Банківське право України (Карманов) (стр. 48 из 88)
Бланковий кредит
Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення — тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.
Консорціумний кредит
Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:
а) акумулюванням кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;
б) гарантуванням загальної суми кредиту провідним банком або групою банків; кредитування здійснюється в залежності від
потреби в кредиті;
в) зміною гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в
консорціумній операції.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України», до Національного банку України як кредитора останньої інстанції може звернутися комерційний банк або інша кредитна установа для отримання рефінансування у разі вичерпання інших можливостей рефінансування. Національний банк України має право, але не зобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.
Таким чином, банківські кредитні правовідносини ~ це урегульовані нормами банківського права відносини між банком і позичальником, в силу яких останній зобов'язується використати наданий йому кредит на зазначені у договорі цілі та повернути його у встановлений термін і відсотками банку.
§ 2. Відповідальність суб'єктів банківського кредитування
Відповідно до Положення Національного банку України «Про кредитування» у кредитних договорах передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін. У кредитних договорах також передбачається відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням отриманих від Національного банку України кредитних ресурсів у вигляді стягнення з позичальника штрафу в розмірі не менше 25 % розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку, а також відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних ресурсів комерційного банку, у вигляді стягнення з позичальника штрафу в розмірі до 25 % розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку.
За порушення умов Положення «Про кредитування» до комерційних банків можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 62 Закону України «Про Національний банк України».
Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення —- порушувати у суді справу про банкрутство.
За невиконання або неналежне виконання кредитних зобов'язань винна особа несе цивільно-правову відповідальність при наявності спільних умов (збитки, противоправність дій винної особи, безпосередній причинний зв'язок між збитками та протиправними діями, вина) за правилам ст.ст. 203—215 ЦК України. У випадку визнання угоди недійсною наступає реституціальна відповідальність.
У тих випадках, коли кредитні зобов'язання були забезпечені, повинні застосовуватись і правила солідарної та субсидіарної відповідальності (ст.ст. 174—176 ЦК України). Поручитель, гарант, страхувальник за невиконання (неналежне виконання) позичальником своїх зобов'язань несуть перед кредитором повну відповідальність за умови його повної платоспроможності і відповідно в частині недостатності у позичальника майна для
відповідальності в повному обсязі. Таким чином, відповідальність цих осіб набуває субсидіарного характеру.
Якщо кредитне зобов'язання було забезпечене одночасно кількома видами, то в такому випадку може виникнути солідарна відповідальність субсидіарного характеру. Якщо предметом забезпечення кредитного зобов'язання було виконання робіт або надання послуг, то в такому випадку при настанні субсидіарної відповідальності поручителя (гаранта, страхувальника) кредитодавець в змозі застосовувати правила ст. 208 ЦК України.
Якщо перераховані особи залучаються до субсидіарної відповідальності в судовому порядку, то вона може бути покладена на них у випадку повної або часткової неплатоспроможності позичальника на день прийняття судом рішення по справі. Якщо на день прийняття судового рішення позичальник буде частково платоспроможний, він разом з поручителем (гарантом, страхувальником) буде нести перед кредитодавцем відповідальність самостійно: перший — загальну, другий — часткову субсидіарну.
Слід відмітити, що під кредитоспроможністю позичальника слід розуміти його здатність в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.
У цій главі Ви розглянули сутність регулювання банківського кредитування. У період становлення в Україні ринкових відносин, перебудови господарства кредитні правовідносини відіграють важливу роль. Вони сприяють прискоренню роздержавлення власності, допомагають швидшому перерозподілу грошових коштів, що дає можливість здійснити переорієнтацію виробництва й оздоровити економіку держави.
Сподіваємося, що знання, які Ви отримали, допоможуть Вам у роботі, особливо тим особам, які безпосередньо є учасниками вказаних відносин.
Після вивчення цієї глави Ви зрозумієте;
1. Як правильно оформити договір застави.
2. Які існують види застави.
3. Коли припиняється застава.
4. Як здійснюється захист прав сторін у договорі застави.
У цій главі ми розглянемо один із видів забезпечення виконання зобов'язань — заставу. Зобов'язання виконуються сторонами, як правило, належним чином, тобто у встановлений строк у відповідності з чинним законодавством та умовами договору. При допущенні будь-яких порушень передбачені звичайні заходи примусу, що застосовуються у всіх випадках, незалежно від того, були вони заздалегідь передбачені сторонами чи ні. Такою мірою є стягнення збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Але існують й інші міри правового характеру, що стимулюють боржника до виконання зобов'язання належним чином. Ці спеціальні заходи називаються видами забезпечення зобов'язання. У цій главі буде розглянуто лише один з них — застава.
§ 1. Поняття застави як способу забезпечення зобов'язання
У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заставу» застава — це спосіб забезпечення зобов'язань.
Застава майна суб'єкта правовідношення є однією з поширених форм забезпечення повернення банківського кредиту. На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право у випадку невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання отримати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.
Отже, за заставним зобов'язанням кредитору, по-перше, видається майно, яке може бути об'єктом стягнення, по-друге, його вимоги задовольняються за рахунок цього майна в першу чергу, оскільки він має перевагу перед всіма іншими кредиторами. Заставою забезпечуються різні вимоги, і серед них такі, які вини
кають з кредитного договору, договору купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. З правової точки зору структура права застави має такий вигляд (рис. 30):Рис. 30
Наведена схема потребує пояснення. По-перше, що являє собою предмет застави. По-друге, чи обов'язковою є передача заставленого майна кредитору. По-третє, який порядок розпорядження позичальником заставленим майном.
Предметом застави може бути як майно, так і майнові права, при цьому майно не повинно бути вилучене з цивільного обігу. Ним може бути майно, яке в майбутньому, тобто після укладення договору застави, стане власністю заставодавця, в тому числі продукція, плоди або доход з них (майбутній врожай, приплід худоби тощо). Предметом застави також можуть бути такі майнові права: на оренду підприємства, будівлі, споруд, кредиторські вимоги, спадкові та інші права.
Не можуть бути предметом застави національні культурні та історичні цінності, що знаходяться у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. Також предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена, майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації. Предметом застави не можуть бути вимоги, що мають осо-
бистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.
Далі нам необхідно розглянути положення про те, чи обов'язкова передача заставленого майна кредитору. Відповідно до чинного законодавства, заставлене майно може знаходитись у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи (банк, нотаріальні органи). Це положення про знаходження заставленого майна повинно бути обумовлене в момент укладення договору застави. Що стосується розпорядження позичальником заставленим майном, то це положення буде розглянуте далі.