Мир Знаний

Кваліфікація злочинів проти власності (Ємельянов) (стр. 16 из 23)

<І>

3. РОЗКРАДАННЯ, ВЧИНЕНЕ З ПРОНИКНЕННЯМ У ЖИТЛО, ПРИМІЩЕННЯ ЧИ ІНШЕ СХОВИЩЕ

Розкрадання, вчинене з проникненням у житло, приміщення чи інше сховище як кваліфікуюча ознака передбачене в трьох складах злочинів проти власності — крадіжка, грабіж і розбій, при цьому в Білорусі Росії всі різновиди проникнення мають місце незалежно від форм власності. В Україні при посяганнях на державну або колективну власність кваліфікуючою ознакою є проникнення в приміщення чи інше сховище, при посяганні на приватну власність — проникнення в житло.

Поняття "проникнення" передбачає досягнення доступу до майна шляхом докладання зусиль або насильства (фізичного чи психічного), шляхом підкупу чи обману.

Проникнення — це вторгнення у житло, приміщення чиінше сховище з метою крадіжки, грабежу чий розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з поданням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, також за допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрасти майно без входу у відповідний об'єкт.

Зусилля для доступу в житло, приміщення чи інше сховище може полягати у застосуванні винним технічних засобів, порушенні цілісності самого об'єкта або охоронних засобів. Наприклад, відкриття приміщення відмичками, підробленими або викраденими ключами, пролом у стіні, покрівлі, огорожі, підкоп або пошкодження вікон, дверей, перелізання через стіну, огорожу, ворота тощо.

Проникнення може відбуватися шляхом застосування або погрози негайного застосування фізичного насильства проти особи, яка перешкоджає розкраданню. Такі дії а залежності від характеру насильства охоплюються складом грабежу чи розбою. При цьому грабіж буде закінченим злочином з моменту заволодіння майном, яке знаходилось в житлі, приміщенні чи іншому сховищі, а розбій — з моменту застосування насильства з метою проникнення в житло, приміщення чи інше сховище для заволодіння майном.

Проникнення у житло, приміщення чи інше сховище шляхом обману — це введення тим або іншим способом з боку винного в оману особи, яка володіє чи охороняє майно, і здобуття таким чином доступу до майна, що там зберігається. Проникнення шляхом обману буде також тоді, коли винний з метою розкрадання майка залишається всередині приміщення непоміченим під час його закриття. Таке діяння кваліфікується як крадіжка з проникненням.

Житло — це приміщення, яке призначене для постійного або тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будиночок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення; не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Визначення поняття "житло" має принципове значення лише я правозастосувальій практиці України, оскільки згідно з КК України лише проникнення в житло є кваліфікуючою ознакою при посяганнях на приватну власність. Для правозастосувальної практики Білорусі і Росії це має лише науково-пізнавальне значення, оскільки кваліфікуючою ознакою при посяганням на приватну власність є проникнення в житло, приміщення чи інше сховище.

Під приміщенням при розкраданні державного або колективного майна розуміють будівлі і споруди, де знаходиться і зберігається певне майно. Це може бути завод, цех, корабель, банк, магазин, а також приміщення культового призначення тощо.

Державне і колективне майно може з тих чи інших причин, зберігатися і у приватних квартирах або будинках. Тому, згідно з українським законодавством, якщо особа, котра вчинила крадіжку, грабіж чи розбій з проникненням в житло, усвідомлювала, що викрадене нею майно належить державі чи колективній (громадській) організації, то відповідальність настає як за розкрадання державного або колективного майна з проникненням в приміщення чи інше сховище.

Поняття "інше сховище" передбачає всілякі споруди, які призначені для зберігання майна і захисту його від загибелі. пошкодження і незаконних посягань. Мова йде про сховище, яке є певною перешкодою або забороною для вільного доступу до майна стороннім особам. Сюди належать склади, погреби, гаражі, вагони, контейнери, спеціально обладнані машини. Поняттям "інше сховище" охоплюються різного роду огорожі (стіна, паркан тощо), які перешкоджають вільному доступу до майна.

В той самий час не можуть бути віднесені до сховища споруди, які не є перешкодою вільного доступу до майна (наприклад, відкрита платформа, баржа), якщо вони не охороняються. Не охоплюються поняттям сховища також польові пересувні загони худоби, стоги сіна на сінокісних угіддях.

Сховище слід відрізняти від ємкості, місткості та упаковок речей, які необхідні за самої природи речі для її збереження (бідон для рідини, бочка для оселедців, ящик для посуду), або для зручності перевезення чи перенесення речі (валіза, саквояж, портфель). Тому ламання або розрізання ємкості чи іншої місткості і викрадення майна, що знаходилось в них, не охоплюється поняттям "приміщення чи інше сховище".

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, належись з'ясувати, з якою мстою вона опинилась у житлі, приміщенні чи іншому сховищі і коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Якщо винний опинився там без наміру вчинити злочин, а потім заволодів чужим майном, його дії не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням. Однак, якщо він потрапив у житло, приміщення чи інше сховище з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викрадення майна, його дії належить кваліфікувати як вчинені з проникненням.

В той же час не може розглядатися як вчинене з проникненням розкрадання майна особою, яка має за своїм посадовим становищем або у зв'язку з роботою, яку вона виконує, доступ у таке приміщення. До названих осіб належать: керівники підприємств, установ та їх підрозділів, контролери, охоронці, гардеробники, робітники, службовці тощо, якщо вони вчиняють розкрадання майна із приміщення під час виконання ними своїх обов'язків по службі чи роботі.

Тому, наприклад, таємне вилучення майна зі складу завідуючим складом під час виконання ним своїх службових обов'язків створює привласнення (ч. 1 ст. 84 КК України), а таємне вилучення майна зі складу вантажником, що працює на складі — крадіжку (ч. 1 ст. 81 КК України).

Аналогічно повинні кваліфікуватися крадіжки зі складу сторонньою особою, яка мала випадковий доступ до вказаного приміщення (наприклад, особа, яка прибула на склад за отриманням товару).

Проникнення в житло, приміщення чи інше сховище може бути вчинене однією або кількома особами. Відповідальність двох чи більше осіб за цією ознакою буде не тільки тоді, коли вони всі разом проникли в приміщення, а й тоді, коли одна особа проникла, а інша взяла участь у вилученні майна.

<І>

4. РОЗКРАДАННЯ, ЩО СПРИЧИНИЛО ПОТЕРПІЛОМУ ЗНАЧНУ ШКОДУ

Значна шкода — це оціночна ознака, яка підлягає визначенню у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Пленум Верховного Суду України в постанові №12 від 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" роз'яснив, що вирішуючи питання про кваліфікацію дій винної особи за ознакою шкоди, судам належигь виходити із вартості викраденого на час вчинення злочину, його кількості і значущості для потерпілого, а також з матеріального стану останнього, наявності в нього утриманців тощо.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденої речі, престижність володіння нею тощо), при цьому враховуватись не повинні.

Розмір заподіяних потерпілому збитків належить визначати, виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним в результаті трудової діяльності. При відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення експертизи.

Якщо потерпілий придбав майно за риночними чи комісійними цінами, його вартість слід визначати, виходячи з цих цін на час вчинення злочину.

Від розміру розкрадання, яке завдало потерпілому значної шкоди, треба відрізняти розмір збитків, які підлягають стягненню за цивільним позовом. Сума, що підлягає стягненню, може бути меншою (якщо частина викраденого відшкодована винним) або більшою, оскільки крім вартості викраденого підлягають відшкодуванню також збитки, спричинені пошкодженням майна, і упущена вигода. Визначається це не на момент вчинення злочину, а на момент розгляду справи в суді, а в деяких випадках і на момент виконання рішення про стягнення з винного присуджених сум. В п. 36 наведеної постанови Пленуму Верховного Суду України з цього питання зазначається: "Роз'яснити, що у відповідності зі ст. 453 Цивільного кодексу, суд, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, зобов'язаний перевірити можливість відшкодування її в натурі. За наявності такої можливості суд повинен прийняти рішення про передачу потерпілому викраденого у нього майна або зобов'язати винну особу надати потерпілому річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі.