Інша ситуація мас місце, коли винний, ще не заволодівши самим маином, заволодіває із застосуванням насильства такими предметами, за допомогою яких дістає змогу вільного доступу до майна (наприклад, ключ від складу або каси), або такими документами, які мають вартісне вираження і обмінну цінність (знаки поштової оплати, талони на ПММ, цінні папери на пред'явника). Тут с присутньою характерна для розбою єдність способу діяння і умислу на оволодіння майном негайно, тому насильницьке заволодіння вказаними предметами і документами, якщо воно створювало небезпеку для життя і здоров'я потерпілого, кваліфікується як розбій. До цього належить також і насильницьке отримання інформації про вільний доступ до майна (наприклад, про код сейфу чи дверей з електронним обладнанням).
Напад при розбої передбачає особисте зіткнення винного з потерпілим, яке може бути як відкритим, так і таємним (несподіваним для потерпілого). Особисте зіткнення з потерпілим є характерним і для інших злочинів, які вчиняються з метою заволодіння майном, зокрема для бандитизму, тому розбій треба відрізняти від бандитизму, який виражається в нападах з метою заволодіння майну. Основною відмінністю між ними є те, що при бандитизмі злочинні посягання здійснюються бандою, тобто злочинним угрупуванням, яке володіє зброєю і в першу чергу загрожує основам громадської безпеки.
Об'єктом бандитизму є суспільні відносини, які пов'язані з забезепеченням нормального функціонування органів управління, а також охорони громадської безпеки і порядку; відносини власності тут можуть виступати лише як додатковий об'єкт, тоді як основним безпосереднім об'єктом розбою є саме відносини власності.
Об'єктивну сторону бандитизму визначають злочинні посягання, вчинені бандою. Ознаками банди є: наявність двох і більше осіб, які можуть бути суб'єктами бандитизму, тобто досягли І6-річного віку; попередня організованість і згуртованість, стійкість, озброєність; наявність спеціальної мети -— вчинення нападів.
Озброєний напад, вчинений однією або кількома особами, з яких лише одна досягла віку кримінальної відповідальності за бандитизм, не містить ознак бандитизму і у випадках нападів з метою заволодіння майном кваліфікується як розбій.
Не можна кваліфікувати як бандитизм дії кількох осіб, якщо вони вчиняють посягання на право власності без попереднього зговору, або в зговорі, якого досягнуто піл час вчинення злочину; а також у тих випадках, коли зговір хоча і мав місце заздалегідь, але не характеризує групу як стійку і згуртовану. Тут також може бути злочин проти власності, який кваліфікується в залежності від способу його вчинення.
Озброєність банди означає наявність зброї хоча б в одного з її учасників. При цьому під зброєю розуміють як вогнепальну (гвинтівка, рушниця, пістолет, обріз), так і холодну зброю (фінський або армійський ніж, кастет, кортик, кинджал), тобто предмети, спеціально призначені для ураження людей і на носіння і зберігання котрих потрібен відповідний дозвіл. Використання при нападі непридатної до стрільби зброї або макета зброі чи інших предметів як зброї з наміром усунути або подолати опір потерпілого утворює склад розбою, а не бандитизму.
Отже, бандитизм мас місце тільки за наявності всіх зазначених ознак банди в їх сукупності В усіх інших випадках посягань на право власності має місце не бандитизм, А злочин проти власності.
<І>
4. РОЗКРАДАННЯ ШЛЯХОМ ШАХРАЙСТВА
Шахрайство визначається як заволодіння майном або набуття права на майно шляхом обману або зловживання довір'ям.
На відміну від інших форм розкрадань шахрайство полягає не тільки в негайному заволодінні майном, але й в обманному набутті прав на придбання майна в майбутньому. Однак указаний предмет шахрайських дій за українським законодавством, є характерним тільки для випадків заволодіння приватним майном (ст. 143 КК). Щодо посягань на державну або колективну власність, то згідно зі ст. 83 КК предметом шахрайства може бути лише майно. Звідси витікає, що набуття шляхом обману або зловживання довір'ям права на державне майно треба кваліфікувати за ст. 17, 83 КК як незакінчену злочинну діяльність. За білоруським і російським законодавствами предметом шахрайства може виступати як майно, так і право на нього, незалежно від форми власності на майно.
З об'єктивної сторони шахрайство передбачає заволодіння чужим майном шляхом обману або зловживання довір'ям. Під обманом слід розуміти повідомлення неправдивих відомостей або свідоме приховування, замовчування певних обставин, повідомлення про які було обов'язковим. Зловживання довір'ям — це недобросовісне використання довір'я з боку потерпілого чи іншої особи, у віданні котрої знаходиться майно.
У навчальнііі і науковііі літературі обман поділяють на активний (у формі активної поведінки) і пасивний (вчинений шляхом бездіяльності, замовчування обставин. повідомлення про які було обов'язковим). Обман у формі активної поведінки поділяють на словесний (вербальний) і обман дією; в свою чергу словесний обман може бути в усній і письмовій формі.
Словесний (вербальний) обман в усній формі являє собою повідомлення неправдивих відомостей шляхом вимови слів (сюди також належить використання абетки глухонімих).
Словесний (вербальний) обман у письмовій формі буває двох видів: письмовий обман у приватних документах (листах, заявах, записках громадян) і письмовий обман в офіційних документах. Обман у документах може бути виражений в інтелектуальному і матеріальному підлогу. Інтелектуальний підлог здійснюється шляхом внесення в документ завідомо неправдивих відомостей, які фальсифікують зміст документа. Матеріальний підлог — це порушення правил оформлення документа (підробка підпису, печатки, засвідчення не тією печаткою, дописування, виправлення і т. ін.).
Обман дією являє собою вчинки, жести, рухи того, хто обманює, які мають певне інформаційне навантаження і на підставі яких можна зробити висновок щодо ствердження або заперечення якихось фактів. Обманні дії можуть бути вчинені як самостійно, так і тоді, коли словесного обману недосить для досягнення злочинного наслідку.
Шляхом обману винна особа вводить в оману потерпілого щодо дійсного стану справ, тобто свідомо перекручує істину відносно уявлень про факти дійсності і прагне до того. щоб у потерпілого виникло неправильне уявлення про факти. "Таким чином,— зазначає М. І. Панов,— помилка того, кого обманюють внаслідок повідомлення йому неправдивих відомостей або ж замовчування тих відомостей, повідомити про які винний був зобов'язаний, є важливою ознакою, що характеризує зміст обману. Вона виступає сполучним ланцюгом між поведінкою винної особи і діями того, кого вона обманює, а також ного уявленнями і міркуваннями щодо відповідних обставин. Нарешті, помилка є, так би мовити, продовженням викривлення істини уже в сфері інтелектуальної і вольової діяльності потерпілого. Тобто зміст обману становлять викривлення істини винним і помилка, яка виникає внаслідок цього у того, кого він обманює.
Шахрайство являє собою такий вплив на поведінку власника майна, який вводить потерпілого в оману щодо його уявлень про факти дійсності і обумовлює зовні добровільну передачу майна винному. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача майна або права на майно, тобто поміж діями чи бездіяльністю винної особи і помилкою потерпілого повинен існувати причинний зв'язок. При цьому на кваліфікацію вчиненого не впливає використання винною особою таких якостей потерпілого чи іншої особи, у віданні якої перебувало майно, як необачність або невиправдана довірливість. Для наявності складу шахрайства необхідно, щоб передача майна винному відбувалася при справжньому волевиявленні потерпілого, котрий або сам передає майно, або дозволив ного взяти. Тому поняттям шахрайства не охоплюються випадки заволодіння майном або правом на майно, які лише зовні видаються добровільними. Так, якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними; передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами в інтелектуальній чи вольовій сфері потерпілого, за наявності до того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а заволодіння правом на майно — як недійсна угода.
Шахрайство треба відрізняти також від інших випадків заволодіння майном або правом на майно шляхом обману. Відмінність між ними полягає в тому, що при шахрайстві обман є засобом заволодіння майном чи правом на нього, а не засобом доступу до майна або до його утримання. Обманні дії при викраденні майна шляхом шахрайства мають передувати моментові передачі майна на користі, винного і бути спрямованими на те, щоб внаслідок цього майно добровільно було передане винній особі. Тому не є шахрайством обман чи зловживання довір'ям з метою отримання доступу до матеріальних цінностей і наступне тасмне заволодіння майном. Такі дії кваліфікуються як крадіжка. Так само не вважається шахрайством заволодіння шляхом обману майном, яке було ввірене винному для перевезення чи зберігання, і в затежності від особливостей суб'єкта такі злочини кваліфікуюіься як крадіжка або привласнення, оскільки обман тут використовується не з метою отримання майна, а для обернення на свою користь майна, одержаного на законних підставах.