Способом вчинення вказаного злочину є обман або зловживання довір'ям. В залежності від форми зовнішнього виявлення обман може бути в активній і пасивній формі.
Пасивний обман (бездіяльність) полягає в замовчуванні винним обставин, повідомлення про які було обов'язковим. Такий обман може мати місце при ухиленні від сплати обов'язкових платежів. Необхідність подавати такі відомості передбачена нормою права, договором або іншим актом, тобто цей обов'язок завжди с юридичним, він має правове значення. До обману у формі бездіяльності можна віднести, наприклад, неповідомлення громадянином про те, що зламався лічильник і витрати енергії не обчислюються.
Обмани, які вчиняються шляхом активної поведінки, поділяються на словесний обман і обман дісю. Обман дією може полягати в конклюдентних діях або інших вчинках. виходячи з яких, можна зробити висновок про наявність або відсутність якихось обставин. Такий обман вчиняється як самостійно, так і для підтвердження словесного обману. Обман дією мас самостійне значення і характеризується тим, що особа своєю поведінкою вводить в оману відносно майнових зобов'язань (наприклад, розкривання лічильника).
Словесний (вербальний) обман може бути вчинений як в усній, так і в письмовій формі.
Усний обман при спричиненні майнової шкоди має місце в тих випадках, коли для засвідчення фактів, на підставі яких в особи виникає обов'язок передати своє майно, не потрібне спеціальне письмове підтвердження (документ). Такий обман можливий, наприклад, при укладанні угоди, яка відбувається в нотаріальній формі у державного нотаріуса, коли сторони самі визначають (називають) ті чи інші умови угоди (наприклад, ціну угоди), які є підставою для відрахування з них відповідних платежів (зокрема, державного мита). Тут обман є засобом ухилення від сплати суми державного мита, яка дійсно повинна надійти в доход держави.
Засобами письмового обману найчастіше є підроблені документи, призначені засвідчувати факти, які мають юридичне значення (наприклад, підроблена довідка про наявність утриманців з метою зменшення прибуткового податку).
В науці ще не досягнуто згоди щодо того, як слід кваліфікувати спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір'ям з використанням підроблених документів. Деякі автори пропонують кваліфікувати такі діяння тільки за ст. 87 КК України. Прихильники такої позиції звичайно виходять з того, що підлог документів за своїми об'єктивними ознаками і за обсягом охоплюється змістом обману і не потребує додаткової кваліфікації, оскільки ст. 87 КК в даному випадку е спеціальною нормою щодо ст. 194 КК України.
Інші автори вважають, що підлог документів аж ніяк не можна охопити ст. 87 КК України, хоча б його і було вчинено з метою спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір'ям. Це самостійні дві дії, які розрізняються за об'єктом посягання і об'єктивною стороною і утворюють реальну сукупність злочинів. З останньою позицією можна погодитись. Дещо складніша справа щодо використання підроблених, документів при спричиненні майнової шкоди особою, яка їх не підроблювала, бо поняті я "обман" і "використання підроблених документів" за об'єктивною стороною збігаються за обсягом (обман кінець кінцем і полягає у використанні підроблених документів) і тому на перший погляд може здатися, що ст. 87 КК і ч. 2 ст. 194 КК України перебувають у стані конкуренції частки і цілого, а тому застосовується спеціальна норма — ст. 87 КК України.
Проте детальніший аналіз виявляє, що збіг названих норм має місце лише за ознаками об'єктивної сторони. За іншими ознаками складу, зокрема за об'єктом злочину, поміж спричиненням майнової шкоди і використанням завідомо підроблених документів є суттєва різниця. Тому слід погодитись з точкою зору тих авторів, які вважають, що спричинення майнової шкоди шляхом обману, вчинене з використанням підроблених документів (а так само поєднане з підробкою документів), необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 87 і ст. 194 КК України.
Це витікає також із санкцій ст. 87 і 194 КК. Якщо санкція ст. 87 КК передбачає максимальне покарання до двох років виправних робіт, то ч. 1 ст. 194 КК — до двох років позбавлення волі, ч. 2 ст. 194 КК — до одного року позбавлення волі, ч. З ст. 194 КК — до п'яти років позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої. "Отже.— зазначає М. І. Панов.— рекомендації щодо кваліфікації спричинення майнової шкоди шляхом підробки документів або використання завідомо підроблених документів тільки за ст. 87 КК України не відповідають потребам практики, бо по суті спричиняють звільнення осіб, які винні у більш тяжких злочинах, від відповідальності за їх вчинення".
Поряд з обманом розглядуваний склад містить у собі як спосіб вчинення злочину також зловживання довір'ям. Звичайно відносини довір'я мають ті чи інші підстави, які витікають із договору, угоди, службового становища.
Зловживання довір'ям не слід змішувати з простим невиконанням обов'язків, коли відсутнє протиправне задоволення особистих інтересів через порушення інтересів власника (наприклад, невживання заходів до оплати пасажирами свого проїзду не є зловживанням довір'ям, хоча б при цьому власнику і було завдано шкоди).
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливою метою.
Суб'єктом злочину є приватні особи, які досягли шістнадцятирічного віку, а також особи, які займають певні посалч, ллє не є посадовими особами. Посадові особи, які спричинили шкоду власнику шляхом обману або зловживання довір'ям, відповідають за посадовий злочин у вигляді зловживання посадовим становищем (ст. 165 КК України).
<І>
3. ПРИВЛАСНЕННЯ ЗНАЙДЕНОГО АБО ТАКОГО, ЩО ВИПАДКОВО ОПИНИЛОСЯ У ВИННОГО, ЧУЖОГО МАЙНА
Згідно з цивільним законодавством громадянин, який знайшов будь-яку річ, затримав бездоглядну худобу, знайшов скарб, повинен негайно повідомити про знахідку особу, яка загубила річ, і повернути їй знахідку або передати її до органів влади.
Невиконання цивільних зобов'язань щодо повернення знайденого або такого, що випадково опинилось у винного, чужого майна і як має значну цінність, тягне застосування заходів кримінально-правового впливу.
При вчиненні розглядуваного злочину винний посягає на право власності щодо майна, яке було втрачене або вийшло з фактичного володіння власника внаслідок будь-яких випадкових обставин (віднесене водою, вітром або помилково видане тощо), або являло собою скарб, знайдений в землі, воді, будівлі.
Відповідно до чинного законодавства України склад злочину має місце лише у випадку привласнення знайденого або такого, що випадково опинилось у винного, цінного державного чи колективного майна (ст. 88 КК); привласнення приватного майна не тягне кримінальної відповідальності. якщо не містить ознак розкрадання. За російським законодавством настає відповідальність за привласнення знайденого або такого, що випадково опинилось у винного, будь-якого чужого цінного майна (ст 1484 КК). Згідно з білоруським законодавством (ст. 95 КК) відповідальність також настає незалежно від форми власності, але лише за привласнення знайденого чужого майна у великих розмірах.
Предметом злочину в цьому випадку є тільки знахідка, скарб або майно, яке випадково опинилось у винного. При цьому для наявності злочину необхідно, щоб таке майно належало якомусь власнику і було цінним. Питання про те, яке майно е цінним, це питання факту, і у кожному випадку воно вирішується судом окремо.
Об'єктивна сторона розглядуваного злочину визначається наявністю однієї з двох передбачених в законі дій:
1. Виявлення і привласнення знайденого.
2. Привласнення такого, що випадково опинилось у винного, майна.
Для наявності складу розглядуваного злочину необхідно, щоб привласнене майно справді було знайденим або таким, що випадково опинилось у винного. Незаконне заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника або особи, якій було ввірене, але опинилось з будь-яких причин в неналежному місці, слід розглядати не як привласнення знайденого, а як розкрадання. Так, розкраданням є незаконне обернення на свою користь цехового майна, знайденого на території заводу, товарів, які опинились не у приміщенні складу, а на його території, зерна, що було зібране, але не вивезене з поля. Розкраданням також буде заволодіння майном, котре завідомо для винного було викрадене і сховане.
Особа, що заволоділа загубленою річчю і усвідомлювала при цьому, що й знахідка є чиєюсь власністю, і власник або інший володілець прийде за нею, винна в розкрадані. Розкрадання, а не привласнення знайденого буде мати місце і у випадку обернення винним на свою користь майна, що знаходилось на літаку, судні, поїзді та ін., які зазнали катастрофи.
Як розкрадання кваліфікуються випадки привласнення одержаних зайвих грошей, помилково виданих касиром, та умови, що помилка буде виявлена не після, а під час отримання грошей.
Привласнення знайденого або такого чужого майна, що випадково опинилось у винного, буде закінченим злочином з моменту обернення винним майна на свою користь. Таким моментом визнається неповернення всього майна або його частки. Неповерненням визнається факт неповідомлення про те, що відбулося, власнику або органу влади.
Обов'язок повідомити про знахідку виникає з моменту, коли особа знайшла майно і об'єктивно мала можливість про це повідомити. Цей обов'язок необхідно виконати в реально можливий строк, а щодо худоби, яка приблудилась, — у срок до трьох діб (ст. 139 КК України). Якшо особа не мала реальної можливості повідомити про знахідку, кримінальна відповідальність не виникає.