Мир Знаний

Кваліфікація злочинів проти власності (Ємельянов) (стр. 4 из 23)

Склади злочинів як сукупність ознак теж поділяють на різні групи.

В залежності від того, є настання суспільне небезпечного наслідку обов'язковою ознакою складу чи ні, склади поділяють на матеріальні і формальні. Практично всі склади злочинів проти власності є матеріальними, за винятком розбою і вимагательства. Останні склади сформульовані в законі як формальні.

За ступенем суспільної небезпеки склади злочинних діянь поділяються на три види: 1) основний (без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин); 2) кваліфікований (що передбачає різні обтяжуючі обставини) і 3) так званий "привілейований" (що має пом'якшуючі обставини). Види цих складів звичайно ілюструються на класифікації складів умисних убивст. Що ж до складів злочинів проти власності, то тут виділяються два види складів — основний і кваліфікований.

За структурою і специфікою описування ознак у законі склади поділяються на прості і складні.

Під простими розуміють такі, що складаються із однієї дії, посягають на один об'єкт і мають одну форму вини. До таких складів належать крадіжка, грабіж, не поєднаний із насильством, шахрайство.

До складних складів відносять: складені, з двома об'єктами, з двома формами вини, з двома діями.

Складені складні склади однією нормою охоплюють різні дії. Наприклад, розкрадання шляхом привласнення або розтрати, а також склад бандитизму, що включає в себе організацію банди, участь у банді, а також участь у вчинюваному бандою нападі. При цьому для кваліфікації діяння за даним складом досить вчинити хоча б одну з вказаних в законі дій.

Двооб'єктні складені склади відзначаються тим, що охоплюють своїми ознаками випадки, коли однією дією здійснюється посягання на різні суспільні відносини. Це склади з основним і додатковим (обов'язковим чи факультативним) об'єктами.

Складні склади злочинів з ознаками двох форм вини охоплюють діяння, суб'єктивну сторону яких визначає умисна форма вини щодо вчиненого діяння і необережна вина щодо його наслідків (наприклад, умисне знищення або пошкодження майна, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки).

Прості і складні склади необхідно відрізняти від простих і складних злочинів. Це близькі, але не тотожні поняття; в одних випадках вони збігаються за змістом, в інших — ні. Прості злочини можуть бути кваліфіковані за складним складом, а ускладнені — за простим.

Змішування цих понять призводить до неточностей у класифікаціях. Так, С. А. Тарарухін, поділяючи склади злочинів на прості і складні, зазначає, що до останніх належать: складені, з двома діями; з двома формами вини, з двома об'єктами, триваючі і продовжувані злочини. Уявляється, що в даній класифікації до однієї групи віднесені різні категорії дійсності — складні склади як сукупності ознак, передбачених в законі, і складні (ускладнені) злочини як зовнішні акти вольової поведінки людини. Триваючими і продовжуваними є злочини, а не склади злочинів. Від того, що крадіжку, наприклад, вчинено за кілька заходів, які охоплюються єдиним умислом, і вона (крадіжка) являє собою ускладнений продовжуваний злочин, склад злочину, що містить ознаки крадіжки, не перестає бути простим, і в цьому випадку ускладнений злочин буде кваліфікований за ознаками простого складу.

З іншого боку, простий злочин, який складається з однієї дії та кількох наслідків, наприклад умисне знищення або пошкодження майна, що спричинило людські жертви або завдало особливо великої шкоди, треба кваліфікувати за ознаками складного складу з двома об'єктами (основним і додатковим факультативним) і двома формами вини (умисної щодо діяння і необережної щодо наслідків).

Таким чином, злочин і склад злочину, хоча і є спорідненими явищами, водночас мають певну самостійність, притаманні тільки їм специфічні властивості і виконують свої функції в механізмі кваліфікації злочину.

<І>

4. МЕХАНІЗМ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

Кваліфікація злочину — це процес визначення в конкретному суспільне небезпечному діянні ознак складу злочину. Цей процес має подвійний вигляд: по-перше, як розумова діяльність, під час якої в діях конкретної особи визначаються ознаки того чи іншого складу злочину, і, по-друге, як результат діяльності, що дістає юридичне закріплення в офіційному документі (обвинувальному висновку, вироку суду і т. ін.) або виражений в будь-якому джерелі, пов'язаному з неофіційною кваліфікацією (монографія, журнальна стаття тощо).

Самий механізм кваліфікації злочинів являє собою систему прямих і зворотних зв'язків від елементів діяння до ознак складу і назад, до діяння з метою встановлення точної відповідності між ними. Досить часто діяння, спочатку вчинене як єдине, по прямому зв'язку, внаслідок зворотного зв'язку перетворюється на декілька злочинних діянь. Зазначена обставина звичайно мас місце при ідеальній сукупності злочинів, тобто коли вчинене діяння не охоплюється ознаками жодного із складів злочинів і по лінії зворотного зв'язку від ознак складів до діяння відбувасться перетворювання єдиної дії на два чи більше злочинів, за кожний із котрих особі призначається окреме покарання.

Ідеальну сукупність у механізмі кваліфікації слід відрізняти від конкуренції норм.

При ідеальній сукупності одним діянням вчиняється декілька злочинів і жодна з норм не охоплює це діяння повною мірою. Конкуренція норм, навпаки, мас місце при вчиненні одиничного злочину, який підпадає під ознаки кількох складів відразу і повністю може бути охоплений кожним із них. Така ситуація виникає при конкуренції загальної і спеціальної норм, конкуренції норм з обтяжуючими обставинами. При кваліфікації діянь у випадках конкуренції норм необхідно дотримуватися таких правил.

1 Якщо має місце конкуренція загальної і спеціальної норм, злочин належить кваліфікувати за спеціальною нормою. проте, якщо загальна норма має кваліфікуючі ознаки складу, а спеціальна таких не має, діяння в такому разі кваліфікується за загальною нормою

2 При конкуренції спеціальних норм з обтяжуючими і пом'якшуючими обсгавинами кваліфікація провадиться відповідно до норми з пом'якшуючими обставинами

3. При конкуренції спеціальних норм з обтяжуючими обставинами кваліфікація здійснюється за нормою з найбільш тяжкою кваліфікуючою ознакою.

Механізм кваліфікації злочинів має ще таке правило:

якщо будь-яка обтяжуюча провину обставина передбачена як кваліфікуюча ознака в самому складі злочину, то вона не може враховуватися судом як така, що обтяжує відповідальність при призначенні покарання згідно зі ст. 41 КК України.

<І>

5. ЗНАЧЕННЯ ПРАВИЛЬНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

Правильна кваліфікація злочину має важливе соціальне і правове значення. Правильно кваліфікувати злочин — означає встановити точну відповідність обставин вчиненого діяння ознакам конкретного складу злочину, який сформульований в кримінально-правовій нормі.

Правильна кваліфікація означає застосування саме тієї статті чи сукупності статей, якими повністю охоплюється злочинне діяння, і призначення винному покарання у точній відповідності з характером ї ступенем суспільної небезпечності вчиненого злочину.

Правильна кваліфікація мас особливе значення для захисту і поновлення прав потерпілих від злочинних посягань.

Правильна кваліфікація необхідна при вирішенні багатьох процесуальних питань: підслідності і підсудності кримінальних справ, направлення справи на додаткове розслідування або новий судовий розгляд.

Правильна кваліфікація означає встановлення об'єктивної істини по справі і є базою достовірної і точної судової статистики.

<І>

І. ПОНЯТТЯ ВЛАСНОСТІ ТА ЇЇ ПРАВОВІ ФОРМИ І ВИДИ

Власність становить економічну основу життя суспільства і проявляється у вигляді відносин між людьми з приводу матеріальних та інших благ. Ці відносини полягають у приналежності даних благ одним особам і відчуження від усіх інших осіб. Приналежність або привласнення матеріальних та інших благ складає сутність відносин власності.

Право власності є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності. Право власності охоплює правові норми, які закріплюють, регулюють і захищають стан приналежності (привласнення) матеріальних та інших благ конкретним особам — фізичним і юридичним. У сукупності вони складають право власності в об'єктивному розумінні як єдиний комплексний інститут права.

Право власності в суб'єктивному розумінні є міра можливої поведінки власника, конкретний вираз відносин власності в повноваженнях суб'єкта права власності. В цьому значенні суб'єктивне право власності за змістом найбільш широке. Воно надає власнику можливість використовувати своє майно і свій інтелектуальний потенціал зл своїм розсудом, для будь-якої діяльності, що не заборонена законом, вчинювати будь-які дії щодо власного майна і результатів своєї інтелектуальної праці. Будь-яке втручання в суб'єктивні права власника по володінню, користуванню і розпорядженню майном, а також в його немайнові і майнові права на результати творчої діяльності переслідуються чинним законодавством аж до застосування заходів кримінально-правового впливу.