Нормативні акти зобов'язували кредитні та ощадно-позичкові товариства тримати частину своїх коштів (не менше 20% своїх зобов'язань, не зараховуючи сюди коштів основного капіталу) у вкладах до Державного банку або в державних цінних паперах, покладених на зберігання до Державного банку.
Кредитні та ощадно-позичкові товариства могли приймати грошові вклади як від своїх членів, так і від сторонніх осіб та організацій із зобов'язанням повернення їх у певний термін (депозитні вклади) або без встановлення терміну (вклади до запитання). Вклади могли мати цільовий характер або певну умову. Товариства забезпечували таємницю вкладу. При прийнятті вкладу видавалась ощадна книжка вкладника. Розмір відсотків та інші умови вкладів визначались загальними зборами, або, за їхнім уповноваженням, встановлювались радою разом з правлінням товариства. Відсотки, отримані вкладниками по вкладах до товариства, не оподатковувалися.
Товариства могли брати позички на поповнення обігових коштів як у своїх членів, так і в сторонніх осіб та організацій. При цьому, зобов'язання товариства по прийнятих вкладах та отриманих позичках не могли більше ніж у 10 разів перевищувати його основний капітал.
Кредитне та ощадно-позичкове товариства мали право надавати позички виключно своїм членам. Кожному членові товариства, виходячи з його надійності та довіри до нього, визначалась максимально можлива сума кредиту, яку йому дали б, незалежно від наданого забезпечення, кількості та видів позичок. Окремо встановлювалась сума позички, яка могла бути видана під довіру. Визначений ліміт кредитування записувався в розрахункову книжку члена. Будь-хто із членів товариства не міг отримати позичку вище встановленого товариством розміру.
У 1905 році нарада кооперативів у с.Дзенгелівці схвалила статут союзу кредитніх кооперативів Київщини, заснувавши Київський союз кредитних кооперативів "Союзбанк", на зразок Бердянського та Мелітопольського союзів, і подала його на затвердження. Влада лише в 1907 році дозволила діяльність союзу.Центром його було визначено не Київ, а с.Дзенгелівці. Союз не мав права на проведення банківських операцій. Лише в 1911 році вдалося перереєструвати статут союзу, перевести йото до Києва та отримати право на проведення банківських операцій.
У Києві Союзбанк скоро став організаційним і фінансовим осередком не тільки для Київщини, як визначалося в його статуті, але й поширив свою діяльність на всю Україну. Своїми оборотами він перевершив усі обласні союзи кредитних кооперативів Російської імперії.
На початку революції Київський Союзбанк став підґрунтям для створення всеукраїнського фінансового кооперативного центру "Українбанку".
За прикладом Київського Союзбанку свою діяльність будували обласні кооперативні союзи: Харківський, Одеський, Катеринославський та Подільський.
На початок 1903 року в шести губерніях Лівобережжя і Півдня України функціонувало 99 кредитних і 96 ощадно-позичкових товариств. На 1 січня 1910 р. в українських губерніях функціонувало вже 1388 кредитних та 401 ощадно-позичкове товариство .
У перші ж дні російської Лютневої революції Тимчасовий уряд проголосив 20 березня 1917 р. "Закон про кооперативні товариства та їхні союзи". Новий кооперативний закон скасовував усі існуючі на той час обмеження щодо організації і діяльності кооперативів та їхніх об'єднань. Для заснування кооперативів чи кооперативного союзу, за новим законом, не вимагалося окремого дозволу. Потрібна була лише звичайна реєстрація статуту, підписаного не меише 7 членами-засновниками, в окружному суді. Якщо протягом місяця не надходило із суду юридичних зауважень до статуту - кооператив вважався зареєстрованим.
Після Лютневої революції 1917 р. Київський Союзбанк та інші близькі до нього кооперативні союзи внесли на затвердження Тимчасового уряду статут "Південно-Руського кооперативного народного банку", постанову про створення якого ухвалив Другий Всеукраїнський кооперативний з'їзд, що відбувся в Києві. У вересні 1917 р. статут був затверджений, і банк почав свої операції 20 жовтня 1917 року.
Після проголошення незалежної Української Народної Республіки (УНР) до статуту були внесені зміни, і банк почав діяти під назвою "Український Народний кооперативний банк" — Українбанк. На 1 січня 1919 року членами-акціонерами Українбанку був 131 із 288 кооперативних союзів.
Встановлення в Україні радянської влади наприкінці 1919 року та перехід до політики "воєнного коммунізму" стали початком ліквідації кооперації на українських землях .
Українська самодіяльна кооперативна система, яка формувалась до революції і з'явилася в роки українського державотворення, перестала існувати восени 1920 року.
З проголошенням НЕПу розпочався процес створення кооперативної кредитної системи в умовах радянської дійсності. Це був початковий період становлення нової кооперативної системи, а не відродження попередньої — дореволюційної та післяреволюційної. В організаційній діяльності запанували не демократичні принципи розбудови кооперації, а принатурені до нових соціально-економічних умов ідеологічні догми більшовиків. 26 жовтня 1921 року був прийнятий декрет "Про сільськогосподарську кооперацію" , а 5 квітня 1922 року - декрет "Про кредитну кооперацію".
До кінця 1923 року друга ланка системи сільськогосподарського кооперативного кредиту була сформована. Були створені 9 губернських товариств сільськогосподарського кредиту (губсільбанків): Харківське, Одеське, Катеринославське, Київське, Чернігівське, Подільське, Полтавське, Донецьке та Волинське, які разом мали 6,95 млн. крб. статутного капіталу. При цьому частка статутних, не селянських паїв основного капіталу губсільбанків склала 4,72 млн. крб., або 88,4%. Із цієї суми 50,2% паїв мали Держбанк і Наркомзем, а решту 49,8% -губвиконкоми, губземуправління, промислові підприємства, споживча кооперація, різноманітні установи тощо.
На 1.10.1926 р. в Україні були створені три перших кредитних спілки (Сталінська, Херсонська та Ізюмська), які об'єднали 259 кредитних сільськогосподарських товариств, що налічували 71,3 тис. членів. Кожна з них виконувала всі функції сільбанку.
В січні 1927 року ЦВК і Раднарком СРСР прийняли "Положення про кооперативний кредит", яке забезпечувало міцну законодавчу основу створення кредитних спілок та подальшу перспективу їхнього розвитку. Прийняття цього документа було важливим для розвитку кредитної кооперації, діяльність якої пов'язана із грошовими коштами населення, котре дуже чутливо сприймає все, що гарантує їхнє збереження, і навпаки. Підведення під кредитну кооперацію такої авторитетної законодавчої бази, як постанова ЦВК і Раднаркому СРСР, зміцнювало довіру до неї широких верств населення.
На 1 жовтня 1927 року в Україні вже діяло 18 кредитних спілок. їхня діяльність позитивно впливала на загальний стан системи кооперативного сільськогосподарського кредиту.
Успішний розвиток кооперації та сама її сутність як самодіяльної, творчої, демократичної системи, що не замикається на господарських функціях, а бере активну участь у громадському, культурному та суспільно-політичному житті, наприкінці 20-х років протистояли жорсткій адміністративній системі, що сформувалась за цей час і зміцніла напередодні масової колективізації. В цих умовах кооперація прийшла в ідеологічну суперечність із системою, в якій існувала. Такий стан речей не міг тривати довго, бо ці дві системи були несумісними за своєю природою, і кооперація мала бути знищеною.
Отже, кредитна кооперація в центрально-східних українських землях, що входили до складу Радянської України, припинила своє існування в 1930 році.
З приєднанням у 1939 році західних областей України до складу СРСР, кредитна кооперація на цій території також була ліквідована.
У червні 1992 року до нової самостійної України прибула друга делегація представників українських кредитних спілок США, Канади та Австралії. У травні 1993 року українцям Канади вдалось переконати свій уряд в необхід-ності допомоги Україні і Програму технічної допомоги розвитку кредитних спілок в Україні було затверджено. У вересні 1993 року, під впливом україн-ської діаспори, уряд США схвалив аналогічну Програму.
20 вересня 1993 року Указом Президента України було затверджене "Тимчасове Положення про кредитні спілки в Україні". Після цього процес відродження кредитних спілок в Україні став набувати реальних рис. У Києві були відкриті представництва Всесвітньої ради кредитних спілок та Канадської кооперативної асоціації, які розпочали реалізацію відповідно американської та канадської Програм технічної допомоги розвитку кредитних спілок в Україні. Їх партнерами були українські кредитні спілки США та Канади. 7 лютого 1994 року Національний банк України затвердив Типовий Статут кредитної спілки, після чого почалось стрімке виникнення кредитних спілок у більшості областей України.
1.2 Фінансовий та організаційний механізм діяльності кредитної спілки
20 грудня 2001 року Верховною Радою України прийнято Закон України „Про кредитні спілки” [3], з 22 січня 2002 року після підписання Президентом України закон набрав чинності.
Сучасна законодавча база діяльності кредитних спілок в Україні станом на кінець 2008 року складається з:
- Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" [2],
- Закону України “Про кредитні спілки“ [3],
- Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” [5],
- Закону України “Про захист прав споживачів” [4],
- нормативно-правових актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України тощо.
Особливості організації кредитних спілок в Україні викладені в Законі України «Про кредитні спілки» [3], який визначає організаційні, правові та економічні засади створення та діяльності кредитних спілок, їх об'єднань, права та обов'язки членів кредитних спілок та їх об'єднань.