Мир Знаний

Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання (стр. 3 из 19)

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» статті 24, Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України [54].При реалізації грошово-кредитної політики регулюється попит на гроші або їх пропозицію (грошова маса). Регулювання попиту на гроші відбувається за рахунок управління ціною грошей – короткостроковими процентними ставками: високі процентні ставки обмежують попит на гроші, зокрема, кредитування; низькі, навпаки, його стимулюють.Однак більш підконтрольним є управління пропозицією грошей, так як центральний банк має монопольне право на готівково-грошову емісію та великими можливостями емітувати безготівкові гроші у порівнянні з комерційними банками. Пропозиція грошей визначається центральним банком на підставі регулювання кількості грошей – агрегатів грошової маси або в основному грошової бази (складових грошової бази).Грошово-кредитна політика здійснюється набором стандартних інструментів, які використовуються у різних країнах світу по різному.Відповідно до статті 25 Закону України «Про Національний банк України»основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;2) процентну політику;3) рефінансування комерційних банків;4) управління золотовалютними резервами;5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;6) регулювання імпорту та експорту капіталу;7) емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними [54].Основна мета грошово-кредитної політики має назву первинної. У часи золотого стандарту первинною метою виступала стабілізація ціни на золото, тобто підтримка фіксованого валютного курсу. При встановлення плаваючих валютних курсів первинної метою стала у більшості країн світу цінова стабільність, під якою розуміють стабільне, незначне зростання цін (незначна інфляція на протязі тривалого часу), яке не враховується суб’єктами економіки [42].Основними принципами проведення грошово-кредитної політики виступають:· вибір явного номінального «якоря» грошово-кредитної політики у вигляді проміжної мети центрального банку;· незалежність центрального банку;· підзвітність центрального банку державним органам управління;· відкритість грошово-кредитної політики.В ході грошово-кредитної політики центральний банк здійснює таргетування проміжних цілей – встановлює кількісні орієнтовано-цільові змінні і використовує усі існуючі методи грошово-кредитного регулювання для досягнення затвердженого орієнтиру.Забезпечення первинної мети здійснюється центральним банком через таргетування проміжний цілей:· таргетування інфляції: проміжна мета грошово-кредитної політики може встановлюватися, співпадати з первинною метою або нею є прогноз інфляції;· таргетування процентної ставки: проміжна мета – процентна ставка;· грошове таргетування: проміжна мета – визначення грошових агрегатів;· таргетування номінального доходу: проміжна мета – приріст номінального валового внутрішнього продукту.З другої половини 1970-х років більшість країн відмовилися від таргетування процентної ставки і валютного курсу та перейшли до грошового таргетування, яке також виявилося не ефективним. Найбільшу ефективність органи грошово-кредитного управління отримали від вибору стратегії таргетування інфляції.Наступним місцем в ієрархії цілей грошово-кредитної політики (характером індикативних змінних або проміжних цілей), займають тактичні цілі, які використовуються для повсякденного тактичного грошово-кредитного регулювання.Тактичні цілі визначаються режимом грошово-кредитної політики (характером індикативних змінних або проміжних цілей) і, в свою чергу, формують комплекс інструментів грошово-кредитної політики. Тактичні цілі затверджуються на конкретний проміжок часу (горизонт таргетування), якому відповідають конкретне кількісне значення мети. Центральні банки при реалізації грошово-кредитної політики можуть застосовувати непряме регулювання.

Прямими інструментами, що відображають прямий зв'язок методу і тактичної мети (об’єкту регулювання), центральний банк встановлює чи лімітує цінову або кількісну змінну. Непрямі методи впливають на тактичну мету через зміну ринкової кон'юнктури. Велика частина емісійних банків в 1970-ї рр. використовувала прямі методи; з початку 1080-х рр. розвинені країни, а з 1990-х років – інші країни перейшли на непрямі інструменти.

Грошово-кредитна політика уявляє собою комплекс відповідних інструментів, об’єднаних в одне ціле та діючих одночасно та у взаємодії. Розглянемо класифікацію інструментів грошово-кредитної політики, яка передбачає їх групування за визначеними ознаками, встановлення взаємозв’язку та взаємозалежності, а також відображення характерних особливостей та аналіз дій.

В основу класифікації покладено групування інструментів за значимістю – базові і додаткові (див. таблицю 1.1).

Базові інструменти використовуються у більшості країн, включаючи розвинені, формують основні направлення грошово-кредитної політики, які мають ефективний вплив на грошово-кредитні відносини і економіку в цілому, наприклад операції на відкритому ринку.

Додаткові інструменти доповнюють базові, їх дія може не мати чітко вираженого ефекту. Наприклад, депозитні операції нейтралізують надлишкову ліквідність як результат дій інших, емісійних інструментів грошово-кредитної політики (рефінансування), тому ці операції вторинні. Іноді додаткові інструменти відображають національні особливості грошового обігу і кредиту. Наприклад, методи організації готівково-грошового обігу і використання профіциту державного бюджету для стерилізації ліквідності.

Економічна сутність інструменту визначає. Яким є метод (операція): грошовим, кредитним, або одночасно грошовим і кредитним (грошово-кредитним). Наприклад, лімітування кредитування – кредитний.

Направленість відображає направлення метода (конкретної операції метода) на грошову масу, що функціонує. Функціональна грошова маса – це грошова маса, яка реально обслуговує економіку, тобто грошова маса в обігу за винятком коштів на рахунках обов’язкових резервів, в депозитах центрального банку. Наприклад, при депозитах центрального банку грошова маса не зміниться, а функціонуюча зменшиться.

Характер впливу методу – емісійна – це зміна пропозиції грошей (рефінансування), неемісійна – норма обов’язкового резервування.

Характер впливу інструменту – ринковий. Передбачає економічні стимули; адміністративний – примусові, які обов’язкові для виконання суб’єктами.

Слід відзначити, що в економічній сутності грошово-кредитної політики покладено управління грошовими оборотом. Національний банк України має монопольне право на емісію грошових знаків і тому відповідає за ефективність грошового обігу. Національний банк України проводить грошово-кредитну політику виходячи з необхідності створення сприятливих умов для довгострокового економічного розвитку держави. Низький рівень інфляції і стабільність національної валюти є основою для прийняття ефективних рішень щодо здійснення заощаджень, інвестицій та споживчих витрат – базових для стійкого економічного зростання. Тому, головними цілями єдиної державної грошово-кредитної політики, що здійснюється Національним банком України спільно з урядом, є стійке, поступове зниження інфляції та підтримка її на низькому рівні. За прогнозними даними у 2006 році інфляція повинна буде утримуватися у діапазоні 8,5–9,5% [48]. Зазначену динаміку інфляції Національний банк України принципово може забачити за допомогою інструментів грошово-кредитної політики.

Історичний досвід багатьох країн, у тому числі і сучасної України свідчить, що перехід від політики таргетування інфляції, що застосовується багатьма центральними банками, потребує відмови від політики керованого плаваючого валютного курсу, яку Національний банк України проводить в останні роки. Крім того, у формуванні індексу споживчих цін, динаміка яких лежить за поза зоною впливу з боку Національного банку України, значний вплив спричиняє високий рівень регулювання цін, що може змінити побудовано траєкторію інфляції відповідно до взаємодії з монетарними інструментами.

В цілому слід зазначити, що зі стабілізацією ситуації Національному банку України, поступово необхідно послідовно скоротити власну участь на валютному ринку, що сприяє поступовому впровадженню ринкових механізмів визначення вартості гривні. Скорочення необхідності в валютних інтервенціях Національного банку України на валютному ринку підвищить більш ефективно контролювати динаміку грошової пропозиції і інфляції. Крім того, скорочення інтервенцій на валютному ринку підвищить роль Національного банку України в галузі процентної політики. Така політика буде стимулювати стимулює інвестиційні процеси та збільшує темпи економічного зростання.

При проведенні політики керованого плаваючого валютного курсу роль процентної політики Національного банку України щодо управління інфляційними процесами суттєво обмежена, однак використання процентних ставок може бути ефективним для запобігання надмірного притоку короткострокового портфельного капіталу та надлишкової ліквідності за допомогою операцій на відкритому ринку.