з) вимоги по документальному оформленню і супроводу кредитів;
и) планований рівень кредитної маржі і механізми ухвалення рішення про його зміну.
2) Наступним внутрішньобанківським нормативним документом по кредитній роботі є Положення про порядок видачі кредитів, де відображається:
а) організація кредитного процесу;
б) перелік необхідних документів від позичальника і стандарти підготовки проектів кредитних договорів;
в) правила проведення оцінки забезпечення.
Тільки після ухвалення цих документів, що регламентують кредитний процес, можна говорити про внутрішню готовність банку до роботи до другої основної стадії кредитування.
Друга стадія- надання банківської позики.
Відповідно до розроблених і прийнятих у кожного банку напрямів відбору співробітники (інспектори) кредитного підрозділу здійснюють прийом заявок на отримання позики. Залежно від видів кредитування (інвестиційне, короткострокове, кредитування юридичних осіб, кредитування фізичних осіб, як споживацьке, так і бізнес-кредитування приватних підприємців) до заявки на кредит йде отримання і підбір необхідної документації. Тут співробітник кредитного підрозділу повинен провести економічний аналіз наданої документації, зробити висновки про ринкову можливість і привабливість проведення операції, що кредитується. При проведенні такої роботи від співробітника кредитного підрозділу потрібні навики і уміння економіста, фахівця з маркетингу, знання макроекономіки, галузевих і регіональних тенденцій розвитку народного господарства. У уникненні помилок, упущених в аналізі сторін і елементів діяльності ссудоутримувача практика підказує використовування максимального формалізованого документа, заповнення (відповіді на питання) якого дозволяють скласти повну картину операції, що кредитується.
На основі проведеного аналізу вимагається вибрати найбільш оптимальний метод кредитування, вид позикового рахунку, термін кредитування, провести переговори про величину і вид позикової ставки, про спосіб погашення позики.
Окремим питанням про сучасну банківську практику проходить рішення проблеми забезпечення. Гіпертрофія цього питання пояснюється, на мій погляд, відсутністю практично діючого механізму обігу судового стягнення на несумлінного позичальника.
Зокрема, залежно від стану боржника банк-кредитор має право клопотати перед судом або про призначення зовнішнього управління майном боржника, або про його санацію, або про застосування до боржника ліквідаційних процедур.
Але поки в Україні кредитор не бачитиме реальної можливості стягнути свої засоби по неповерненому кредиту через суд, доти одним з показників професіоналізму кредитних працівників буде наявність навиків роботи із забезпеченням. Криза ліквідності і банкрутство багатьох банків прямо залежало від ризикової кредитної політики керівництва банків і невміння працювати із забезпеченням співробітників кредитних підрозділів.
Існує шість видів забезпечення зобов'язань. Не піддаючи кожну докладному аналізу, можна сказати з практики, використовувати доцільно [21, с. 46]::
- застава;
- банківська гарантія;
- поручительство;
- страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту та ін. Всі вказані способи забезпечення зобов'язань боржника розрізняються по ступеню дії і методам досягнення мети - спонукати виконати свої зобов'язання належним способом. Тому від оптимального вибору банком способу забезпечення зобов'язання багато в чому залежатиме і поведінка боржника.
При всьому цьому необхідно підкреслити, що позика повинна видаватися на здійснення певної господарської операції, а не в обмін на забезпечення як таке. Забезпечення - це остання лінія оборони для банку і рішення надати кредит завжди повинне базуватися на достоїнствах проекту, що фінансується, а не на привабливості забезпечення. Якщо сама основа кредитної операції пов'язана з підвищеним ризиком, було б великою помилкою видати кредит під хороше забезпечення, використавши його як джерело погашення боргу. Тому питання забезпечення повинне розв'язуватися вже після того, як кредитна операція визнана прийнятною для банку.
Взагалі питання забезпечення є індикатором для розпізнавання кредитів, що явно не повертаються. Варто співробітнику кредитного підрозділу чітко побудувати схему ухвалення забезпечення, провести високопрофесійну оцінку вартості і ліквідності матеріальних активів, що надаються, як відразу стає ясним був би кредит “проблемним” чи ні.
Найважливішою завершальною процедурою стадії надання кредиту є підготовка і укладення кредитного договору.
Третя стадія кредитного процесу- контроль за використовуванням кредиту.
Використовування позики означає напрям виділених банком коштів на здійснення платежів за зобов'язаннями господарсько-фінансової діяльності. Найважливіша умова використовування позик - ефективність кредитного заходу, дозволяючи забезпечити надходження грошової виручки і прибутку для погашення боргу банку і сплати процентних грошей.
Головна мета цієї стадії кредитного процесу - забезпечення регулярної виплати відсотків по боргу і погашення позики.
Зрозуміло, по кожній позиці існує ризик непогашення через непередбачений розвиток подій. Банк може проводити політику видачі кредитів тільки абсолютно надійним позичальникам, але тоді він упустить багато прибуткових можливостей. В той же час, якщо виникнуть труднощі з погашенням кредиту, це обійдеться банку дуже дорого. Тому розумна кредитна політика направлена на забезпечення балансу між обережністю і максимальним використовуванням всіх потенційних можливостей прибуткового розміщення ресурсів.
Труднощі з погашенням позик найчастіше виникають не випадково і не відразу. Це процес, який розвивається протягом певного часу. Досвідчений працівник банку може ще на ранній стадії помітити ознаки процесу фінансових труднощів, випробовуваних клієнтом, що зароджується, і вжити заходи до виправлення ситуації і захисту інтересів банку. Ці заходи слід вжити якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть необоротними. При цьому слід врахувати, що збитки банку не обмежуються лише несплатою боргу і відсотків. Збиток, що наноситься банку, значно більше, і він може бути пов'язаний з іншими обставинами, які теж доводиться враховувати:
— підривається репутація банку, оскільки велике число прострочених і непогашених кредитів приведе до падіння довіри вкладників, інвесторів і т. д.;
— збільшаться адміністративні витрати, оскільки проблемні позики вимагають особливої уваги кредитного персоналу і непродуктивного витрачання часу на підтримку статус-кво;
— підвищиться загроза відходу кваліфікованих кадрів через зниження можливостей їх стимулювання в умовах падіння прибутковості операцій;
— засоби будуть заморожені в непродуктивних активах;
— виникає небезпека стрічного позову боржника до банку, який може довести, що вимогу банку про відгук позики привели його на грань банкрутства.
Всі ці втрати можуть дорого обійтися банку і набагато перевищити прямий збиток від непогашення боргу.
Особливо зупинимося на основних причинах виникнення труднощів з погашенням позик .
1. Помилки, допущені персоналом банкупри розгляді кредитної заявки, розробці умов угоди і подальшому контролі. Найчастіше зустрічаються наступні порушення:
— недостатньо строге відношення до позичальника (наприклад, схвалення заявки з дружніх міркувань);
— непрофесійне проведення фінансового аналізу;
— погана структуризація позики як наслідок недостатнього знайомства кредитного працівника з потребами підприємства, специфікою галузі і т. д.;
— недостатнє забезпечення позики (наприклад, завищена оцінка застави і т. д.);
— помилки в документальному оформленні позики (пропуск в договорі важливих умов, що забезпечують інтереси банку);
— поганий контроль над позичальником в період погашення позики (відсутність обстежень компанії, перевірок забезпечення і т. п.).
2. Неефективна робота компанії, що одержала позику:
—слабке керівництво;
—погіршення якості продукції і витіснення її з ринку;
—неефективний маркетинг через відсутність плану рекламної компанії, помилок в оцінці майбутніх ринків;
—слабкий контроль за фінансами компанії (зростання дебіторської заборгованості, накладних витрат і т. п.).
Крім того, важливу роль можуть зіграти чинники, які не знаходяться під контролем банку: погіршення економічної кон'юнктури, політичні зрушення, зміна законодавства, технологічні прориви і т.д.
Як я вже говорив, труднощі з погашенням кредитів рідко виникають раптово. Як правило, є численні тривожні сигнали, що дозволяють запідозрити, що фінансове положення позичальника погіршується і що виданий йому кредит може бути не погашений в строк або взагалі перетворитися на безнадійний борг.
Ці тривожні сигнали виявляються шляхом:
— аналізу фінансових звітів;
— особистих контактів з боржником;
— повідомлень третіх осіб;
— відомостей з інших відділів банку.
В період дії кредиту від позичальника слід вимагати надання банку балансів, звітів про прибутки і збитки, звітів про надходження готівки і інших матеріалів. Їх ретельний аналіз і зіставлення з минулими звітами можуть вказати на виникаючу небезпеку. Банк повинен звернути увагу на:
— непредставлення фінансових звітів у встановлені терміни;
— різке збільшення дебіторської заборгованості;
— уповільнення оборотності запасів;
— зниження частки короткострокових активів;
— непропорційне зростання короткострокової заборгованості;
— зниження коефіцієнта ліквідності;
— збільшення частки основного капіталу в сумі активів;
— зниження об'єму продажів;
— зростання прострочених боргів;