Смекни!
smekni.com

Організація та планування кредитування (стр. 2 из 23)

Міжбанківські депозити, як термінові, так і до запитання, в більшості випадків є засобами, які банки тримають один у одного короткий час для здійснення розрахунків, регулювання рівня ліквідності балансу, виконання вимог органів грошовий - кредитного регулювання.

Клієнтські депозити (внески) - це грошові кошти, що вносяться клієнтами на зберігання до кредитних установ, які можуть бути використані для безготівкових розрахунків або вилучені готівкою [37,c.29]. Внески утворюються шляхом внесків готівкою і грошовими документами або через надання позики і перелік суми позики на розрахунковий рахунок (так звані уявні внески).

Розрізняються декілька видів внесків. Залежно від терміну вони підрозділяються на депозити до запитання, термінові квазітермінові, тобто привернуті на достатньо тривалий, але в той же час невизначений термін. Крім того, в окрему групу серед клієнтських внесків необхідно виділити кошти клієнтів, зарезервовані на спеціальних рахунках для розрахунків (наприклад, акредитивами, лімітованими чековими книжками і т.д.); привернуті засоби спец фондів і засоби спец призначення; кредиторську заборгованість; привернуті засоби по розрахункових операціях (наприклад, засоби розрахунку між банками, привернуті засоби по факторингових операціях і т.д.).

При аналізі структури пасивних кредитних операцій важливе значення має виділення депозитів до запитання (засоби на поточних, розрахункових рахунках) і внесків на термін. Внески до запитання можуть бути вилучені у будь-який час на першу вимогу вкладника. Вони використовуються для поточних розрахунків. По них нараховується відносно низький (або взагалі не нараховується) відсоток. Часто даний вид внеску називають чековими депозитами, оскільки засоби можуть вилучатися по рахунку шляхом виставляння чеків. Термінові внески є грошовими коштами приватних осіб, компаній, підприємств і організацій, поміщені на зберігання на наперед певний термін, але, як правило, не менше одного місяця. В більшості випадків це внески на крупніші суми. Найтиповіша форма термінових внесків приватних осіб - ощадні внески, засоби з яких можуть бути зняті з певними обмеженнями, наприклад з попереднім повідомленням. Останнім часом ощадні рахунки стали використовуватися і для безготівкових платежів, крім того, з'явилися нові види внесків, режим використовування яких поєднує переваги поточних рахунків і термінових депозитів. Режим використовування і зберігання засобів на цих “гібридних” видах рахунків визначається при відкритті рахунку. Як правило, по цих рахівницях встановлюються терміни повідомлення (наприклад, за 30 днів) про вилучення певних сум з рахунку. Деякими банками практикується також встановлення ліміту - мінімальної суми, становлячи щоденний, середньомісячний, среднеквартальний і т.д. залишок на поточному або розрахунковому рахунку, на який нараховуються відповідно вищі відсотки, ніж по сумах перевищуючих цей мінімально допустимий залишок.

Позикові операції банків можна класифікувати по різних критеріях. По-перше, залежно від тієї ролі, в якій виступає банк, - кредитора або позичальника: активні і пасивні позикові операції. Активні позикові операції складаються з операцій по кредитуванню клієнтів і наданню кредитів іншими банками і або міжбанківського кредиту. Пасивні позикові операції полягають в отриманні міжбанківського кредиту в Центральному (Національному) банку або інших комерційних банках.

По-друге, по термінах: онкольні або до запитання; короткострокові (до одного року); середнесрокові (від одного року до п'яти років).

По-третє, виходячи з наявності, якості і характеру забезпечення: позики бланкові, не мають забезпечення і засновані на довірі до позичальника, і позики забезпечені. Як забезпечення позики можуть виступати як застава товарно-матеріальних і фінансових цінностей, гарантії зобов'язання або поручительства, так і страхування ризику непогашення кредиту страховою організацією.

По-четверте, залежно від цілей кредитування: позики на збільшення капіталу (виробничих фондів); позики на тимчасове поповнення недоліку засобів; позики споживацькі цілі.

По-п'яте, на підставі відмінностей в умовах, порядку, величині і термінах сплати відсотків по кредиту суми основного боргу; режимах позикового рахунку, що відкривається; галузевої приналежності клієнта, організаційно-правової форми його діяльності і т.д.

Позикові операції банків здійснюються на підставі укладення кредитного договору, в якому фіксуються всі основні умови надання позики. Умови кредитного договору залежать в кожен конкретний момент від кредитної політики, що проводиться комерційним банком, і наступних чинників: наявність і вартість кредитних ресурсів; співвідношення ступеня ризикованої і прибутковості кредитування кожного конкретного проекту; стабільності і масштабів депозитної бази банку; установок економічної і грошовий кредитної політики держави; господарської ситуації, що склалася, в даному регіоні; кваліфікації і професіоналізму банківських працівників і т.д. Механізм кредитування і організація кредитної роботи в банку визначається кожним банком самостійно на основі діючих рекомендацій Центрального банку.

В умовах ринкової економіки найхарактернішою формою кредитування першокласних позичальників, тобто позичальники кредитуються найбільш пільгової (наприклад без перевірки забезпечення і з правом необмеженого перевищення планового розміру кредиту), є кредитування по контокоренту. Контокорент означає, що підприємству відкривається тільки один-єдиний рахунок; розрахунковий рахунок в даному випадку закривається. З урахуванням загальних принципів ведення контокорентного рахунку, практиці його використовування в нашій країні, інших країнах, з урахуванням особливостей сучасного періоду можна, на мій погляд, застосовувати наступну модель контокорентного кредиту.

Кредитування по контокоренту поєднується з наданням цільових короткострокових і довгострокових позик з окремих рахунків. Видача і погашення цільових позик кореспондуються з контокорентним рахунком.

Основою організації кредитування по контокоренту є плановий розмір кредиту. Він визначається на базі укрупненого об'єкту кредитування і є різницею між потребою в оборотних коштах і наявними їх джерелами. Потреба складається із залишку нормованих активів, товарів відвантажених, термін оплати яких не наступив, і дебіторської заборгованості. Розрахунок цієї різниці робиться клієнтом на рік з розбиттям по кварталах на основі балансу оборотних коштів. При складанні балансу враховуються відображені в кредитному договорі умови кредитування, які направлені на підвищення кредитоспроможності позичальника. При плануванні залишку активів звертається увага на вимогу банку по скороченню розміру їх окремих елементів, товарів відвантажених і дебіторської заборгованості, ліквідації тривалих неплатежів, приросту величини власних оборотних коштів.

Режим використовування планового розміру кредиту може мінятися залежно від результатів аналізу показників кредитоспроможності і характеру попиту на кредит. Перший варіант застосовується, коли практично немає зауважень по коефіцієнтах кредитоспроможності. Тут плановий розмір кредиту жорстко не обмежує рівень заборгованості і використовується тільки для спостереження за зміною цього рівня. У інших випадках, а також при не виконанні умов договору як санкція вводиться другий варіант, при якому дозволяється перевищення планового розміру кредиту тільки в певних умовах.

Контроль банку за забезпеченням поворотного руху кредиту може здійснюватися різними шляхами, і перш за все за допомогою порівняння планового і фактичного балансу оборотних коштів. Цей порівняльний аналіз робиться на основі даних квартального відліку клієнта. У випадку, якщо позичальник не умов кредитування його по 1 класу, банк ухвалює рішення про подальшим режимі його кредитування. Зокрема, розв'язується питання про можливості перевищення планового розміру кредиту, встановлення вищого рівня позикового відсотка, про оплату розрахункових документів тільки в межах виручки, що поступила.

Другим способом контролю може виступати щоквартальне складання заборгованості по контокоренту з плановим розміром кредиту. Це значить, що планування залишків ряду активів і товарів відвантажених здійснюється на базі їх середніх величин в минулі періоди(при такому підході враховуються також темпи зростання об'єму виробництва).

Як третій спосіб контролю за дотриманням принципів кредитування, і зокрема принципу терміновості, можна виділити щоквартальне порівняння планової і фактичної швидкості обороту кредиту. При уповільненні цієї швидкості вводяться штрафні надбавки до договірного відсотка.

Однією з сучасних тенденцій розвитку активних операцій банків країн ринкової економіки є тенденція подовження термінів кредитування. Довгострокове кредитування включає комплекс заходів по створенню банків довгострокових вкладень, формуванню структури відділів і розвитку форм і методів організації його видачі і погашення позик.

Організація довгострокового кредитування в умовах розподільної економіки і фондового методу фінансування капітальних вкладень була заснована на видимості простоти отримання грошей на інвестиційні цілі. Ринкове господарство приймає не всі капіталовкладення; воно уміє вибирати сферу своєї діяльності. Проте в сучасний, перехідний період для довгострокового кредитування ще не наступили сприятливі часи. Разом з тим економічну діяльність банків вже не можливо представити без операцій по довгостроковому кредитуванню. Організація довгострокового кредиту припускає виділення суб'єктів і об'єктів кредитування; порядок видачі і погашення позик.