За статтями про злочин проти власності настає відповідальність за розкрадання мисливської (гладкоствольної) рушниці, бойових припасів до неї, пневматичних рушниць, сигнальних, стартових і газових пістолетів, ракетниць, вибухових пакетів та інших піротехнічних і освітлювальних засобів.
У деяких випадках предметом розкрадання можуть бути і документи, що мають виражену в них матеріальну цінність і являють собою певний еквівалент вартості і обмінну цінність (цінні папери, що мають номінальну вартість, за якою їх реалізують, білети грошово-речової лотереї, поштові марки, транспортні білети, талони на паливно-мастильні матеріали).
В той же час протиправне заволодіння документами, які самі по собі не мають конкретної цінності, але надають право на одержання майна (накладні, квитанції, товарні чеки і т ін.), треба розглядати як готування до розкрадання, оскільки документ у цих випадках є не предметом розкрадання, а засобом для заволодіння майном.
З об'єктивної сторони розкрадання — це незаконне безоплатне вилучення майна і (або) обернення чужого майна на користь винного або інших осіб, що завдало шкоди власникові або одному володільцю цього майна.
Незаконність заволодіння майном полягає в тому, що у винного відсутні будь-які права на перехід майна із володіння власника в його володіння. Якщо ж в основі заволодіння майном лежить дійсне або передбачуване право винного на це майно, то не може йти мова про розкрадання, доцільніше тут ставити питання про самоуправні дії, зловживання службовим становищем або взагалі про цивільно-правовий спір.
Безоплатність заволодіния полягає в тому, що винний привласнює майно без будь-якої компенсації в матеріальному або вартісному вираженні. Не усувас безоплатності і той факт, якщо компенсація була завідомо нееквівалентною, тобто оплату було зроблено в завідомо зниженому розмірі або замінено речами гіршої якості і меншої вартості.
Вилучення майна означає, що винний сам вилучає майно з наявних фондів власника, використовуючи його відсутність або відсутність інших осіб, а також обман, зловживання довір'ям або насильство з метою усунення перешкод в момент вилучення. Якщо ж вилучення майна не здійсняється самим винним, то діяння по заволодінню майном з урахуванням конкретних обставин може бути кваліфіковане як вимагательство або привласнення знайденого чи того, що випадково опинилося у винного, чужого майна в тих випадках, коли винний не вилучає майно із наявних фондів власника, а привласнює те, що тільки повинно буто надійти до цих фондів, такі дії теж не можна вважати розкраданням. Вони кваліфікуються як спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір'ям.
Незаконне безоплатне вилучення чужого майна має своїм логічним продовженням обернення його винним на свою користь або на користь інших осіб Однак цю логіку подій можуть порушити обставини, що виникли незалежно від волі винного, і обернення вилученого ним майна здійснить на свою користь третя особа, на яку винний не розраховував. Це так зване в судовій практиці розкрадання за формулою "злодій у злодія", коли вилучення і приховування майна вчиняє одна особа, а оберіає це майно на свою користь — інша, що діє незалежно від першої.
Крім того, можуть мати місце випадки розкрадання таких предметів, які тимчасово вибули із володіння власника з будь-яких обставин, що не залежали від його волі (наприклад, речі були загублені потерпілим або знаходились на транспортному засобі, яке зазнало аварії, тощо, але не були позбавлені фактичного контролю власника або інших осіб. Очевидно, тому у визначенні розкрадання, яке дає російський законодавець, перед словом "обернення" вжито аж два сполучники "і (або)" — об'єднувальний і роз'єднувальний, тобто діяння розглядається як злочин незалежно від того, обернула особа незаконно і безоплатно чуже майно з попереднім його вилученням або без цього.
Вилучене майно винний обертає на свою користь або на користь інших осіб. Інколи в літературі зазначають, що винний обертає майно в свою власність. Таке твердження не можна вважати правильним, оскільки право власності неможливе без певних повноважень, які закон надає власнику. Власність завжди передбачає, що майно належить особі на законних підставах, тому вилучення винним майна у власника не означає втрату власником повноважень на це майно і відповідно придбання їх винним, бо власник будь-коли може витребувати своє майно з чужого незаконного володіння або вимагати відшкодування його вартості.
Розкрадання завдає майнової шкоди власнику чи іншому законному володільцю, або діями винного створюсться реальна загроза завдання потерпілому матеріальних збитків.
Розмір спричинених збитків визначається, виходячи із вартості викраденого майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами.
У Постанові Верховної Ради України від 26 квітня 1993 року "Про застосування статей 154, І556 Кримінального Кодексу України та статей 1602, 2081 Кодексу України про адміністративні порушення" роз'яснюється, що роздрібними визначаються не лише державні фіксовані ціни, але і регульовані, а також договірні (вільні) ціни, за якими реалізуються товари. За відсутності ціни на майно його вартість визначається за допомогою експертизи. Якщо майно було придбане за ринковими або комісійними цінами, вартість визначають, виходячи із цих цін на момент вчинення злочину.
Від розміру збитків, спричинених розкраданням, треба відрізняти розмір збитків, які підлягають стягненню за цивільним позовом. Розмір стягнення може бути меншим (якщо частка викраденого відшкодована винним) або більшим, оскільки, окрім вартості викраденого, підлягають стягненню також збитки, спричинені пошкодженням майна, і упущена вигода, причому визначається це не на момент вчинення злочину, а на момент розгляду справи в суді, а в деяких випадках — на момент виконання рішення про стягнення з винного присуджених сум.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони розкрадання є також причинний зв'язок між діями винного і суспільне небезпечними наслідками у вигляді спричинення власнику або іншому законному володільцю майнової шкоди, або створення діями винного реальної загрози настання наслідків у вигляді майнових збитків.
Суб'єктивна сторона розкрадання характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і корисливою метою.
Винний усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій і відсутність у нього будь-яких прав на викрадене манно, передбачає неминучість безоплатного обернення чужого майна на свою користь або на користь інших осіб і настання шкідливих наслідків у вигляді спричинення власнику чи іншому законному володільцю шкоди і бажає цього.
Розкрадання — завжди корисливий злочин, тому ознаками суб'єктивної сторони також є корисливий мотив і корислива мета. Сутність корисливого мотиву полягає в тих спонуканнях, прагненні задовольнити свої матеріальні потреби за чужий рахунок протиправними способами. Корислива мета полягає в задоволенні особистих матеріальних потреб крадія в досягненні незаконного збагачення інших осіб з корисливих мотивів винного. Цей діалектичний зв'язок корисливого мотиву і корисливій мети при розкраданні Л. М. Кривоченко і А. О. Пінаєв уявляють таким чином: "Всілякому злочину, як такій поведінці, що усвідомлюється людиною, притаманна спрямованість волі винного на досягнення певного результату, на досягнення бажаної винним мети. До даної мети злочинця штовхають конкретні спонуки, конкретні мотиви. Не викликає сумніву, що метою дій винного при розкраданні є задоволення своїх або третіх осіб матеріальних потреб за рахунок викраденого майна, тобто мета злочинця мас корисливий характер. Корисливим при розкраданні буде також мотив, тому що спонукою дій винного є пристрасть до придбання, наживи. Таким чином, як мотив, так і мета при розкраданні мають корисливий характер, і наявність користі в мотивах і метах винного при вчиненні розглядуваного посягання є обов'язковою ознакою даного складу.
У разі вчинення розкрадання кількома особами співучасників можуть спонукати також інші мотиви та мета.
При вчиненні розкрадання винний поінформований про належність предмета розкрадання державі, громадській організації або приватній особі. При цьому не має значення, чи знаходилось майно в правомірному або неправомірному володінні того, в кого воно було викрадене, чи воно взагалі тимчасово вибуло із володіння власника або іншого законного володільця в незалежних від винного обставин. Помилка особи щодо приналежності майна за білоруським і російським законодавствами на кваліфікацію вчиненого не впливає.
У відповідності з кримінальним законодавством України помилка особи щодо приналежності викраденого майна вирішується в залежності від спрямованості умислу винного.
Якщо винний, помиляючись щодо фактичної приналежності майна, обернув на свою користь приватне майно, бажаючи привласнити державне або колективне, або обернув на свою користь державне чи колективне майно, маючи намір викрасти приватне, то його дії необхідно кваліфікувати як замах на той злочин, який винний бажав вчинити