Смекни!
smekni.com

Проблеми ефективності виробництва та формування ринку зерна (стр. 23 из 28)

Прикладом вертикальної інтеграції є холдинг "Укрзернопром", до складу якого входять ЗО розташованих на території України підприємств борошномельної, хлібопекарської галузей, а також птахофабрики з вирощування курей-несучок.

Сьогодні у зернопродуктовому підкомплексі АПК проблемою номер один є врегулювання цінової політики на базі паритетного розподілу прибутків між виробниками, заготівельними, переробними та торговельними організаціями, оскільки сільське господарство опинилося у гірших умовах, ніж промисловість.

Скорочення рівня підтримки сільського господарства державою може призвести до негативних наслідків не лише аграрної сфери, й економіки України загалом. Сьогодні в Тернопільській області лише 132 підприємства із 504, котрі подавали звітність до Тернопільського обласного управління сільського господарства і продовольства, закінчили рік з прибутками, тоді як 74% сільгосппідприємств області збиткові. (У 2001 р. це співвідношення становило - 49% - прибуткові підприємства, 51% - збиткові). Крім цього, індекси цін на зернові культури, борошно, крупи та бобові були негативними і становили відповідно 79%, 87%, 94,6%. Тоді як індекс цін виробників промислової продукції для сільського господарства, зокрема сільськогосподарських машин, збільшився на 11,4%.

Економічна діагностика діяльності різних галузей зернопродуктового підкомплексу АПК Тернопільської області в динаміці дає підстави зробитиузагальнений висновок, що чим гірші показники роботи підприємств зерновиробничої галузі, тим вищі прибутки у заготівельників і переробників.

На внутрішньому ринку зерна першочерговим завданням є лібералізація економічних відносин, формування прозорої, прогнозованої система ціноутворення, що може бути забезпечене існуванням дієвого механізму форвардної і ф'ючерсної торгівлі. Лібералізація ринків включає функціонування великої кількості підприємств, що сприятиме розвитку конкуренції і формуванню ринкового механізму вільного ціноутворення.

Механізм ринкової економіки визначає право товаровиробників встановлювати ціну на виготовлений продукт на основі співвідношення попиту та пропозиції. Ціна - це грошовий вираз вартості товару, котра відображає кількість затраченого робочого часу на виробництво товару.

Проблема еквівалентного обміну між суб'єктами зернопродуктового підкомплексу у формуванні критерію справедливого міжгалузевого обміну, при якому всі учасники зернового ринку перебуватимуть у рівних умовах. Міжгалузевий аспект розподілу зумовлюється тим, що обсяги створеного виробничим капіталом додаткового продукту не збігаються з величиною привласненого додаткового продукту, що викликає диспропорції у розвитку АПК.

Порушення еквівалентності обміну зумовлюється тим, що учасники зернового ринку функціонують в різних моделях ринку. У найскладніших умовах перебувають сільськогосподарські товаровиробники, оскільки вони функціонують на ринку вільної конкуренції. Велика кількість виробників однотипного товару забезпечує наповнення ринку продукцією понад її потребу та сприяє виникненню "ринку покупця". Тому зерновиробники не мають суттєвого впливу на процес ціноутворення, оскільки ціна встановлюється на середньогалузевому рівні. Продаж за завищеними цінами неможливий через механізм конкуренції, котрий забезпечує можливість звернутися за послугами до інших аналогічних виробників галузі. Це спонукає виробників постійно підвищувати рівень виробництва, якість продукту, зменшувати витрати ресурсів і знижувати ціни.

Підприємства третьої сфери - зернопереробні та хлібоприймальні підприємства й торговельна мережа, котрі здійснюють у вузьких межах контроль над ціною, є ринком монополістичної конкуренції.

Ринок олігополії передбачає виняткове становище в галузі незначної кількості великих фірм, зокрема це "...підприємства переробної промисловості IIIсфери і великих постачальників матеріально-технічних ресурсів І сфери АПК: хлібозаводи, комбікормові, пивоварні, спиртові заводи, що працюють із зерновою сировиною, оптові постачальники техніки, запасних частин, будівельних матеріалів, палива і мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин та ін." Цей ринок передбачає обмежений вплив на процес ціноутворення, а за умови змови учасників ринку олігополії - дає можливість встановити контроль над ціною.

Деякі підприємства - виробники спеціалізованої техніки, "...постачальники електроенергії, газу, палива, води, зв'язку, залізничні перевізники зерна й інших вантажів найчастіше є монополістами у своїй галузі", які здійснюють значний контроль над ціною в результаті виготовлення унікальної продукції чи надання послуг, котрі не надаються іншими організаційними формуваннями.

Структурний аналіз розглянутих моделей ринку діяльності учасників зернового підкомплексу АПК показує, що вони впливають на ціну своєї продукції і володіють нерівнозначною ринковою владою, правами в єдиному механізмі ціноутворення, що є причиною диспаритету цін і несправедливого розподілу доходів між усіма учасниками ринку.

Користуючись вигідним становищем стосовно сільського господарства, інші учасники зернового ринку в процесі ціноутворення застосовують метод "ножиць цін", штучно завищуючи ціни на свій продукт, водночас змушуючи виробників знижувати ціни на зерносировину. Тому при проведенні реформи потрібно враховувати ці фактори; він вказує на доцільність застосування передової ринкової практики підтримки сільськогосподарських галузей шляхом перерозподілу доходів олігополістів і монополістів на користь сільського господарства.

Для еквівалентності обміну необхідно забезпечити збалансоване ціноутворення у галузях зернопродуктового підкомплексу, що забезпечить його рівномірний розвиток. Зокрема механізм встановлення цін на промислову та сільськогосподарську продукцію проводити за єдиною методикою, основою визначення цін за якою є рівна норма прибутку або розмір прибутку на авансований капітал.

Крім названої проблеми збалансування міжгалузевого цінового обміну, в зернопродуктовому підкомплексі є й інші проблеми, що зумовлюють негативну роботу усього підкомплексу. Це і руйнування усталених зв'язків між ланками агропромислового виробництва, скорочення обсягів виробництва сировини, затримки розрахунків за реалізовану продукцію як з боку сільгосптоваровиробників за поставку матеріально-технічних ресурсів, так і з боку переробних, заготівельних і торговельних структур та інших суб'єктів, які не поспішають розраховуватися за реалізоване селянами зерно.

Для оптимізації роботи всіх партнерів зернопродуктового підкомплексу Кабінет Міністрів України затвердив порядок декларування суб'єктами заготівлі обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні. У декларації, котру подають до 5-го числа кожного місяця агенти, які здійснюють господарську діяльність щодо зберігання зерна, міститься інформація про обсяги і рух зерна протягом місяця.

Наступним заходом для створення організаційних умов конкурентоспроможного виробництва, формування рівноважного ринку зерна та налагодження діяльності зернопродуктового підкомплексу повинно відбутися врегулювання цін на зерно в післяжнивний період, що характеризується найбільшою диспропорційністю між мінімальним попитом і надлишковою пропозицією на зерновому ринку. Більшість товаровиробників прагне реалізувати зерно в стислі терміни після збирання врожаю, що призводить до зниження цін на внутрішньому ринку. Таким чином, у цей період ціни на зерно визначає попит, тому багатий врожай зернових обертається для виробників проблемами збуту й збитками. Механізм встановлення гарантованої державою заставної ціни на зерно, яка б відшкодовувала середньогалузеві нормативні витрати та забезпечувала мінімальний прибуток, необхідний для відтворення виробництва, виявився неефективним. Тому передбачається розробити такий механізм встановлення заставної ціни, яка б забезпечувала рентабельність на рівні не менше 25%.

Для формування рівноважного ринку в осінній післяжнивний період необхідно зменшити надлишкову пропозицію, закуповуючи зерно до інтервенційного фонду в обсязі близько 2 млн. тонн, організувати умови для ф'ючерсної біржової торгівлі чи розширити обсяги продажу зерна на наявних регіональних біржах, торгових домах або через Українську аграрну біржу, що дасть змогу об'єктивно формувати ціну, котра буде індикатором для всіх учасників зернового ринку - для виробників і для споживачів.

Витрати, пов'язані зі збутом на ринку зерна, дуже високі. За повідомленням голови правління ДАК "Хліб України", у 2002 р. основні тарифи на зберігання зерна на дочірніх підприємствах ДАКу протягом місяця становили: прийом - 2,95 - 5,25 грн./т, зберігання - 2,56 - 4,40 грн./т, відвантаження - 5,70 - 8,12 грн./т, сушіння - 2,03 - 3,50 грн./т, очищення -0,74 - 2,40 грн./т, при цьому відбулося загальне зниження цих тарифів на 7%.