитної політики забезпечує встановлення норми резервування на довгостроковий період, оскільки навіть невеликі коливання норм обов’язкових резервів спричиняють значні зміни кон’юнктури ринку позичкових капіталів.

Цілі застосування, функції та правила використання обов’язкового резервування на сучасному етапі наведено на рис. 3.3.

До недоліків обов’язкового резервування відносять: негнучкість, неоперативність, жорсткість, вилучення частини позичкового капіталу з реального сектора, збільшення ціни банківських ресурсів, податковий характер обов’язкових резервів, дестабілізуючий вплив змін порядку і норм обов’язкового резервування на банківську систему.

Залежність між нормами обов’язкового резервування та ціновою стабільністю є оберненою (рис. 3.4). Втім, надмірне підвищення норм резервування може викликати зниження ділової активності, неможливість ефективного використання банками залучених ресурсів та спричинити кризу банківської системи.



Рис. 3.3. Цілі застосування, функції та правила використання обов’язкового резервування


Рис. 3.5. Механізм впливу зміни норми обов’язкового резервування на цінову стабільність


Зазначений механізм впливу норм обов’язкового резервування на цінову стабільність є спрощеним, оскільки у ньому не враховуються такі фактори, як частка готівки, що залишається у позичальника, загальна структура грошової маси за агрегатами, надлишкові резерви, процентні ставки, кон’юнктура грошового ринку тощо.

У міру розвитку ринкових процесів у трансформаційних економіках спостерігається тенденція зниження ефективності регуляторного впливу обов’язкового резервування на сферу фінансового посередництва, що пов’язано з об’єктивними та суб’єктивними факторами. До об’єктивних факторів відносять: посилення інтеграції зі світовими фінансовими ринками завдяки динамічному розвитку внутрішніх ринків капіталу і поступовій лібералізації валютних обмежень; зростання інтересу банків до переорієнтації з традиційних кредитних на інші сегменти фінансового ринку через розширення можливостей фондового інвестування і посилення ролі фінансових ринків при перерозподілі капіталу; посилення ролі надлишкової банківської ліквідності через зростання грошової бази, зумовленої припливом капіталу з-за кордону, на фоні обмеженого зростання грошової маси. До суб’єктивних – вплив політики зближення з Єврозоною на організацію системи інструментів грошово-кредитної політики банків перехідних економік.

Про низькі можливості впливу існуючої політики резервних вимог на ліквідність банківської системи свідчать зменшення позитивної кореляції між нормою обов’язкового резервування та процентною ставкою за кредитами на міжбанківському ринку (коефіцієнт кореляції протягом 1998–1999 рр. дорівнював 0,635, протягом 2003–2005 рр. – 0,238).

До головних причин зниження норм обов’язкового резервування у країнах з перехідними економіками відносять: сприятливу внутрішню та міжнародну макроекономічну кон’юнктуру, зростання довіри іноземних інвесторів до економічної політики в цілому та грошово-кредитної політики зокрема, консолідацію національної банківської системи і розробку більш ефективного банківського нагляду, підвищення конкурентоздатності вітчизняних банків внаслідок інтеграції внутрішнього ринку у міжнародну фінансову систему. Обов’язкове резервування у деяких країнах з перехідною економікою має такі особливості (Додаток О).

Політика обов’язкового резервування почала застосовуватись Національним банком України з 1992 року. Норматив обов’язкового резервування коштів банків у Національному банку України змінювався досить часто: в 1992 р. він становив 10%, 1993 р. – 25, 1994 р. – 15, 1995 р. – 15, 1996 р. – 15, 1997 р. – 15, 1998 р. – 17, 1999 р. – 15, 2000 р. – 15, 2001 р. – 6–14, 2002 р. – 0–12, 2003 р. – 0–12% [3, с. 62–63]. Це пояснюється низькою потужністю ринку цінних паперів та непрямих інструментів грошово-кредитної політик.

Порядок формування обов’язкових резервів, запроваджений з 1 березня 1994 р., передбачав зберігання обов’язкових резервів на кореспондентському рахунку у Національному банку України. З 1 червня 1995 р. було запроваджено порядок формування обов’язкових резервів в обсязі 7,5% від суми залучених коштів населення на строкові вклади до запитання для Ощадного банку України. З листопада 1996 р. було дозволено формувати обов’язкові резерви в іноземній валюті на окремому рахунку НБУ в банку Mees Pierson Amsterdam. У 1996 р. було дозволено включати у покриття обов’язкових резервів придбані державні цінні папери. З 1 квітня 1997 р. було встановлено єдиний норматив формування обов’язкових резервів для всієї банківської системи на кореспондентському рахунку в НБУ. З серпня 1998 р. було запроваджено щоденний контроль за формуванням обов’язкових резервів комерційними банками з метою послаблення негативних наслідків фінансової кризи в Росії.