Було встановлено, що найбільше у ЄС малі підприємства потерпають від адміністративних бар’єрів. Втрати малих підприємств на створення та ліквідацію, ліцензування та сертифікацію продукції щороку складають 3-4% від ВВП. Тому цій сфері приділяється найбільше уваги з боку держави.
Для цього у ЄС для малих підприємств було розроблено спрощене законодавство для внутрішнього ринку, яке з’явилось у 1996 році. Воно поширюється на вибіркові види діяльності та існує не у всіх країнах – членах ЄС. Свої рекомендації та оцінки спрощеному законодавству надає Спеціальна робоча група з питань спрощення умов діяльності підприємств.
З 1986 року працює Програма оцінки наслідків для бізнесу у формі консультацій по проблемах діяльності. На території ЄС створена мережа консультативних центрів Євро – Інфо. Тут підприємцям роз’яснюють вимоги законодавства, правила заповнення форм звітності, надають інформацію про цільові програми ЄС для бізнесу. Ця мережа ініціює регулярні Європейські конференції для щойно створених підприємств.
Узагальнення корисної інформації щодо найефективніших шляхів подолання адміністративних бар’єрів розповсюджується міх країнами – учасницями ЄС через «Програму узгоджених дій».
На національному рівні за допомогою спеціальної системи контрольних питань проводиться визначення впливу кожного нормативного акту на функціонування бізнесу. Порівнюються витрати та вигоди. Наприклад у Нідерландах систему контрольних питань розподілено на 3 групи: наслідки для бізнесу, вплив на екологію та ступінь виконання вимог законодавства. Результати обговорюються на рівні міністерств.
До спеціальних ініціатив ЄС можна віднести програми в галузях інформаційних технологій. Вони поширені у країнах північної частини ЄС. Такі програми мають на меті створення спеціальних мережених пунктів збору інформації від малих підприємств. Працюють вони за принципом «єдиного вікна». [5, с. 149-152]
Галан Н. [5, с. 152] у своїй статті «Державна підтримка малих та середніх підприємств в Європейському союзі» надає інформацію щодо фінансових шляхів допомоги малим підприємствам в країнах ЄС:
Мінімальна допомога (не перевищує 50 тис. євро на одну статтю витрат) упродовж 3 років. Рішення про її надання приймає національний або регіональний уряд.
Збільшена допомога не перевищує 7,5% інвестиційних витрат на підприємства. Складає до 200 тис. євро у розрахунку 2 тис. євро на 1 новостворене робоче місце. Рішення про надання такої допомоги приймається Комісією ЄС протягом 20 діб.
Обсяг інвестиційної допомоги залежить від регіону розташування підприємства. Складає в економічно розвинених та менш розвинених регіонах не більше 15% від суми інвестиційних витрат для підприємств з кількістю працівників до 50 осіб. Для підприємств з кількістю працівників 50 – 250 осіб ця частка складає 7,5% у розвинених регіонах та 10% у менш розвинених.
Якщо підприємство має на меті провести витрати на консультації, то йому обов’язково профінансують з них 50%, якщо сума допомоги більше мінімальної. Така допомога називається цільовою. Рішення про її надання приймає Комісія ЄС.
В Австрії та Швеції функціонує у вигляді мережі організація «ангелів бізнесу». ЇЇ мета – знаходження інвесторів для малих підприємств.
Передумовами сучасного стану малих підприємств Дніпропетровської області були певні кроки уряду України за роки її незалежності. Розглянемо надалі еволюцію діяльності малих підприємств та інститутів, що полегшують їх функціонування.
Підсумки роботі державного сектора за останнє десятиліття в русі сприяння розвитку малих підприємств зробила Акімова І. [1, с. 67]. Автор виокремила декілька рис:
Акценти були зроблені у полі взаємодії держави і бізнесу у питаннях створення, реєстрації, ліцензування, але не на питаннях зниження корупції та захищенні прав приватної власності;
Велась робота по зниженню кількості перевірок та регуляторних обмежень, але стабільності у законодавстві досягти не вдалося;
Увага приділялась перешкодам створення нових підприємств, а не перешкодам їх зростання, не було зроблено рішень відносно контактів між малими підприємствами нашої країни з іншими по інвестиційних питаннях;
Створення спеціальних податкових режимів було головним інструментом держави у підтримці малих підприємств.
Як наслідок такої політики Акімова І. виділяє створення великої кількості малих підприємств, особливо мікропідприємств, низький ріст частки малого бізнесу у ВВП та зайнятості. До позитивної тенденції віднесено появу підприємницької ініціативи у секторах домінування малих підприємств. Це сфера послуг та торгівля (переважно роздрібна). Негативні наслідки виділені такі, як зменшення частки «працюючих» малих фірм у загальній їх кількості (показник впав з 96,2% у 1996 р. до 74,6% у 2001 р. по Україні в цілому).
Свої витоки середній бізнес бере з успішних малих підприємств. На відміну від західних країн, де середні підприємства розвиваються з малих та мікропідприємств, в Україні середній сектор з’явився здебільшого в процесі приватизації державних підприємств.
Як вважає Акімова І. [1, с. 68], в Україні у найближчий час основою середнього бізнесу будуть колишні державні підприємства, а не нові приватні. Також в її роботі відмічено, що малі підприємства за результатами спеціального опитування промислових підприємств у 1999-2002 рр. не планують переходити до категорії середніх або великих. Головна причина – дефіцит зовнішніх та
внутрішніх фінансових ресурсів. 58% опитаних малих підприємств бояться втратити податкові привілеї та відходити від спрощеного бухгалтерського обліку. Через це 22% малих підприємств, підходячи до перехідного бар’єру у напрямі збільшення, створюють ще одне мале підприємство. Така ж сама ситуація спостерігається й у сфері середнього бізнесу. Такі перетворення не є позитивною тенденцією.
З огляду на досвід зарубіжних країн Падерін І. [18, с. 3] визначає асоціації підприємців малого бізнесу, бізнес – інкубатори технопарки та франчайзинг головними шляхами вдосконалення діяльності малих промислових підприємств.
Динаміку показників ринкової інфраструктури України (бізнес – інкубатори, бізнес – центри тощо) за 1997 – 1999, 2002, 2005 рр. можна відстежити за даними таблиці 1.6. [4, с. 15]
Таблиця 1.6 - Основні показники розвитку елементів ринкової інфраструктури України у 1997 – 1999, 2002 та 2005 роках.
| Показник | 1997 | 1998 | 1999 | 2002 | 2005 |
| Біржі: зареєстровані | 223 | 300 | 340 | 386 | 458 |
| діючі | 143 | 212 | 235 | 266 | 316 |
| Комерційні банки | 227 | 225 | 203 | 175 | 143 |
| Інвестиційні компанії і фонди | 611 | 664 | 1330 | 1458 | 1553 |
| Страхові організації | 233 | 254 | 262 | 223 | 189 |
| Аудиторські фірми | 1515 | 1884 | 2250 | 2340 | 2458 |
| Бізнес - центри | 53 | 77 | 115 | 216 | 268 |
| Бізнес - інкубатори | 15 | 28 | 44 | 56 | 65 |
| Регіональні фонди підтримки підприємництва | 35 | 50 | 67 | 72 | 85 |
| Відділення державних фондів підтримки підприємництва, включаючи АПК | 34 | 34 | 27 | 25 | 25 |
Дані таблиці 1.6 говорять про збільшення кількості наступних елементів ринкової інфраструктури України: зареєстрованих та діючих бірж, інвестиційних компаній і фондів, аудиторських фірм та бізнес – центрів. Бізнес – інкубатори та регіональні фонди підтримки підприємництва збільшуються повільно.
За франчайзинговою формою співпраці двох фірм виграють обидві. Для початківця це збережений від невдач початок бізнесу, а для головної фірми – укріплення ринкових позицій. Автор визначає, що така форма ведення бізнесу найбільш розповсюджена на Україні серед малих промислових підприємств в галузях виробництва побутової техніки, одежі, супермаркетів, аптек, хімчисток, підприємств швидкого харчування.
Технопарки, як форма співпраці малих промислових підприємств в інноваційних розробках, є рідким явищем на Україні. Бізнес – інкубатори створюються з метою створення необхідних умов підтримки малих підприємств до їх повної фінансової незалежності. Вони потребують значних початкових капітальних вкладень та через це також не розповсюджені на нашій країні. Щодо асоціацій підприємців малого бізнесу, то вони існують на певних територіях на суспільних ініціативах. Це є причиною невиконання ними всієї повноти функцій. [18, с. 4]
Якщо порівняти світові та українські показники розвитку малих підприємств, то виявиться явне відставання останніх. Хандурін М. [31, с. 12] вважає, що низькі показники розвитку малих підприємств в Україні насамперед пов’язані із докорінно неправильним веденням приватизації державних і комунальних підприємств, починаючи ще з 90-х років. Тоді підприємництво віддали в руки некомпетентним та неосвіченим власникам. Також не була створена державна структура для забезпечення ефективної правової, фінансової й організаційної підтримки малих підприємств.
Скрутне стерновище малих підприємств у наші часи також пояснюється недостатнім фінансуванням Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні. В незалежній Україні вперше фінансування програм розвитку малого бізнесу розпочалось у 2002 році з виділенням 2 млн. грн. У той же час в Польщі в бюджеті – 2002 на ці потреби передбачалося 2 млрд. грн. (при відповідному перерахунку з місцевої валюти)
Ще одна причина повільного розвитку малих підприємств – недосконала законодавча база. В США вона розвивалася з 1953 року з прийняттям федерального закону про малий бізнес. В Японії ухвалено закон про малі й середні підприємства вперше у 1963 році. В Україні у 2004 році підприємницька діяльність регулюється 32 законами, 22 постановами уряду, 14 указами Президента й сотнями наказів й інструкцій міністерств й інших центральних органів виконавчої влади. Тільки протягом 1997—2000 років у ці законодавчі акти було внесено понад тисячу змін і доповнень. [31, с. 12]