Смекни!
smekni.com

Банківське право України (Карманов) (стр. 59 из 88)

Міжнародний валютний фонд схвалює і дає згоду на вико­ристання валюти тієї чи іншої країни в якості вільно конверто­ваної. Це означає, що вільно конвертована валюта може бути використана в усіх видах міжнародних банківських та фінансо­вих операцій як резидентами, так і нерезидентами. У цей період 10 валют визнані цілком конвертованими, причому п'яти з них Міжнародний валютний фонд у 1976 р. присвоїв кваліфікацію «вільно використовуваної валюти», підкреслюючи тим самим, як би вищий рівень їх конвертованості. В цю категорію входять:

долар США, німецька марка, фунт стерлінгів Великобританії, японська єна, французький франк. Ці валюти найбільш активно використовуються в міжнародних розрахунках і завжди є в дос­татній кількості на світовому валютному ринку та накопичують­ся у валютних резервах країн світу. Режим функціонування вільно конвертованої валюти на практиці означає відсутність будь-яких валютних обмежень.

Ступінь конвертованості валюти знаходиться в прямій за­лежності від економічного потенціалу країни, масштабів її зов­нішньоекономічної діяльності, стійкості внутрішнього грошо­вого обігу, ступеня розвитку національних товарних і грошових ринків та ринків капіталу. Крім того, необхідною умовою підтримки конвертованості є постійна участь центрального бан­ку країни у валютних інтервенціях для утриманності курсу своєї національної валюти по відношенню до долара США чи до пев­ного визначеного «кошика» іноземних валют на оптимальному рівні.

Вільно конвертована валюта, яка не використовується широ­ко для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продається на головних валютних ринках світу (англ. Partially convertible currency), національна валюта країн, конвертованість яких у тій чи іншій мірі обмежена для певних власників, а також з окремих видів обмінних операцій. Цей вид валюти обмінюєть­ся тільки на деякі іноземні валюти та використовується не в усіх зовнішньоторгових угодах. В цю групу входять валюти більшості

розвинених та країн, що розвиваються. Ступінь конвертованості визначається державою в спеціальних нормативних актах. Нор­мативним актом встановлюється порядок та перелік іноземних валют, на які може обмінюватися національна валюта, а також кількісний вираз такого обміну, дозволяється купівля-продаж валюти на валютних ринках, зазначається коло суб'єктів таких угод (тобто власні громадяни країни — резиденти чи іноземні громадяни-нерезиденти, або тим та іншим підприємствам, бан­кам, міжнародним організаціям та ін.). Нормативний акт також регулює коло і міру обмеження валютообмінних операцій, умо­ви і порядок їх здійснення. Передусім це стосується зовнішньо­торгових угод, купівлі-продажу валюти, відкриття валютних ра­хунків і таке інше.

Залежно від об'єму кола осіб і операцій, пов'язаних з вико­ристанням валюти, виділяють також поняття зовнішньої конвер­тованості (обмеженої), що поширюється тільки на іноземних фізичних та юридичних осіб і тільки в поточних (а частіше за все — лише в зовнішньоторгових) розрахунках,

Існує також поняття внутрішньої конвертованості національ­ної валюти, під яким розуміють можливість для громадян і орга­нізацій даної країни — резидентів здійснювати купівлю інозем­ної валюти за національну і оплачувати зовнішньоторгові угоди без обмежень. Без солідних інвестицій в іноземній валюті, особ­ливо на початковій стадії впровадження, внутрішня конверто­ваність неможлива. Наприклад, для введення внутрішньої кон­вертованості польського злотого була надана значна валютна

допомога іноземних держав.

Неконвертована (замкнута) валюта (англ. Inconvertible currency) національна валюта, що функціонує в межах однієї країни та не підлягає обміну на інші іноземні валюти. До замк­нутих валют відносяться валюти країн, що встановлюють різно­манітні обмеження і заборони на купівлю та продаж іноземної валюти, на ввіз і вивіз національної та іноземної валюти, а та­кож застосовують інші спроби валютного регулювання (наприк­лад валютні коефіцієнти з метою обмеження розрахунків в іно­земній валюті). Основні причини валютних обмежень — недо­стача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, важкий стан платіжних балансів. Потрібно зазначити, що в більшості країн-членів Міжнародного валютного фонду розповсюджені деякі валютні обмеження, передусім, пов'язані з міжнародними роз­рахунками за поточними операціями, а також з рухом інвестиціи Більш широке застосування валютні обмеження дістали в країнах, що вступили у МВФ нещодавно Це в першу чергу, країни Східної Європи, держави СНД В цих країнах валютні обмеження будуть поступово скорочуватися по мірі розвитку ринкових відношень і в зв'язку з цим встановленням більш гнуч­кого та ефективного застосування економічних інструментів у галузі валютного регулювання й переходу спершу до внутрішньої, а потім і до загальної конвертованості національної ва­люти

При здійсненні валютних операцій (зовнішньоторгові кон­тракти, валютні кредити, купівля-продаж валюти, зобов'язання, двосторонні розрахунки між країнами — кліринг та ін.) постала необхідність виділення певних термінів, що характеризують стан і функціональну роль тієї або іншої валюти, яка використовується в цих операціях 3 цієї точки зору, у валютних відносинах вико­ристовують таю терміни валюта ціни (валюта угоди), валюта платежу, валюта кредиту, валюта погашення кредиту, валюта векселя, валюта клірингу та ін

Валюта ціни (також називається валюта угоди) (англ. Currency of transaction) — одна з умов, поряд з валютою платежу, що зви­чайно узгоджуються між експортером і імпортером та фіксують­ся в зовнішньоторговому контракті, і позначає грошову одини­цю, в якій висловлена ціна товару в зовнішньоторговому кон­тракті чи влаштовує сума наданого міжнародного кредиту Валютою ціни може бути валюта експортера або кредитора, імпортера або позичальника, а також валюта трьох країн чи міжнародна розрахункова одиниця (СДР, ЄВРО) Як правило, в якості валюти ціни в міжнародних контрактах з організаціями та фірмами зарубіжних країн використовують звичайно 6-8 кон­вертованих валют, частіше всього долар США, англійський фунт стерлінгів, німецьку марку, французький та швейцарський фран­ки, японську єну) Угода про валюту ціни контракту здійснюється з метою страхування ризику зміни курсу валюти платежу

Валюта платежу (англ. Currency of payment) — валюта, в якій проходить фактична оплата товару в зовнішньоторговій угоді чи погашення міжнародного кредиту В цій якості може виступати будь яка валюта, погоджена між контрагентами При розрахун­ках у вільно конвертованій валюті у торгово-економічних відно­синах з розвиненими західними країнами, як правило, застосовуються національні валюти цих країн

Валюта платежу може співпадати з валютою угоди, але може відрізнятися від останньої В останньому випадку в контракті передбачається порядок визначення курсу перерахунку валюти угоди у валюту платежу, зазначаючи при цьому 1) дату перера­хунку (на день платежу чи на день, що передує дню платежу), 2) валютний ринок, котирування якого береться за основу, 3) зви­чайно середній курс між курсами продавця та покупця (або один з них)

Валюта кредиту (англ. Currency of credit) означає грошову одиницю, якій надаються експортні кредити Як правило, вони надаються в національних валютах експортера чи імпортера, однак в останні роки кредити стали надаватися і у валютах третіх країн чи в міжнародних розрахункових одиницях У кінцевому рахунку вибір валюти кредиту за експортно-імпортними опера­ціями є предметом переговорів Стан валюти кредиту здійснює безпосередній вплив на рівень процентних ставок за кредитами в різноманітних валютах на вартість угоди Це пов'язано з існу­ванням так званих «сильних» та «слабких» валют Якщо кредит надається в «слабких» валютах (італійські ліри, французькі чи бельгійські франки та ін ), курси яких мають загальну тенден­цію до пониження, то кредитори несуть ризик знецінення за­боргованості, а отже, певних збитків Якщо кредит надається у «сильних» валютах (долари США, швейцарські франки, японські єни, німецькі марки), курси яких постійно підвищуються, то ризик збитків у зв'язку із збільшенням суми заборгованості не­суть позичальники

Валюта кредиту може не співпадати з валютою погашення (валютою платежу) При їх визначенні мають велике значення прийнята практика розрахунків, позиції контрагентів на нада­ному валютному ринку, їх відношення з кредитними установа­ми, а також узгоджена валюта кредиту В разі неспівпадання валюти кредиту та валюти платежу у кредитному договорі також передбачається порядок перерахунку однієї валюти в іншу

Валюта клірингу (англ. Clearing currency) використовується при здійсненні міжурядових угод про обов'язковість заліку зус­трічних вимог та зобов'язань, що витікають з вартісної рівності товарних постачань та послуг (кліринг) При розрахунках за клірингом валюта платежу співпадає з валютою клірингу

Система валютного клірингу передбачає наявність ряду обо­в'язкових елементів, які обумовлюються в міжнародних угодах систему клірингових рахунків, обсяг клірингу, валюту клірингу, систему вирівнювання платежів, схему остаточного погашення заборгованості по закінченні терміну міжнародної клірингової угоди з переходом до розрахунків у вільно конвертованій валюті

Ще один термін — валюта векселя (англ. Currency of bill) оз­начає грошову одиницю, в якій виставлений вексель Звичайно у внутрішньому обігу векселі виставляються у валюті цієї країни, а в міжнародному обігу - у валюті країни боржника, креди­тора або третьої країни