Мир Знаний

Экономико–статистический анализ развития малых предприятий Днепропетровской области (стр. 2 из 18)

Розрізняють також приватне підприємство, суб’єктом якого є одна фізична особа, що самостійно управляє всіма стадіями виробничої та комерційної діяльності, економічними відносинами на підприємстві. [16, с. 725]

Світовий досвід господарювання говорить, що в основі розвитку економіки лежить поєднання діяльності малих, середніх та великих підприємств. Економіка західних країн вже давно «…ґрунтується на двох засадах – на великих організаційно – господарських структурах та малому бізнесі», який «… створює конкурентне середовище, забезпечує виробництву гнучкість та індивідуальність». [21, с. 39]

Функціонування підприємств здійснюється через розробку і втілення підприємницьких ідей. Підприємницька ідея – це конкретне цілісне знання про доцільність і можливість здійснювати певний вид підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети цієї діяльності, шляхів і засобів їх досягнення. [16, с. 725]

У ХVII ст. Ричард Кантільйон вперше зробив спробу надати визначення підприємницької діяльності. Він до групи підприємців відносив діячів ризикової сфери без сталого прибутку: купців, ремісників тощо. Визначення Р. Кантільйона ґрунтується на виконанні діяльності саме заради отримання прибутку. Протягом наступних століть XVII – XIX поняття «підприємництва» та «підприємця» постійно трансформується у визначення А. Сміта як реалізація мети підприємця – власника засобів виробництва. За Ж. Б. Сеєм підприємство вже набуває визначення організованої сукупності людей для діяльності у сфері бізнесу. Управлінські риси та інноваційність підприємництва висвітлював Альфред Маршалл. Завершив розробку теорії підприємництва Й. Шумпетр. За його словами «змістом підприємництва є здійснення нових комбінацій факторів виробництва або різні нововведення». [4, с. 23] Головним чинником економічного розвитку виступає сам підприємець. За Й. Шумпетером підприємство повинно виконувати 5 функцій:

Виробляти нові та поліпшувати існуючі блага;

Впроваджувати нові способи виробництва;

Відкривати та освоювати нові ринки збуту;

Використовувати нові джерела отримання сировини чи напівфабрикатів;

Проводити реорганізацію у галузі та створювати промислові організації нового типу. [4, с. 24]

Брциєва І. [3, с. 150] визначає «підприємництво» як сферу економічної діяльності, у якій реалізує себе підприємець-інноватор, суб’єкт, який шукає та реалізує нові можливості, сфери та об’єкти застосування факторів виробництва, який може висувати й освоювати нові товари, технології, форми та способи обслуговування споживачів, створювати нові потреби та способи їх задоволення.

На думку Кірпота О.: «Мале підприємництво – це особлива форма економічної активності, яка передбачає: орієнтацію на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери діяльності; свободу та самостійність об’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу; майнова відповідальність підприємців за результати господарювання; постійний характер господарської діяльності, укладання регулярних, а не одноразових угод». [12, с. 239]

Через близькість малих підприємств до споживачів його основними рисами є: орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку, динамічність розвитку, ініціативність у впровадженні нових технологій та прийнятті рішень, цілеспрямованість та наполеглевість у здійснені задумів. Через творче ставлення до справи, оперативність, пошук нетрадиційних рішень і нових способів дії малий бізнес забезпечує собі виживання.

Малі розміри та обсяги випуску продукції дозволяють малому підприємству більш швидко та гнучно реагувати на вимоги ринку, на нові співвідношення споживчого попиту та пропозиції, раціонально організовувати та змінювати структуру підприємства, оперативно випускати нову продукцію малими партіями з більш високою, ніж на великих підприємствах, якістю.

За словами Кірпота О., «мале підприємництво як самостійний і незмінний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову в економіці країни, робить певний внесок у збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообороту, сприяє економії та раціональному використанню всіх ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує стимул до інноваційних процесів та високоефективної праці». [12, с. 239]

Роль та функції малого бізнесу, з точки зору загальноекономічних позицій, полягають не тільки у тому, що він є одним із найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства та опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабілізації суспільства, тобто він відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту громадян.

Огляд правового статусу та критерії віднесення підприємств до малих досліджували ряд науковців. Серед них Ісаков М., Гордієнко О., Побережна Г., Варналій З., Велу Х., Ван Хорн, Ходов Л., Хандурін М., Скот М. та інші.

В багатьох країнах мале підприємництво виділяється в окремий сектор, який потребує особливих підходів в управлінні та пильної уваги і підтримки з боку держави. Але поняття «суб’єкт малого бізнесу» в кожній країні визначено в залежності від національних традицій. З їх урахуванням формуються різні визначення та критерії віднесення підприємств до малих. У таких країнах, як Франція, Німеччина та Греція, термін «суб’єкт малого підприємництва» юридично не визначений.

В Угоді про підтримку розвитку малого підприємництва в державах – учасницях СНД, яка підписана 17.01.1997 та ратифікована Україною 08.04.1999, визначено, що «суб’єктами малого підприємництва визначаються юридичні і фізичні особи, які отримали цей статус відповідно до законодавства держави, яка здійснює їх реєстрацію. Суб’єктами малого підприємництва як особливого сектору господарювання є фізичні особи – підприємці та юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність та відповідають вимогам і критеріям, передбаченим законодавством».

Варналій З. виділяє три етапи становлення підприємства як економічного суб’єкта на Україні. Початковий етап відбувся у 1987 – 1990 рр.

Перші кроки по впровадженню у життя сектору малого підприємництва були зроблені ще наприкінці існування Радянського Союзу. Першим офіційним документом, який регулював діяльність малих підприємств, стало «Положення про організацію діяльності малих підприємств», прийняте Комісією по вдосконаленню господарського механізму при Раді Міністрів СРСР 6 червня 1989 року. Наступним кроком була Постанова УРСР від 22 вересня 1990 р. «Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств» давала перше легальне визначення поняття «мале підприємство».

Другий етап формування політики підтримки підприємництва та його розвитку тривав з 1991 по 1995 рік. Розпочався він 27 березня 1991 року зі вступу в силу Закону України «Про підприємства в Україні». [19, с. 20] Цього ж 1991 року було створено Державний комітет України по сприянню малим підприємствам і підприємництву. У 1993 році Кабінетом Міністрів України була схвалена перша Програма державної підтримки підприємництва України.

Третій етап розпочався у 1996 році. У квітні цього року Кабінет Міністрів України прийняв Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва. 28 червня 1996 року свобода підприємництва була закріплена конституційно. Державний комітет України з питань розвитку підприємництва був створений у липні 1997 року. Цей етап триває і по наш час. Він знаменується покращенням розвитку підприємств, особливо малих. [4, с. 154]

У наші часи підтримку малих підприємств серед державних та громадських організацій здійснюють:

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Міністерство економіки України;

Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції;

Український союз промисловців та підприємців;

Спілка малих та середніх приватизованих підприємств;

Асоціація сприяння розвитку приватного Підприємництва в Україні «Єднання».

До міжнародних організацій сприяння розвитку малих підприємств належать:

Група світового банку, до якої входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародний центр вирішення спірних питань у сфері інвестицій, Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій;

Європейський банк реконструкції та розвитку;

Агентство США з міжнародного розвитку;

Програма Тасі, розроблена ЄС для країн СНД та Монголії.

Розвитку МП в Україні також сприяють донорські організації:

Фонд Євразія;

Фонд НОУ – ХАУ;

Міжнародний фонд «Відродження». [14, с. 41-45]

В Україні на рівні закону до «малих» віднесено фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб. Згідно з таким визначенням кількість фізичних осіб переважна серед суб’єктів малого бізнесу. Це створює індивідуалістичні характеристики малих підприємств, а захист прав зводиться до захисту прав значної групи конкретних громадян. [13, с. 5]

На питання, які повинні бути критерії віднесення підприємств до малого бізнесу, до сих пір у світі не знайдено однозначної відповіді. Полеміка ведеться навколо двох підходів: якісного і кількісного. В деяких країнах вони поєднані. Так у Великобританії поряд з кількісним визначенням розмірів малих підприємств кредитування цього сектору економіки базується на якісних критеріях. [22, с. 9]

Побережна Г. Вважає, що віднести підприємство до групи малих можна за допомогою трьох підходів: кількісного, якісного та комбінованого. Розглянемо їх по черзі.