Мир Знаний

Экономико–статистический анализ развития малых предприятий Днепропетровской области (стр. 7 из 18)

Україна у цьому питанні специфічна держава. Між органами й посадовими особами виконавчої влади та малими підприємствами панують для усього світу незвичні відносини. Річ йде про слугування малих підприємств усім контролюючим службам, а не навпаки.

У провідних капіталістичних державах є потужні державні структури сприянню розвитку малим підприємствам. Прикладом є Адміністрація у справах малого бізнесу (АМБ) у США, яка опікується правовим й організаційним забезпеченням малого бізнесу й фінансової державної підтримки. Відділення АМБ присутні в усіх великих містах США, під її егідою існує безліч консультативних, інформаційних організацій, центрів розвитку малого бізнесу. Крім того, додаткову допомогу дрібним підприємствам у всій країні надають понад 2700 торговельно-промислових палат. Все це сприяє збору детальної статистики по малим підприємствам не лише державними органами, але й приватними агентствами.

Існуючий в Україні Державний комітет із питань регуляторної політики й підприємництва не в змозі виконувати підтримку малих підприємств на рівні розвинутих держав.

Громадянські об’єднання підприємців України пройшли свій шлях становлення. Розпочався він у 1989 році.

Перший етап тривав до 1992р. Він був початковим. Розпочався створенням восени 1989 року Спілки кооперативів та підприємців України. Вона створила департаменти управління у 24 областях (зараз існує лише 14). Вже 22 січня 1990 р. була створена Федерація профспілок працівників кооперації та інших форм підприємництва України. Діяльність цієї організації направлена на захист прав працівників через посилення профспілок.

У липні 1990 року було створено дві спілки підприємців: Спілка малих підприємців України і Спілка орендарів і підприємців України. У травні 1996 р. перша з них була перетворена на Спілку підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України. У цей період було проведено ряд спроб організувати бізнес. Були засновані: Конгрес ділових кіл України, Українська національна Асамблея Підприємців, Ліга підприємців, Спілка кооперативів та підприємців України, Спілка юристів, Союз банків, Союз бірж, Спілка малих підприємств України, Союз незалежних підприємців України та інші об’єднання.

Другий етап розпочався у 1993 році і триває по сей день. Це етап бурхливого розвитку фірм, становлення ринкового середовища, приватної власності та проведення приватизації.

В загалі спеціалісти з проблем перехідної економіки виділяють 4 фази становлення сектору малих підприємств: зародження, бурхливе зростання, насичення, саморегуляція з відповідними структурними перетвореннями. Четвертої фази досягли Польща, Чехія, Угорщина. У третій знаходяться Словаччина, Словенія та країни Балтії. Румунія, Болгарія, Албанія, Росія перебувають на другій стадії.

На думку Кірпота О., перша фаза потребує 1 рік, друга – 2-3 роки, третя – менше року. Отже, за сприятливих умов розвитку вже у 1995 році малі підприємства України досягли б третьої стадії розвитку – насичення. Відповідно до кількості населення України у цей рік кількість працюючих у сільському господарстві мала бути приблизно 2,5 млн. малих підприємств. Зайнятість на них склала б 10 млн. чол. [12, с. 238]

З огляду на приведену інформацію можна зробити висновок про комплексний підхід з боку держави та недержавних установ щодо регулювання та поліпшення діяльності сектору малого бізнесу. Україна забезпечити такого сприятливого середовища малим підприємствам поки що не може.

На нашу думку в Україні та у Дніпропетровській області як її складовій малі підприємства є недостатньо прибутковими для зацікавлення державних та недержавних структур у співробітництві. В Дніпропетровській області саме великі підприємства з року в рік звітують зростаючими обсягами продажу товарів та розвиваються більш динамічно, ніж малі.

Щодо сфер діяльності малих підприємств, помітно, що галузі найінтенсивнішого розвитку малих підприємств у Дніпропетровській області такі ж самі, як і в Євросоюзі. Це оптова та роздрібна торгівля, обробна промисловість, будівництво, операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам. Але такі галузі, як готельний, ресторанний та туристичний бізнес відчувають слабку присутність малих підприємств.

В Дніпропетровській області робляться перші кроки щодо організації центрів допомоги малому бізнесу. Про їх низьку швидкість говорить застосований лише цього року в Україні досвід західних країн щодо принципу «єдиного вікна».

Щодо спеціальних допомог, вони в Україні існують у вигляді вільних зон. Але в останні роки навколо них ведеться полеміка щодо відміни чи поновлення.

1.3 Постановка задачі

Досвід розвинутих країн говорить про вагомий внесок в економіку сектору малого підприємництва. Суб’єкти малого бізнесу західних країн значною мірою впливають на зайнятість, на обсяги ВНП та є основним середовищем впровадження інновацій.

Малий бізнес – самостійне організаційно - правове та господарське новаторство власників малих підприємств власним коштом і на власний ризик на основі оперативнішого управління, швидшої адаптації до постійно змінюваних потреб споживачів, реалізації власних ідей для привласнення підприємницького доходу і реалізації рис підприємця.

Сектор малого бізнесу в Україні ще знаходиться у початковому стані свого розвитку. Про це говорить його незначний вклад у зайнятість та частка в загальних обсягах реалізації продукції, товарів та послуг.

Господарський комплекс Дніпропетровської області має промисловий та торговий характер. В області функціонує найбільша кількість підприємств з діяльністю у цих сферах. У масштабах Дніпропетровської області вплив малих підприємств на її економічний розвиток у великій мірі визначається цими особливостями підприємництва.

В даній роботі поставлені такі задачі:

аналіз розвитку сектору малого бізнесу Дніпропетровської області за напрямами діяльності;

обґрунтування ступеню впливу підібраних факторів впливу на кількість малих підприємств у Дніпропетровській області шляхом побудови регресійної моделі;

розробка порад щодо напрямів політики державного управління розвитком малих підприємств.

Аналіз розвитку сектору малого бізнесу Дніпропетровської області за напрямами діяльності проведено за методикою, запропонованою Матковським С. у статті «Методологічний підхід до статистичної оцінки діяльності малих підприємств». [15, с. 24]

Автор пропонує проаналізувати показники діяльності малих підприємств за такими напрямками, як їх кількість, кількість зайнятих на малих підприємствах, рівень їх заробітних плат, обсяги валових капітальних інвестицій, вартість майна підприємств, аналіз їх оборотних коштів та активів. Наступні критерії – обсяг виробництва малими підприємствами за галузями діяльності та обсяги імпорту та експорту продукції малих підприємств. Усі показники аналізуються у динаміці.

Побудові регресійної моделі передує підбір факторів, які можуть бути пояснюючими змінними моделі для визначення кількості малих підприємств в Дніпропетровській області. Їх підбір засновано на логічному та науковому осмисленні сфери функціонування малого підприємництва.

Дані щодо степені впливу факторів на кількість малих підприємств є результатами побудованої регресії. Для їх інтерпретації застосовано логічний та економетричний апарат.

Практичні рекомендації сфері державного управління щодо регулювання змін величин впливових факторів для кількості суб’єктів малого бізнесу є логічним результатом аналізу факторів регресійної моделі.

2 МЕТОДИКА ЕКОНОМІКО – СТАТИСТИЧНОГО АНАЛІЗУ РОЗВИТКУ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Визначення стану розвитку малих підприємств Дніпропетровської області на основі сукупності критеріїв

Будь – яка методологія базується на статистичних даних. В Україні статистичні дослідження поширені не так широко, як у розвинутих країнах світу. З огляду на це багато показників розрахувати просто неможливо за браком даних. Через це зіставити показники розвитку українського сектору малих підприємств зі світовим можна буде не всі.

До показників, які важливі при аналізі малого бізнесу в Україні, але розрахувати які не має можливості, Акімова І. відносить динаміку середнього періоду виживання новостворених малих підприємств та коефіцієнт переходу малих фірм до середніх. [1, с. 71]

Один з показників аналізу сектора малих підприємств – визначення мінімального ефективного розміру підприємства. Він змінюється в залежності від галузей та країн, від типу економіки та її періоду. З перевищенням розміру підприємства ефективної границі збільшуються витрати, знижується конкурентноздатність. Показниками цих перетворень виступають якість продукції, її конкурентноздатність, ризики підприємства на ринку.

В ЄС ефективний розмір мікропідприємства визначено у розмірі 9 чоловік. За цим показником легко виокремити групу підприємств, які потребують державної допомоги.

Загальна методика визначення ефективного розміру малого, середнього та великого підприємства базується на оцінці «ефектів» або наслідків впливу розміру на характер діяльності фірми.

В роботі Галан Н. [5, с. 148] говориться про два підходи серед науковців ЄС щодо вивчення розвитку малих підприємств. Перший – теорія організації й ефективності масштабів виробництва, другий – теорія корисності і раціональної поведінки індивідууму на ринку праці.

Основу першого підходу становлять інституціональні, політичні, соціально – економічні, соціокультурні та технологічні чинники. Теорія корисності та раціональної поведінки для визначення факторів впливу на кількість малих підприємств використовує психологічні властивості індивідуумів, обсяги грошових накопичень серед населення та корисність робочої сили. За словами автора найбільш розповсюджені серед науковців ЄС дослідження, направлені на вимір впливу на розвиток малих підприємств чинників та бар’єрів діяльності.