Мир Знаний

Кваліфікація злочинів проти власності (Ємельянов) (стр. 6 из 23)

Предметом злочинного посягання е конкретне майно, що належить суб'єктам права власності.

Об'єктивна сторона злочинів проти власності характеризуєгься, як правило, активними діями (в деяких випадках і бездіяльністю), що безпосередньо завданють майнової шкоди суб'єктам права власності, або створюють реальну загрозу завдання шкоди. Ознаки об'єктивної сторони дозволяють не тільки розрізняти між собою схожі злочини, але й об'єднувати їх у групи. Описуючи ознаки різних форм розкрадань, закон об'єднує їх в одну групу і відмежовує цю групу злочинів від інших злочинів проти власності і будь-яких суміжних складів, а вказуючи на спосіб вчинення злочину, дає змогу відрізнити форми розкрадань.

Суб'єктивна сторона злочинів проти власності характеризується, як правило, умисною виною, у формі прямого умислу. При вчиненні умисних злочинів проти власності винний найчастіше керується корисливими мотивами і ставить собі за мету протиправне збагачення. Тільки один умисний злочин проти власності — знищення або пошкодження майна — може бути скоєний з будь-яких мотивів і з будь-якою метою, в тому числі і корисливих, а також з різними формами умислу — прямим і непрямим. Необережні злочини проти власності характеризуються необережною виною у формі злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Суб'єкт злочинів проти власності — це фізична, осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності за суспільне небезпечні діяння проти власності. Деякі склади злочинів проти власносгі мають спеціальні ознаки суб'єкта. Такими є розкрадання шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем, злочинно-недбале ставлення до охорони майна. До спеціальних ознак суб'єкта належать також вчинення корисливого злочину проти власності повторно або особливо небезпечним рецидивістом.

Сукупність вказанних в законі ознак дає змогу відрізнити склади злочинів проти власності від суміжних складів.

Наприклад, законодавець виводить за межі злочинів проти власності посягання на об'єкти права виняткової власності народу України і права інтелектуальної власності з тих підстав, що об'єктом злочинів проти власності можуть бути тільки майнові відносини, а предметом — відповідно тільки майно (рухоме і нерухоме), яке створене працею людини. Багатства природи в їхньому природному стані і результати творчої праці не належать до предметів злочинів проти власності. У разі злочинних посягань на них діяння слід кваліфікувати за статтями глави, що передбачають відповідальність за господарські злочини або за злочини проти політичних і трудових прав громадян.

Проте і посягання на майно інколи не належить до злочинів проти власності. Це мас місце там, де, виходячи із специфіки предмета злочину, законодавець розглядає злочинне діяння як таке, що завдає шкоди, в першу чергу, іншим суспільним відносинам, хоча ним були порушені і відносини власності.

Наприклад, розкрадання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів до неї або вибухових речовин, розкрадання радіоактивних матеріалів чи наркотичних засобів або психотропних речовин, а також викрадання предметів, що знаходяться в могилі чи на могилі, належать до злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я через специфіку предмета посягання.

У різних главах КК у зв'язку із специфікою предмета посягання розміщені склади, що характеризують діяння, схожі з умисним або необережним знищенням чи пошкодженцям майна, або несумлінним ставленням до його охорони. Такими, наприклад, є умисне зруйнування або пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 78 КК); пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- і нафтопродуктопроводів (ст. 781); потрава посівів і пошкодження насаджень (ст. 159); незаконна порубка лісу (ст. 160); глум над державною символікою (ст. 1872); пошкодження документів, штампів, печаток і бланків (ст. 193); пошкодження морського телеграфною кабелю (ст. 205); порушення правил охорони ліній зв'язку (ст. 2051); знищення і зруйнування пам'яток історії і культури (ст. 207); порушення правил зберігання, використання, обліку та перевозки вибухових речовин (ст. 221); недбале зберігання вогнепальної зброї і боєприпасів (ст. 224); руйнування радіоактивних матеріалів (ст. 2282); умисне знищення або пошкодження військового майна (ст. 245) тощо.

За особливостями об'єктивної сторони складу злочину також не підпадають під ознаки злочинів проти власності такі діяння, як масові безпорядки (ст. 71); порушення правил безпеки та експлуатації транспорту (ст. 215); порушення правил при проведенні будівельних робіт (ст. 219), порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 220); порушення правил пожежної безпеки (ст. 220); викрадання па полі бою речеіі, що знаходяться при вбигих і поранених (ст. 260).

За особливостями суб’єктіївиої сторони складу розрізняються такі діяння, як умисне знищення або пошкодження майна (ст. 89) і диверсія (ст. 60). З суб'єктивної сторони спричинення майнової шкоди при посяганнях проти власності повністю вмчерпують характер цих злочинів.

При вчиненні диверсії заподіяння майнової шкоди виступає якголовний спосб досягнення злочинної мети - ослаблення держави.

Сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак лежить в основі відмежування злочинів проти власності від бандитизму (ст. 69), оскільки все вчинене бандою кваліфікується як бандитизм і в окремих випадках потребує лише додаткової кваліфікації за єдиною статтею про злочин проти власності — розкрадання в особливо великих розмірах (ст. 861). Тут, як і в складі диверсії, матеріальна шкода, яка заподіяна власникові, є не метою злочинної діяльності, а своєрідним мірилом суспільної небезпеки вчиненого злочину, що посягає на інший об'єкт кримінально-правової охорони.

Специфіка ознак суб'єкта також с основою для розмежування злочинів проти власності і посадових та військових злочинів.

<І>

3. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ І ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Відповідно до Закону України "Про власність" всім власникам законодавче забезпечуються рівні умови захисту грава власності, оскільки всі форми власності рівноправні (ст. 2, 48 Закону "Про власність"). Впровадження такого положення в чинне законодавство є закономірним результатом поступового входження України в світову ринкову економіку і вдосконалення свого законодавства згідно із загальними принципами міжнародного права. Так, у ст. 17 Загальної декларації прав людини вказано, що кожна людина має право володіти майном як одноособово так і спільно з іншими, а ст 1 протоколу № 1 до Європейської Конвенції про Захист Прав Людини і Основних Свобод проголошує: "Кожна фізична або юридична особа має право безперешкодно користуватися своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, окрім як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права".

Проголошення рівноправності всіх форм власності і забезпечення рівних умов захисту в порядку цивільного судочинства вимагає внесення відповідних змін і до кримінальною законодавства.

Пачвшсть в Особливій частині Кримінального Кодексу України двох окремих глав — глави ІІ "Злочини проти дсржавної і колективної власності" і глави V "Злочини проти індивідуальної власності громадян" не відповідає тим змінам що відбулися у громадсько-політичному і економічному житті суспільства, і тим потребам правозастосувальної діяльності щодо однакового і точного виконання законів. У зв'язку з цим фахівцями робочої групи Кабінету Міністрів України підготовано проект нового Кримінального Кодексу України, де поряд з іншими суттєвими змінами в кримінальному законодавстві, передбачається єдина глава "Злочини проти власності", до якої включені всі форми і види злочинів проти власності незалежно від приналежності майна тому чи іншому власнику. Тому якнайшвидше прийняття нового КК України є важливим завданням сучасного періоду законотворчої діяльності суверенної держави. І мабуть, надією на швидке прийняття нового Кримінального Кодексу України можна пояснити ту обставину, що Законодавець України досі не вніс до чинного КК змін, відповідних до Закону "Про власність", як це було зроблено в Білорусі і Росії ще в 1994 році (1 березня — в Білорусі, 1 липня — в Росії), де всі злочини проти власності кваліфікуються за однією главою КК. Вирішення цього питання в Білорусі було досягнуто завдяки тому, що з Кримінального Кодексу виключили главу про злочини проти власності громадян і поширили дію складів злочинів, які передбачали відповідальність за посягання на державну чи колективну власність, на будь-які посягання, незалежно від форми власності. В Росії, навпаки, виключивши з КК главу про злочини проти держаної і колекіивної власності, до глави, що залишилась, ввели додаткові склади злочинів і розповсюдили її дію на всі посягання проти власності.

Певно, тією ж надією на швидке прийняття нового Кримінального Кодексу можна пояснити, що в чинному КК України не відбилися зміни, які були внесені в 1992 році до Закону "Про власність", згідно з якими термін "індивідуальна власнісгь" було замінено на поняття "приватна власність", а глава V КК досі має назву "Злочини проти індивідуальної власносгі громадян". Відреагував на зміни в законодавстві про власність тільки Пленум Верховного Суду України своєю постановою №12 від 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності", тому з метою найбільшої відповідності до чинного законодавства про власність далі при позначенні посягань, спрямованих проти власності громадян (фізичних осіб), застосовуватиметься термін "злочини проти приватної власності".