Проблеми ефективності виробництва та формування ринку зерна (стр. 19 из 28)
виникнення, тому розроблено комплекс методів оцінення загрози настання кризового стану і систему фінансових заходів щодо оздоровленню підприємства, тобто санацію.
Нами було проведено дослідження оцінення фінансового стану підприємств хлібоприймальної і зернопереробної галузей Тернопільської області. Для цього використовувалися методи інтегрального оцінення загрози банкрутства, що полягають в оцінюванні кредитоспроможності підприємств. "Модель Альтмана" — це функція імовірності банкрутства з п'яти факторів, скоригованих на величину коефіцієнтів значень окремих факторів, розраховуються на основі вивчення даних звітності - показників балансу та звіту про фінансові результати (табл. 2.32).
Розрахунки прогнозування ймовірності банкрутства (Пр) за методом Альтмана здійснюється за формулою:
де, Коб - частка оборотних засобів в активах (робочий капітал / загальна вартість активів); Кра - рентабельність активів за чистим прибутком (чистий прибуток / загальна вартість активів); Кр - рентабельність активів за балансовим прибутком (чистий дохід / загальна вартість активів); Кп -коефіцієнт покриття власного капіталу (ринкова вартість акцій / сума заборгованості); Кв - коефіцієнт віддачі всіх активів (обсяг продажу / загальна вартість активів).
Якщо Пр < 1,81 - ймовірність банкрутства дуже висока; 1,81 > Пр <2,765 -ймовірність банкрутства середня; 2,765 > Пр< 2,99 - ймовірність банкрутства невелика; Пр> 2,99 - ймовірність банкрутства непомітна.
На основі декількох методик прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію, яка виражається формулою:
де Хі - cash-flow(грошові потоки) / зобов'язання; Х2- валюта балансу / зобов'язання; Х3- прибуток / валюта балансу; Х4- прибуток / виручка від реалізації; Х5 - виробничі запаси / виручка від реалізації; Х6- оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).
Розрахункові значення Пр- показника оцінюють так: Пр > 2 -підприємство вважається фінансове стійким, йому не загрожує банкрутство; 1 < Пр < 2 - фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує; 0 < Пр< 1 - підприємству загрожує банкрутство, необхідні санаційні заходи; Пр< 0 - підприємство є напівбанкрутом.
Таблиця 3.5.
Прогнозування ймовірності банкрутства підприємств по заготівлі та _____________переробці зерна у Тернопільській області у 2003 р.___________.
| Назва підприємства | Прогнозування ймовірності банкрутства за методом Альтмана | Прогнозування ймовірності банкрутства за універсальною дискримінантною функцією |
| Бучацький КХП | ймовірність банкрутства непомітна | підприємство фінансове стійке, йому не загрожує банкрутство |
| Хоростківський КХП | ймовірність банкрутства середня | фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена |
| Кременецький КХП | ймовірність банкрутства середня | підприємство є напівбанкрутом |
| Чортківський КХП | ймовірність банкрутства непомітна | підприємство фінансове стійке, йому не загрожує банкрутство |
| Тернопільський КХП | ймовірність банкрутства непомітна | підприємство фінансове стійке, йому не загрожує банкрутство |
| Тернопількомбікорм | ймовірність банкрутства непомітна | підприємству загрожує банкрутство, необхідні санаційні заходи |
| Заліщицьке ХПП | ймовірність банкрутства середня | фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена |
| Лановецьке ХПП | ймовірність банкрутства дуже висока | фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена |
| Козівське ХПП | ймовірність банкрутства середня | підприємство фінансове стійке, йому не загрожує банкрутство |
| Збаразьке ХПП | ймовірність банкрутства непомітна | фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена |
| Зборівхлібопродукти | ймовірність банкрутства дуже висока | фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена |
Основними напрямками підвищення економічної ефективності зернопереробної галузі в сучасних умовах є: модернізація виробництва, технічне переозброєння галузі, впровадження нового високопродуктивного обладнання; кваліфікаційно-кадрове та інформаційне забезпечення галузі; впровадження сучасних технологій виробництва продукції, що забезпечують ефективне використання сировини, збільшення загальних виходів продукції без зниження виходів високоякісної продукції; розробка і впровадження нових конкурентоспроможних видів продукції; удосконалення фінансово-кредитної системи, використання інвестицій.
Основними причинами зменшення обсягів виробництва продукції є насамперед не рівень господарювання, а звуження сировинної бази. Недосконала система заготівель сировини для переробки, низька купівельна спроможність населення та обумовлене цим зниження попиту на продукцію і затягування періодів реалізації продукції. Раціональне використання хлібних ресурсів також є однією з причин зменшення виробництва та реалізації кінцевої продукції зернопереробного підкомплексу, оскільки тепер хліб використовується тільки на продовольчі цілі.
3.2 Удосконалення системи ціноутворення на зерно
В умовах планової системи управління народним господарством ціноутворення на сільськогосподарську продукцію базувалося на концепції усередненої вартості. Завдяки державним закупівельним цінам досягалася штучна еквівалентність обміну між сільським господарством і галузями, що його обслуговують. Через регулювання цін вирішувалися проблеми раціонального розміщення виробництва, забезпечення встановлених обсягів заготівель продукції в державні ресурси, підвищення рівня доходності галузей рослинництва і тваринництва.
Для цього періоду розвитку АПК України була характерна затратна модель ціноутворення, коли ціни формувалися виходячи із вартості агросировини, витрат по транспортуванню, переробці, зберіганню і торгівлі в напрямку від товаровиробника до кінцевого споживача, без урахування попиту на продукцію і можливостей її реалізації. Головною особливістю ринкових економічних відносин є чітке усвідомлення необхідності виробляти лише те, що можна продати з найбільшим ефектом. Економічний зміст протизатратної системи ціноутворення передбачає формування ціни у зворотньому напрямку -від роздрібної ціни продуктів харчування, яка сформована під впливом попиту і пропозиції, до ціни на відповідну сировину.
Об'єктивна необхідність державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію підтверджується досвідом розвинутих країн. Базуючись на ринковій концепції ціноутворення, основою якої є конкуренція, попит та пропозиція, сучасні системи регулювання цін на продукцію фермерських господарств одночасно передбачають активний державний вплив на цей процес за допомогою низки економічних важелів.
За існуючими оцінками, близько 75% обсягів сільськогосподарської продукції, що реалізується на внутрішньому ринку Європейського Союзу, перебуває у сфері державних заходів підтримки доходів товаровиробників та захисту від конкуренції з боку інших країн. За даними Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), у зв'язку із загальносвітовим зниженням цін на агропродукцію та необхідністю забезпечення стабільності отримання фермерських доходів у 29 державах - членах цієї організації субвенції агропромисловому сектору у середньому за 1996-1998 pp. досягай майже 259 млрд. дол., або 33% загальної вартості сільськогосподарської продукції.
В Україні до 90-х років державна підтримка сільського господарства становила близько 30% вартості кінцевого продукту за рахунок державно-підтримуючих цін при держзамовленні, дотацій і неповернених кредитів. У1998-1999 pp. цей показник зменшився до 10-15%, і у найближчі роки слід очікувати мінімального рівня державної бюджетної підтримки аграрного сектора економіки.
У країнах з розвинутим сільськогосподарським ринком держава відіграє вирішальну роль у встановленні механізмів регулювання виробництва і продажу продукції. Наприклад, у США до 60% обсягів зерна реалізується через регульовані канали збуту. Провідні за виробництвом зерна країни світу сформували ефективні системи державного регулювання розвитку зернового господарства, основою яких є значне бюджетне фінансування. Зокрема, у країнах ЄС витрати на підтримку зернової галузі зросли з 5,5 млрд. екю у 1992 р. до 9,7 млрд. екю у 1995 р. Завдяки послідовній державній підтримці товаровиробники мають можливість забезпечувати необхідний рівень доходності, застосовувати новітню техніку і прогресивні технології, здійснювати структурну перебудову галузі з урахуванням зміни кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків.
Базуючись на спільних принципах, цінові механізми підтримки агротоваровиробників у кожній країні мають специфічні особливості. Наприклад, у США регулювання доходів фермерів залишається головним напрямом впливу на зерновий ринок і здійснюється через спеціальні державні програми. У зерновій галузі діють програми фермерського резерву, товарно-кредитної корпорації, стимулювання експорту та ряд інших. Спеціальними федеральними програмами охоплено близько 90% площ зернових культур.