Мир Знаний

Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання (стр. 16 из 19)

б) операції тонкої наладки (FT) в рамках постійно діючої лінії рефінансування, які застосовуються щоразу, коли необхідно обмежувати мінливість ставок грошового ринку.

3. Пропозиція ліквідності на ринку може змінюватися не тільки в результаті проведення Національним банком операцій з рефінансування, тобто через зміну в чистій позиції банків щодо центрального банку (за виключенням обов'язкових резервів), але й через дію автономних факторів (АГ), які за визначенням з позиції балансу центрального банку представлені як:

AF =

Чисті резерви в іноземній валюті +
Чиста позиція щодо Уряду +
Інщі активи –
Банкноти та монети.

Визначення монетарною владою кількості ліквідності, що поставляється на ринок через операції з рефінансування, повинно враховувати і нівелювати дію автономних факторів.

4. Прийняття рішення Національним банком щодо втручання на ринку проводиться залежно від типу операцій з рефінансування:

а) у випадку регулярних операцій (RO1, RO2, RO3) монетарна влада має на увазі, що даний різновид операцій, які проводяться за визначеним графіком, повністю повинен покривати потребу банків у резервах для виконання обов'язкових вимог (Rср), враховуючи при цьому вплив очікуваних (прогнозованих) автономних факторів (AFеср) протягом періоду резервування; це може бути описано наступним рівнянням:

(RO1, RO2, RO3)=AFеср + Rср (3.2)

де AFеср– очікуваний середній рівень рівень автономних факторів, який протягом періоду резервування в свою чергу розраховується за формулою (3):

AFеср =

(3.3)

б) у випадку щоденних операцій точного настроювання стану ліквідності використовується дещо інший підхід – монетарна влада вважає, що в період між регулярними операціями можуть мати місце зміни як у попиті банків на резерви, так і у їх пропозиції; зміни у попиті, як правило, повинні віддзеркалювати поведінку банків у форматі виконання резервних вимог, зміни у стані робочих балансів, або очікування майбутніх відсоткових ставок міжбанківського ринку протягом періоду резервування; на пропозицію ліквідності впливають не тільки шоки автономних факторів (відхилення від прогнозованого рівня), а також операції тонкої наладки, ініційовані на розсуд Національного банку. Таким чином, відхилення щоденних резервних позицій від усередненого рівня, як причина змін у попиті, повинно бути збалансоване відповідною зміною у пропозиції (через зміну обсягів операцій в рамках постійно діючого механізму рефінансування з урахуванням шоків автономних факторів), що може бути викладено наступним математичним записом:

St(1)=AFtne + FTt, (3.4)

де St(1) – відхилення резервної позиції t-го дня від середнього рівня Rср, регламентованого системою обовязкового резервування, рохраховується за формулою:

St(1)=R1 – Rср;

AFtne - відхилення автономних факторів t-годня від очікуваного середнього рівня протягом періоду резервування

(AFtne = AFt – AFeср).


Таким чином, на зміну пропозиції резервів в межах періоду резервування впливають два фактори:

1) поведінка автономних факторів, що обумовлює відхилення від прогнозованогосереднього їх рівня – AFtne;

2) операції точного настроювання, запропоновані ринку Національним банком – FTt.

Що стосується автономних факторів, то вони можуть бути абсолютно нееластичними щодо ставок поведінки грошового ринку, і розвиватися стохастично. Поведінка ж Національного банку в частині проведення операцій рефінансування на умовах овернайт (точного настроювання стану ліквідності ринку) може бути змодельована як проста функція реакції монетарної влади (проведення операцій тонкої наладки) на відхилення ставки міжбанківського ринку (or1)від цільової ставки рефінансування – ставки за регулярними операціями (rr),що може бути записано наступним чином:

FTt = b(ort- rr). (3.5)

Безумовно, це досить спрощений опис мотиву проведення нерегулярних операцій. Однак основним припущенням тут є теза про інформаційну складову ставок за регулярними операціями, як сигнал монетарної влади щодо офіційно запланованого, а отже й оптимального для ринку, рівня короткострокових ставок на міжбанківському ринку. З урахуванням того факту, що протягом періоду резервування НБУ заплановано проводити три регулярні тендери з рефінансування, визначення параметра (rr)повинно відбуватися в рамках коридору навколо граничної ставки за останнім 14-денним тендером.

З іншого боку, рівняння (5) має на увазі реакцію монетарної влади на мінливість ставки міжбанківського ринку (ort)незалежно від джерела шоку. Однак на практиці не виключається можливість ігнорування Національним банком різких відхилень ставки міжбанку, які генеровані, наприклад, валютним ринком у випадку валютної нестабільності, та прийняття відхилення овернайт від офіційного рівня протягом певного періоду як нормально допустимого, не реагуючи проведенням операцій точного настроювання.

Попит на резерви є результатом менеджменту банківської ліквідності протягом періоду резервування, і, в певному розумінні, залежить від параметрів існуючої системи резервування в частині механізму усереднення. Ключова особливість механізму усереднення полягає в тому, що фактично банкам дозволяється обирати в межах періоду резервування час і обсяг виконання (підтримання) резервних вимог, виходячи із необхідності задовольнити дотримання визначеного Rср. Рішення банків стосовно щоденного рівня обсягів резервування залежить від дієвості наступних факторів:

1. Очікувана вартість можливості підтримання резервів в кожний день періоду резервування, що визначається як різниця між поточним рівнем міжбанківської ставки овернайт (ort)і очікуваним її рівнем на частину періоду резервування, що залишилася до завершення

Etorср = Et

(3.6)

Банківські установи намагаються виконувати резервні вимоги максимально в ті дні, коли вартість залучення ресурсів (вартість виконання цих вимог) є мінімальною. Таким чином, якщо поточна ставка міжбанківського ринку вище (нижче) очікуваної, банки будуть демонструвати тенденцію підтримання резервних вимог нижче (вище) середнього рівня Rср.

Реакція щоденних резервних позицій на наявність спреду між поточною і очікуваною ставками позначається параметром (h), який вимірює буферну (стабілізуючу) функцію резервних вимог із механізмом усереднення: чим вищою є цінність цього параметра, тим вищим є вклад механізму усереднення в стабілізацію міжбанківських ставок. У свою чергу, значення цього параметра залежить від технічних особливостей системи резервних вимог (тривалість періоду резервування, рівень резервування) та аспектів поведінки банків (ставлення до ризику, ступінь невпевненості щодо очікуваного рівня ставки овернайт). Однак ці аспекти в моделі не будуть враховані.

2. Невиконана частина резервних вимог, яка підлягає виконанню протягом періоду резервування, що залишився. В результаті дії цього фактора відносна значимість різноманітних чинників (параметрів) у визначенні поведінки банків суттєво змінюється протягом періоду резервування. Так, на початку періоду резервування обмеження у вигляді необхідності виконання резервних вимог у повному обсязі не є значимими, і банки, залежно від напрямку руху (мінливості) міжбанківської ставки, що сприймається як тимчасове, можуть підтримувати більш високим або низьким рівень резервних вимог. Діючи таким чином, банки значною мірою поглинають (абсорбують) шоки відсоткової ставки.

Наприкінці періоду обслуговування обмеження, представлені у вигляді необхідності виконання резервних вимог у повному обсязі стають більш значимими, залишаючи банкам менше можливості поглинати шоки ліквідності на грошовому ринку. Скорочення часу призводить до меншого ступеня свободи банків, роблячи їх попит на ліквідність менш чутливим і нееластичним до мінливих ставок міжбанківського ринку. Це пояснюється відсутністю у банків будь-якого іншого вибору, ніж виконання резервних вимог за рахунок ліквідності, яка пропонується грошовим ринком за визначеною ціною.

Таким чином, обмеження, які накладаються на банки параметрами системи резервних вимог, можуть бути змодельовані як такі, що носять циклічних характер у стані робочих балансів банків протягом періоду резервування. Такий підхід дозволяє банкам у відповідь на поведінку поточної відсоткової ставки і очікуваної майбутньої відсоткової ставки грошового ринку реалізовувати конкретні стратегії, які передбачають щоденне підтримання резервів на рівні вищому, або нижчому за необхідний. Надалі, в контексті очікувань по проценту протягом періоду, що залишився, банки можуть мотивовано притримувати повне виконання резервних вимог до кінця періоду резервування саме з метою скорочення часу впливу «неявного податку», яким вважається невинагороджувана система обов'язкових резервних вимог.

В останній день періоду резервування рівень обов'язкових резервів повністю визначатиметься накопиченою раніше резервною позицією, що й визначає прийняття банками рішень та застосування певних заходів щодо виконання необхідного рівня Rср.