Мир Знаний

Кваліфікація злочинів проти власності (Ємельянов) (стр. 19 из 23)

Оскільки вимагательство є закінченим з моменту пред'явлення майнової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, заподіяння значної шкоди, великої шкоди чи інших тяжких наслідків, мають місце лише у випадку реального настання вказаних у законі наслідків. У зв'язку з цим не можуть розглядатися як замах на вимагательство зі вказаними кваліфікуючими ознаками дії особи, яка, вчиняючи вимагательство, ставила за мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла.

Ознака повторності при вимагательстві визначається за тими самими правилами, що і при розкраданні.

Вимагательство належить кваліфікувати як вчинене за попереднім зговором групою осіб, якщо у здійсненні його брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

При відмежуванні вимагательства, вчиненого за попереднім зговором групою осіб, від вимагательства, вчиненого організованою групою, слід виходити із ступеня зорганізованості винних. Якщо організована група являє собою озброєну банду, відповідальність її членів, які вчинили вимагательство, настає за ст. 69 КК України і додаткової кваліфікації за статтями про вимагательство у таких випадках не потребується.

Вимагательство слід відрізняти від суміжник складів і в першу чергу від розкрадань шляхом грабежу, поєднаного з насильством, і розбою.

При відмежуванні вимагательства від грабежу чи розбою належить виходити з того, що при грабеажі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство до потерпілого негайно. Тобто при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування і заволодіння майном відбуваються практично одночасно, одномоментно, між ними немає розриву в часі, і насильство спрямоване безпосередньо проти потерпілого.

Навпаки, дії, що полягають у насильсітві або погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб у майбутньому, належить кваліфікувати як вимагательство.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в моменту нападу, але у зв'язку з відсутністю в нього майна вимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи слід кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж і за відповідною частиною статті про вимагательство.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані проти заволодіння майном потерпілого, такі дії кваліфікуються як вимагательство.

Від грабежу та розбою вимагательство відрізняється також відсутністю специфічних ознак розкрадання.

На відміну від розкрадання, де винний сам заволодіває майном проти волі власника або іншого володільця, вимагательство характеризується тим, що потерпілий передає майно чи право на нього або вчиняє інші дії майнового характеру, виявляючи до того свою волю.

При розкраданні у потерпілого об'єктивно немає ніякого іншого варіанта поведінки, окрім тієї, яка потрібна винному, в той час, як при вимагательстві потерпілий має принаймні три варіанти поведінки: виконати вимоги вимагателя: заявити про те, що сталося, в правоохоронні органи, звернутися по допомогу до третіх осіб.

При розкраданні насильство або погроза насильством спрямовані безпосередньо проти потерпілого, тим часом при вимагательстві дії насильницького характеру можуть бути спрямовані і проти близьких до потерпілого осіб, а також проти майна, що знаходиться в їх власності, віданні чи під охороною.

Крім того, вимагательство не завжди характерезується обов’язковою для розкрадання ознакою безоплатності. Зокрема, якщо винний вимагає від потерпілого відповідної компенсації за мовчання про його корисливу злочинну діяльність, то майно, яке було передане вимагателю, є своєрідним еквівалентом гарантії стабільності щодо матеріального стану такого потерпілого, а самі відносини між винним і потерпілим мають вигляд своєрідної взаємовигідної угоди.

Виходячи з викладеного, навряд чи можна погодитись з позицією, згідно з якою вимагательство розглядається як різновид розкрадання. Ця позиція не узгоджується не тільки з теоретичним поняттям і ознаками розкрадання, але і з чинним законодавством.

Зокрема, диспозиції статей КК, які передбачають відповідальність за розкрадання в особливо великих розмірах, незалежно від способу розкрадання (ст. 861 — в Україні, ст. 911 — в Білорусі), містять вичерпний перелік способів розкрадання, і вимагательство до розкрадання не відносять.

Російський законодавець також чітко визначив своє ставлення до вимагательства як до діяння, яке не е розкраданням, і своє визначення розкрадання, вказане у примітці до ст. 144 КК, почав зі слів: "У ст. 144—1472 під розкраданням розуміють..." Таким чином, вимагательство, яке кваліфікується за ст. 148 КК, в Росії також винесене за межі поняття розкрадання.

Вимагательство слід відрізняти і від інших злочинів, в основі яких теж лежить вимога до потерпілого про передачу майна, права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру. Головна відмінність полягає в тому, що при вимагательстві ці вимоги с завідомо незаконними. однак, якщо в їх основі лежить дійсне або уявне право винного на це майно, то такі дії не можна кваліфікувати як вимагательство. Так, вимога, поєднана з відповідними погрозами чи насильством, з метою повернути дійсний борг, якщо він виник з підстав, передбачених цивільним законодавством, не може розглядатися як вимагательство. За наявності відповідних підстав такі дії можуть кваліфікуватися як самоуправство, злочин проти життя, здоров'я, волі і гідності особи тощо, навіть якщо вони вчинені із корисливих спонукань.

<І>

2. СПРИЧИНЕННЯ МАЙНОВОЇ ШКОДИ ШЛЯХОМ ОБМАНУ АБО ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІР'ЯМ

Згідно зі ст. 87 КК України злочином визнається спричинення майнової шкоди державі або громадській організації шляхом обману або зловживання довір'ям при відсутності ознак розкрадання. За чинним законодавством Білорусі і Росії потерпілою стороною може бути будь-якни власник

Безпосереднім об'єктом злочну є суспільні відносини, які регулюють суб'єктивні права власників по формуванню фондів державної або колективної власності.

З об’єктивної сгорони злочин характеризується спричиненням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір'ям за відсутності ознак розкрадання За способом вчинення злочину (обман або зловживання довір'ям) даний склад дуже схожий на шахрайство, однак суттєво відрізняється від нього механізмом одержання винним незаконної майнової вигоди. Шахрайство, як форма розкрадання, характеризується вилученням майна власника з його фондів і оберненням його винним на свою користь або користь інших осіб. Тобто при шахрайстві внаслідок незаконного вилучення зменшуються майнові фонди власника, майно переходить з його законного володіння в незаконне володіння винного. Спричинення майнової шкоди полягас не в зменшенні майнового активу власника, що е характерним для розкрадання, а в перешкодженні його збільшенню. Тут незаконну наживу винний одержує шляхом протиправного вилучення майна, яке ще не надійшло, але відповідно до закону або угоди мало надійти власнику, або шляхом використання чужого майна, яке було ввірене винному, в своїх цілях без відшкодування власнику відповідної компенсації.

Спричинення майнової шкоди може здійснюватись в таких формах:

1. Незаконне використання майна, яке було ввірене власником винній особі для виконання будь-яких зобов'язань за законом чи договором. Найпоширенішим тут є самовільне використання транспортних засобів, механізмів, машин та інших предметів. Заподіяна майнова шкода в таких випадках може складатися із вартості використаного майна у вигляді амортизаційних відрахувань; вартості витраченого майна у вигляді пального, електроенергії, заробітної плати, виплаченої винному під час незаконного використання майна у своїх цілях: шкоди у вигляді упущеної вигоди, тобто неотримання власником запланованого прибутку.

2. Ухилення від оплати обов'язкових платежів. Цій формі спричинення майнової шкоди властиве те, що особа не передає відповідній організації майно, яке мусила передати. Наприклад, несплата різноманітних платежів і зборів, ухилення від оплати за користування електроенергією, газом, ухилення від сплати податків. Спричинення майнової шкоди в таких випадках полягає в тому, що відповідні фонди не поповнюються майном, яке повинно надходити відповідно до закону.

3. Обернення особою на свою користь або користь інших осіб платежів, які повинні були надійти до майнових фондів власника в порядку оплати за надані послуги. В залежності від наявності чи відсутності у винного повноважень на отримання та оприбуткування платежів такі діяння здійснюються шляхом: а) привласнення майна особою, яка не мас повноважень на його приймання і оприбуткування (привласнення грошей провідником поїзда за безквитковий проїзд пасажирів; б) привласнення платежів особою, службові повноваження якої пов'язані з їх прийманням та оприбуткуванням (водій автобуса, кондуктор, контролер).