Міжнародний валютний фонд схвалює і дає згоду на використання валюти тієї чи іншої країни в якості вільно конвертованої. Це означає, що вільно конвертована валюта може бути використана в усіх видах міжнародних банківських та фінансових операцій як резидентами, так і нерезидентами. У цей період 10 валют визнані цілком конвертованими, причому п'яти з них Міжнародний валютний фонд у 1976 р. присвоїв кваліфікацію «вільно використовуваної валюти», підкреслюючи тим самим, як би вищий рівень їх конвертованості. В цю категорію входять:
долар США, німецька марка, фунт стерлінгів Великобританії, японська єна, французький франк. Ці валюти найбільш активно використовуються в міжнародних розрахунках і завжди є в достатній кількості на світовому валютному ринку та накопичуються у валютних резервах країн світу. Режим функціонування вільно конвертованої валюти на практиці означає відсутність будь-яких валютних обмежень.
Ступінь конвертованості валюти знаходиться в прямій залежності від економічного потенціалу країни, масштабів її зовнішньоекономічної діяльності, стійкості внутрішнього грошового обігу, ступеня розвитку національних товарних і грошових ринків та ринків капіталу. Крім того, необхідною умовою підтримки конвертованості є постійна участь центрального банку країни у валютних інтервенціях для утриманності курсу своєї національної валюти по відношенню до долара США чи до певного визначеного «кошика» іноземних валют на оптимальному рівні.
Вільно конвертована валюта, яка не використовується широко для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продається на головних валютних ринках світу (англ. Partially convertible currency), — національна валюта країн, конвертованість яких у тій чи іншій мірі обмежена для певних власників, а також з окремих видів обмінних операцій. Цей вид валюти обмінюється тільки на деякі іноземні валюти та використовується не в усіх зовнішньоторгових угодах. В цю групу входять валюти більшості
розвинених та країн, що розвиваються. Ступінь конвертованості визначається державою в спеціальних нормативних актах. Нормативним актом встановлюється порядок та перелік іноземних валют, на які може обмінюватися національна валюта, а також кількісний вираз такого обміну, дозволяється купівля-продаж валюти на валютних ринках, зазначається коло суб'єктів таких угод (тобто власні громадяни країни — резиденти чи іноземні громадяни-нерезиденти, або тим та іншим підприємствам, банкам, міжнародним організаціям та ін.). Нормативний акт також регулює коло і міру обмеження валютообмінних операцій, умови і порядок їх здійснення. Передусім це стосується зовнішньоторгових угод, купівлі-продажу валюти, відкриття валютних рахунків і таке інше.
Залежно від об'єму кола осіб і операцій, пов'язаних з використанням валюти, виділяють також поняття зовнішньої конвертованості (обмеженої), що поширюється тільки на іноземних фізичних та юридичних осіб і тільки в поточних (а частіше за все — лише в зовнішньоторгових) розрахунках,
Існує також поняття внутрішньої конвертованості національної валюти, під яким розуміють можливість для громадян і організацій даної країни — резидентів здійснювати купівлю іноземної валюти за національну і оплачувати зовнішньоторгові угоди без обмежень. Без солідних інвестицій в іноземній валюті, особливо на початковій стадії впровадження, внутрішня конвертованість неможлива. Наприклад, для введення внутрішньої конвертованості польського злотого була надана значна валютна
допомога іноземних держав.
Неконвертована (замкнута) валюта (англ. Inconvertible currency) — національна валюта, що функціонує в межах однієї країни та не підлягає обміну на інші іноземні валюти. До замкнутих валют відносяться валюти країн, що встановлюють різноманітні обмеження і заборони на купівлю та продаж іноземної валюти, на ввіз і вивіз національної та іноземної валюти, а також застосовують інші спроби валютного регулювання (наприклад валютні коефіцієнти з метою обмеження розрахунків в іноземній валюті). Основні причини валютних обмежень — недостача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, важкий стан платіжних балансів. Потрібно зазначити, що в більшості країн-членів Міжнародного валютного фонду розповсюджені деякі валютні обмеження, передусім, пов'язані з міжнародними розрахунками за поточними операціями, а також з рухом інвестиціи Більш широке застосування валютні обмеження дістали в країнах, що вступили у МВФ нещодавно Це в першу чергу, країни Східної Європи, держави СНД В цих країнах валютні обмеження будуть поступово скорочуватися по мірі розвитку ринкових відношень і в зв'язку з цим встановленням більш гнучкого та ефективного застосування економічних інструментів у галузі валютного регулювання й переходу спершу до внутрішньої, а потім і до загальної конвертованості національної валюти
При здійсненні валютних операцій (зовнішньоторгові контракти, валютні кредити, купівля-продаж валюти, зобов'язання, двосторонні розрахунки між країнами — кліринг та ін.) постала необхідність виділення певних термінів, що характеризують стан і функціональну роль тієї або іншої валюти, яка використовується в цих операціях 3 цієї точки зору, у валютних відносинах використовують таю терміни валюта ціни (валюта угоди), валюта платежу, валюта кредиту, валюта погашення кредиту, валюта векселя, валюта клірингу та ін
Валюта ціни (також називається валюта угоди) (англ. Currency of transaction) — одна з умов, поряд з валютою платежу, що звичайно узгоджуються між експортером і імпортером та фіксуються в зовнішньоторговому контракті, і позначає грошову одиницю, в якій висловлена ціна товару в зовнішньоторговому контракті чи влаштовує сума наданого міжнародного кредиту Валютою ціни може бути валюта експортера або кредитора, імпортера або позичальника, а також валюта трьох країн чи міжнародна розрахункова одиниця (СДР, ЄВРО) Як правило, в якості валюти ціни в міжнародних контрактах з організаціями та фірмами зарубіжних країн використовують звичайно 6-8 конвертованих валют, частіше всього долар США, англійський фунт стерлінгів, німецьку марку, французький та швейцарський франки, японську єну) Угода про валюту ціни контракту здійснюється з метою страхування ризику зміни курсу валюти платежу
Валюта платежу (англ. Currency of payment) — валюта, в якій проходить фактична оплата товару в зовнішньоторговій угоді чи погашення міжнародного кредиту В цій якості може виступати будь яка валюта, погоджена між контрагентами При розрахунках у вільно конвертованій валюті у торгово-економічних відносинах з розвиненими західними країнами, як правило, застосовуються національні валюти цих країн
Валюта платежу може співпадати з валютою угоди, але може відрізнятися від останньої В останньому випадку в контракті передбачається порядок визначення курсу перерахунку валюти угоди у валюту платежу, зазначаючи при цьому 1) дату перерахунку (на день платежу чи на день, що передує дню платежу), 2) валютний ринок, котирування якого береться за основу, 3) звичайно середній курс між курсами продавця та покупця (або один з них)
Валюта кредиту (англ. Currency of credit) означає грошову одиницю, якій надаються експортні кредити Як правило, вони надаються в національних валютах експортера чи імпортера, однак в останні роки кредити стали надаватися і у валютах третіх країн чи в міжнародних розрахункових одиницях У кінцевому рахунку вибір валюти кредиту за експортно-імпортними операціями є предметом переговорів Стан валюти кредиту здійснює безпосередній вплив на рівень процентних ставок за кредитами в різноманітних валютах на вартість угоди Це пов'язано з існуванням так званих «сильних» та «слабких» валют Якщо кредит надається в «слабких» валютах (італійські ліри, французькі чи бельгійські франки та ін ), курси яких мають загальну тенденцію до пониження, то кредитори несуть ризик знецінення заборгованості, а отже, певних збитків Якщо кредит надається у «сильних» валютах (долари США, швейцарські франки, японські єни, німецькі марки), курси яких постійно підвищуються, то ризик збитків у зв'язку із збільшенням суми заборгованості несуть позичальники
Валюта кредиту може не співпадати з валютою погашення (валютою платежу) При їх визначенні мають велике значення прийнята практика розрахунків, позиції контрагентів на наданому валютному ринку, їх відношення з кредитними установами, а також узгоджена валюта кредиту В разі неспівпадання валюти кредиту та валюти платежу у кредитному договорі також передбачається порядок перерахунку однієї валюти в іншу
Валюта клірингу (англ. Clearing currency) використовується при здійсненні міжурядових угод про обов'язковість заліку зустрічних вимог та зобов'язань, що витікають з вартісної рівності товарних постачань та послуг (кліринг) При розрахунках за клірингом валюта платежу співпадає з валютою клірингу
Система валютного клірингу передбачає наявність ряду обов'язкових елементів, які обумовлюються в міжнародних угодах систему клірингових рахунків, обсяг клірингу, валюту клірингу, систему вирівнювання платежів, схему остаточного погашення заборгованості по закінченні терміну міжнародної клірингової угоди з переходом до розрахунків у вільно конвертованій валюті
Ще один термін — валюта векселя (англ. Currency of bill) означає грошову одиницю, в якій виставлений вексель Звичайно у внутрішньому обігу векселі виставляються у валюті цієї країни, а в міжнародному обігу - у валюті країни боржника, кредитора або третьої країни