Мир Знаний

Кваліфікація злочинів проти власності (Ємельянов) (стр. 5 из 23)

Власність в Україні відповідно до Закону "Про власність" виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Особливе становище посідає така правова форма власності, як "право виняткової власності народу України", об'єктами якого є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші ресурси, а також природні ресурси континентального шельфу і виняікової (морської) економічної зони (ст. 9. 10 Закону "Про власність").

Згідно з формами власності Закон визначає чотири основних категорії суб'єктів права власності: народ України, громадяни, юридичні особи і держава (ст. 3 Закону "Про власність"). Суб'єктами права власності можуть бути також інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав і особи без громадянства. В свою чергу, громадяни, юридичні особи і держава Україна можуть виступати суб'єктами права власності за кордоном.

В залежності від особливостей об'єктів права власності виділяють такі види власності:

1) право власності на майно;

2) право інтелектуальної власності на результати творчої діяльності.

Право приватної власності являє собою правовий інститут, що закріплює індивідуальну приналежність матеріальних та інших благ. Суб'єктом права власності тут завжди є окремий громадянин (фізична особа) або проста сукупність громадян (подружжя, сім'я, трудове господарство), але не юридична особа. Отже. право приватної власності юридичне закріплює власність громадян як економічну категорію, що охоплює всі форми індивідуального привласнення.

У відповідності з чинним законодавством можна виділити три різновиди приватної власності:

1) право індивідуальної власності (особисте майно, грошові кошти, цінні папери, інтелектуальна власність);

2) право індивідуально-трудової (дрібної приватної) власності (право загальної власності громадян, індивідуальні і родинні підприємства, трудові і селянські господарства);

3) право приватної власності, що базується на залученні праці за наймом (приватні підприємства).

Економічне поняття колективної власності охоплює відносини з приналежності матеріальних та інших благ організованій групі людей (колективу), тобто являє собою колективну форму привласнення цих благ. Суб'єктом економічних відносин колективного привласнення і права власності тут завжди залишається колектив як ціла. організована спільність, а не кожен його член у певній частці. Суб'єктами права колективної власності виступають трудові колективи державних підприємств, колективи орендаторів, колективні підприємства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, які є юридичними особами (ст. 20 Закону "Про власність"),

Приналежність майна та інших благ не окремим громадянам або їхнім організованим колективам, а суспільству в цілому, складає економічні відносини громадської власності.

Громадська (всенародна) власність як складна система економічних відносин приналежності матеріальних та інших благ суспільства (народу) в цілому існує в двох формах.

1) у формі прямого всенародного привласнення;

2) у формі державної власності.

Пряме, безпосереднє всенародне привласнення охоплюється категорією "виняткова власність народу України". На майно, яке проголошене винятковою власністю народу України, держава має лише комлетенцію щодо керування цим майном у загальнонародних інтересах.

Державна власність як економічна категорія означає приналежність майна та інших благ народу в особі обраних представницьких органів державної влади.

Зараз державна власність в Україні характеризується множинністю суб'єктів відповідно до двох форм державної власності — загальнодержавної (республіканської) і власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі найвищого представницького органу — парламенту республіки (Верховної Ради України).

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Право власності — це різновид більш широкої цивільно-правової категорії речових прав, які і поділяються на право власності та інші речові права.

Інші речові права, в свою чергу, являють собою одну з форм реалізації відносин власності; вони надають можливість власнику організувати ефективне використання свого права власності за допомогою притягнення до господарювання інших осіб; а невласникам — здійснювати господарське або інше використання чужого майна для задоволення своїх потреб. Оскільки відповідний об'єкт права власності вже привласнений власником, то всі інші суб'єкти привласнення можуть використовувати його лише в обмеженому обсязі, тобто в межах, що дозволені власником і законом. Тому інші речові права на відміну від права власності називають обмеженими речовими правами, бо вони маюгь похідний від права власності характер і ніколи не можуть збігатися з правами власника.

Обмежені речові права мають, наприклад, підприємства всіх форм власності (крім колективних підприємств, що вказані в ст. 20 Закону "Про власність"), різні державні внконавчо-розпорядчі і правоохоронні органи, установи і організації Майно цих підприємств, установ і організацій є державною, колективною або приватною власністю. Це майно перебуває в законному володінні зазначених підприємств і. відповідно до закону, права останніх охороняються точнісінько так, як і права власника, в абсолютному порядку, тими самими засобами, що і право власності, і в тому числі проти самого власника.

<І>

2. ПОНЯТТЯ 1 ОЗНАКИ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

Чинне законодавство України об'єктивно надає всім власникам умови і засоби захисту від будь-яких втручань в їхні суб'єктивні права по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Ці засоби поділяються на право витребувати повернення (віндикації), свого майна з чужого незаконного володіння (ч. 1 ст. 50 Закону "Про власність"), а також на право вимагати усунення всіляких порушень його права, хоча б ці порушення і не були пов'язані з позбавленням володіння (ч. 2 ст. 48 Закону "Про власність")-

Усунення порушень прав власника здійснюється цивільно-правовими заходами, а у випадку, якщо посягання на права власника було настільки суспільне небезпечним. що підпадало під кримінально-правову заборону,— також заходами кри.мінально-правового впливу.

Чинний КК також виходить із того, що право власності може бути порушене як шляхом заволодіння чужим майном, так і шляхом завдання шкоди без заволодіння майном як умисно, так і з необережності. Тому під злочинами проти власності слід розуміти передбачені КК умисні або необережні діяння, які поєднані з порушенням права володіння або з іншими засобами завдання власнику майнової шкоди, або зі створенням погрози завдання такої шкоди.

Проте не всі суспільно небезпечні діяння, що завдають тієї чи іншої шкоди власнику, закон відносить до злочинів проти власності. Тільки в тих випадках, коли законодавець вважає, що основним об'єктом тих чи інших посягань є саме відносини власності, він зараховує їх до злочинів проти власності.

З огляду на це слід розглянути основні ознаки складів злочинів проти власності, що характеризують їхні об'єкт і предмет посягання, об'єктивну та суб'єктивну сторони суб'єкта злочину.

Основними ознаками, які допомагають відрізняти склади злочинів проти власності від суміжних складів, є об'єкт та предмет злочину; інші ознаки, хоча і мають неабияке значення, все ж таки відіграють допоміжну роль, яка дозволяє конкретизувати об'єкт злочину і завдяки цьому відрізнити суміжні склади один від одного.

Загальним об'єктом злочинів проти власності, як і всіх інших злочинів, передбачених в КК, е сукупність суспільним відносин, які охороняються кримінальним правом, тобто вся сукупність прав і обов'язків, що існують у суспільстві, в тому числі і в сфері відносин власності. Родовим об'єктом злочинів проти власності є сукупність суспільних відносин у сфері власності. Юридичним вираженням цих відносин є право власності, яке надає всім власникам однакові умови в придбанні і захисті цих прав, тобто право власності в об'єктивному розумінні як сукупність правових норм, які регулюють і охороняють відносини власності.

Безпосередній об'єкт злочинів проти власності - конкретні відносини власності, яким завдасться або може бути заподіяно шкоди злочинним посяганням. Юридичним вираженням цик відносин є суб'єктивні права по володінню, користуванню і розпорядженню майном, що належить конкретним суб'єктам права власності.

У літературі можна зустріти твердження, що безпосереднім об'єктом посягання злочинів, що розглядаються, є конкретна форма власності, яка визначається приналежністю майна.

Така позиція уявляється неточною, оскільки будь-який злочин безпосередньо завдає шкоди не формі власності, а конкретному власнику, котрий підпадає під ту чи іншу форму власності, саме його суб'єктивним правам завдається шкода. Крім того, така спрощена схема безпосереднього об'єкта злочину (за формами власності) не завжди може бути застосована: вона деякою мірою ще виправдовує себе при так званих "чистих" варіантах форми власності, однак з розвитком ринкових відносин дедалі частіше з'являються суб'єкти з так званими "змішаними" формами власності в різноманітних варіантах, з залученням іноземних партнерів та іноземного капіталу для створення спільних підприємств та інших міжнародних організацій.