Смекни!
smekni.com

Проблеми ефективності виробництва та формування ринку зерна (стр. 10 из 28)

Сутність міжгалузевих економічних взаємовідносин підприємств відбиває водночас і їх внутрішній зміст, структуру. Особливість економічних відносин визначається вимогами ринкової економіки та їх залежністю від теоретичного обгрунтування сх ' -щійних основ інтегрованих підприємств (виробників).

Дослідження територіальних і галузевих особливостей міжгалузевих економічних відносин виявили їх повну залежність від сільського господарства, як провідної галузі АПК, а також від специфіки роботи обслуговуючих і переробних галузей, робота яких безпосередньо залежить від діяльності сільських товаровиробників. Загальним є те, що виключно першочергове розв'язання продовольчої проблеми 'є обов'язковим для всіх партнерів, досягнення стабілізації сільськогосподарського виробництва. Від цього залежить збереження і зміцнення споживчого ринку, розвиток ринкових відносин.

За минулі роки, як показало дослідження, не вдалося створити ефективної системи регулювання міжгалузевих економічних взаємовідносин в агропромисловому комплексі. Незадовільна забезпеченість запасними частинами, які поставляються виробниками машин, низька якість ремонтів техніки, що проводяться спеціалізованими ремонтно-технічними підприємствами, є характерними ознаками існуючої системи технічного обслуговування техніки. Невдача в цій сфері пояснюється відсутністю необхідної взаємодії між галузями виробництва, технічного обслуговування і використання машин. Воно виявилось наслідком нерозвинутості економічних відносин, відсутністю ринку, що сформувало глибоку відособленість кожної з цих сфер і, як наслідок, монополізм виробників сільськогосподарської техніки та спеціалізованої ремонтно-обслуговуючої галузі. За таких умов відсутні мотиви до підвищення ефективності діяльності господарських структур, що незмінно веде до відтворення малоефективних машин і системи їх технічного обслуговування.

Зернопродуктовий підкомплекс АПК потребує особливої уваги з боку Держави; надзвичайно важливим є посилення контролю з боку держави за Рухом зерна як всередині країни, так і за його експортом. У системі державного регулювання зернопродуктового підкомплексу застосовується цілий арсенал засобів регулювання. Для регулювання застосовують як традиційні, так і специфічні засоби впливу, наприклад, запровадження механізму заставних закупок зерна. Цей механізм передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників в сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі їх перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна. Створення державного інтервенційного фонду зерна, також позитивно впливає на регулювання ринкових цін і доходів сільськогосподарських виробників. У випадку падіння цін на ринку у високоврожайні роки держава скуповує зерно, поповнюючи запаси, а при підвищенні цін - знижує їх, викидаючи зерно на продаж, не допускаючи тим самим різкого коливання цін на зерно.

Але в загальному, система державного регулювання даного підкомплексу має низку взаємопоєднаних адміністративних та економічних методів й інструментів, серед яких грошово-кредитне регулювання (податки, ціни, процентна ставка кредиту), бюджетне регулювання (інвестиції, дотації, компенсації), індикативне планування (прогнози), заборони, встановлення обмежень, квот і т. ін.

Основними засадами державної політики у виробництві й використанні зерна, як визначено Законом "Про зерно та ринок зерна в Україні" [95, 258], є: підтримка вітчизняних виробників зерна та захист їх інтересів; забезпечення першочергових внутрішніх потреб України у насіннєвому, продовольчому, фуражному та технічному зерні; використання зерна державних ресурсів у регулюванні цінової кон'юнктури внутрішнього ринку зерна; нарощування експортного потенціалу держави; стимулювання і впровадження нових науково обґрунтованих, інтенсивних, зберігаючих ресурси та енергоносії технологій вирощування, зберігання, переробки та використання зерна; організація контролю за підвищенням якості зерна; встановлення відповідальності

виробників зерна, переробників, торговельних і заготівельних організацій за невідповідність зерна діючим стандартам і санітарним нормам; створення між виробниками та споживачами ефективних економічних механізмів щодо використання зерна й продуктів його переробки; організація страхування посівів зернових культур і компенсація збитків, завданих виробникам зерна стихійними явищами.

Структура зернопродуктового комплексу є сукупністю організаційно-технологічно поєднаних галузей і видів діяльності щодо забезпечення зернового господарства засобами виробництва, вирощування зернових, переробка зерна, а також виробничої і соціальної інфраструктури, що включають заготівлю і зберігання, транспортування і реалізацію зернових, підготовку кадрів для роботи в зернопродуктовому підкомплексі АПК. Такий комплекс називають спеціалізованим зернопродуктовим підкомплексом АПК.

Як свідчать літературні джерела, думки економістів розходяться у питаннях структуризації агропромислового комплексу. Ми погоджуємося з позицією Андрійчука В. Г., який для проведення економічного аналізу функціонування агропромислового комплексу пропонує структуризувати його на чотири сфери: виробництво засобів виробництва для усіх сфер АПК, сільське господарство, заготівля, зберігання і промислова переробка сільськогосподарської сировини та торгівля сировиною і кінцевою продукцією АПК. За даними Хорунжого М. Й., усі галузі агропромислового виробництва слід класифікувати у три сфери основного виробництва, котрі доповнюються виробничою і соціальною інфраструктурою, при цьому торгівлю не виокремлювати як окрему галузь, а відносити до складу третьої сфери. Пов'язано це з практикою останнього періоду функціонування виробничих підприємств, які, крім завдань щодо виробництва продукції, почали розвивати власну торговельну мережу. Але це явище тимчасового характеру, оскільки в країнах з розвинутою ринковою економікою збутові функції бере на себе ринкова інфраструктура - комплекс підприємств, організацій, служб та інших торговельних формувань.

Детальніше розглянемо структуру зернопродуктового підкомплексу, що складається з таких елементів:

• перша сфера (фондозабезпечуючі галузі) - машинобудування для зерновиробництва, зернопереробної промисловості, мікробіологічна промисловість, виробництво спеціалізованих машин (комбайни), будівництво підприємств з переробки зерна, дренажних споруд, виробництво спеціалізованого обладнання і приладів для галузі, меліорація земель для вирощування зерна, виробництво міндобрив, засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, ретардантів, пестицидів та інших хімічних засобів щодо догляду за посівами;

• друга сфера (сільське господарство) - вирощування зернових;

• третя сфера (переробна промисловість) - заготівля і переробка сировини, виготовлення кінцевої зернової продукції у галузях борошномельно-круп'яної, комбікормової, макаронної, хлібобулочної, кондитерської промисловості;

• четверта сфера (торгівля зернопродуктами) - спеціалізована торгівля продукцією і продуктами, виготовленими з зерна, громадське харчування.

Економічно вигідною є структура зернопродуктового підкомплексу коли у структурі вартості кінцевого продукту частка І та III сфери збільшується випереджаючими темпами у порівнянні з II сферою. Зумовлено це тим, що І сфера зернопродуктового підкомплексу є фондозабезпечуючою для переробної промисловості та сільського господарства. Позитивним є також випереджаючий розвиток переробної галузі стосовно зерновиробництва, оскільки воно сприятиме ефективнішому використанню зерносировини.

Структура зернопродуктового підкомплексу багатоаспектна, залежно від класифікаційної ознаки виділяють галузевий, функціональний та організаційний аспекти (рис. 2.1).

Зернопродуктовий підкомплекс формується під впливом соціально-економічних умов: економічної політики держави, кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків продукції галузей виробництва і переробки зерна, рівня забезпеченості засобами виробництва та трудовими ресурсами, особливості територіально-економічного положення регіональних і національного зернопродуктових підкомплексів АПК та ін.

Рис. 2.1. Структура зернопродуктового підкомплексу АПК

У межах України розвиваються усі три галузі зернопродуктового циклу -виробництво і переробка продовольчого та фуражного зерна, а також переробка зерна на спирт, пиво, крохмаль та ін. Попит і потреби споживачів у продукції зернопродуктового підкомплексу являються рушійним фактором його розвитку.

Хмельницький регіональний зернопродуктовий підкомплекс АПК має 1410 підприємств сільськогосподарської галузі, і 112 хлібоприймальних та зернопереробних підприємств (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Структура зернопродуктового підкомплексу АПК Хмельницької області

Вид діяльності Кількість підприємств, од
Виробництво зерна 1410
Борошномельна промисловість 71
Круп'яна промисловість 15
Заготівля 14
Оптова торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації 10
Автомобільне господарство 2

Для нормального функціонування зернопродуктового комплексу АПК необхідним є забезпечення збалансованості між можливостями сільського господарства щодо виробництва зерна та потужностями зернопереробних підприємств. Однією з важливих ланок народного господарства України є хлібопекарське виробництво і пріоритетне значення у забезпеченні сировиною Даної галузі належить цінній продовольчій культурі - пшениці, котра має відмінні хлібопекарські властивості.