5.1 Фiлософiя I.Канта.
5.1.1 I.Кант.
Iммануїл Кант народився в 1724 р. у сiм'ї ремiсника в
Кенiгсберзi. Тут Кант вчився, вчителював, став професором,
ректором унiверситету. У Кенiгсберзi вiн написав усi свої
твори, тут вiн i помер у 1804 р.
Фiлософiю Канта подiляють на два перiоди - докритичний
(до початку 70-х рокiв XYIII ст.) i критичний, коли Кант
розпочав дослiджувати обмеження розуму. Результати своїх
дослiджень вiн виклав у своїх вiдомих працях: 'Критика
чистого розуму', 'Критика практичного розуму', 'Критика
спроможностi судження', i багатьох iнших.
5.1.2 Докритичний перiод.
Визначальним для цього перiоду є робота над проблемами
природознавства та математики, викладання природничонаукових
дисциплiн. Астрономiя, математика, фiзика, антропологiя,
фiзична географiя (вперше ним введена як навчальна
дисциплiна), мiнералогiя - такий неповний перелiк галузей
знання, якi його цiкавили. В своїх природонаукових
дослiдженнях Кант знаходився пiд впливом ньютонiвської кон-
цепцiї всесвiтнього тяжiння (розробив пояснення явищ при-
ливiв та фiдпливiв на основi визначення наявностi вiдштовху-
ючих сил, дiї сил на вiдстанi) та еволюцiйної концепцiї
Ж.Бюффона, його iдеї закономiрної змiни природних тiл та
явищ у часi. Кант виступає як натуралiст-спотерiгач, обгрун-
товує необхiднiсть того, щоб в природознавствi все було по-
яснено природним чином. В роботах цього перiоду було постав-
лене питання про розвиток в природi. Зокрема, в роботi 'Все-
загальна природна iсторiя та теорiя неба' (1775) була розви-
нута космогонiчна гiпотеза в якiй на основi законiв механiки
пояснювалось, яким чином виникла сонячна система, якi етапи
вона пройшла. В подальшому ця гiпотеза отримала назву теорiя
Канта-Лапласа, яка сприяла становленню iсторичного (ево-
люцiйного) пiдходу в природознавствi.
У працях 'докритичного' перiоду Кант перебуває пiд
впливом рацiоналiстичної фiлософiї Лейбнiца. Вiн дотри-
мується точки зору, згiдно з якою зв'язок мiж причинами i
наслiдками подiй не вiдрiзняється вiд логiчного зв'язку мiж
пiдставою та наслiдком. Однак, поступово Кант вiдмовляється
вiд такої позицiї пiд впливом фiлософiї Юма. Для пояснення
явищ природи Кант впроваджує телеологiчний (цiлепокладання)
принцип. Кант починає визнавати, що зв'язок мiж причиною i
дiєю має емпiричний характер (факт буття), а не характер
логiчного висновку. Тому логiки недостатньо для обгрунтуван-
ня природознавства. Разом iз цим Кант залишається на по-
зицiях рацiоналiзму i пiдкреслює, що наука (математика, при-
родознавство), котра складається з положень загальних i не-
обхiдних, не може мати своїм джерелом досвiд, який завжди є
обмеженим, а тому не може бути пiдставою для унiверсальних
узагальнень. Разом iз цим, джерелом для таких знань не може
бути i розум сам по собi. А такi знання iснують, незалежно
вiд того, що ми не здатнi пояснити їх виникнення.
У своїх працях: 'Про хибнi тонкощi чотирьох фiгур сил-
логiзмiв', 'Досвiд залучення до фiлософiї поняття вiд'ємних
величин', Кант зробив узагальнюючий висновок, що джерелом
незалежних вiд досвiду (та передуючих досвiдовi) достовiрних
знань може бути форма чуттєвостi та розсуду, апрiорна форма.
5.1.3 Теорiя пiзнання. Апрiоризм.
Вчення Канта про пiзнання спирається на його концепцiю
про створення суджень. Знання завжди виявляють себе у формi
судження, в якiй думкою фiксується вiдношення чи зв'язок мiж
поняттями - суб'єктом i предикатом судження. Iснують два
рiзновиди такого зв'язку. В одних судженнях предикат не дає
нового знання про предмет у порiвняннi iз знанням, яке
фiксоване у поняттi 'суб'єкт'. Такi судження Кант називає
'аналiтичними'. У других - зв'язок мiж суб'єктом i предика-
том не витiкає з розгляду поняття 'суб'єкт', а предикат
об'єднується iз суб'єктом. Такi судження Кант назвав 'синте-
тичними'. У свою чергу синтетичнi судження подiляються на
два класи: у одному зв'язок предиката i суб'єкта мислиться
вiдповiдно з даними досвiду (такi судження називаються
'апостерiорними'), у другому зв'язок мислиться як незалежний
вiд досвiду, передуючий досвiдовi (такi судження називаються
'апрiорними').
У математицi, фiлософiї, природознавствi апрiорнi суд-
ження займають визначальне мiсце. Тому Кант ставить три пи-
тання: 1) як можливi такi судження в математицi; 2) як вони
можливi в теоретичному природознавствi; 3) як вони можливi в
'метафiзицi'. Вирiшення даних питань Кант пов'язує з
дослiдженнями трьох головних пiзнавальних властивостей: 1)
чуттєвостi; 2) розуму; 3) розсуду. Чуттєвiсть - здатнiсть до
почуттiв, розум - здатнiсть до умовиводiв, якi доходять до
iдеї, розсуд - здатнiсть до понять i суджень. 'Iдеї' - по-
няття про єднiсть обумовлених явищ.
Кожна з пiзнавальних властивостей розглядається Кантом
крiзь проблему апрiорностi. Проведене дослiдження дозволило
зробити йому висновок, що iснують апрiорнi форми чуттєвостi
(простiр i час), апрiорнi форми розсуду (категорiї). Спроба
знайти апрiорнi форми розуму призвела до висновку про на-
явнiсть антиномiй розуму.
Розглядаючи математичне знання не як поняття, а як
чуттєве споглядання, або наочне уявлення (чуттєва
'iнтуїцiя'), вирiшуючи питання синтезу суб'єкта i предиката,
Кант роздiляє математику на двi форми: чуттєве споглядання
простору (геометрiя) та чуттєве споглядання змiн у часi
(арифметика). Простiр - апрiорна форма чуттєвого споглядан-
ня. Саме апрiорнiсть надає спогляданням просторових форм
форму загальностi та необхiдностi. Час - апрiорна форма
чуттєвого споглядання змiн, яка надає послiдовностям подiй
загальностi та необхiдностi. Беззастережна загальнiсть i не-
обхiднiсть iстин у математицi не вiдноситься до предметiв
навколишнього свiту: вона має значення для нашого мислення,
вони спрямовує мислення до iстинного результату.
5.1.4 Система категорiй.
Дослiджуючи можливiсть синтетичних суджень у теоретич-
ному природознавствi, Кант робить висновок, що такi судження
можливi, якщо ми визнаємо поняття розсуду (категорiї) неза-
лежними вiд даних досвiду. Категорiї не являють собою вiдоб-
раження змiсту, сповiщуваного чуттями, вони є лише формами,
пiд якi розсуд, як по схемi, пiдводить чуттєвi данi. Тому
синтез чуттєвих даних виникає на пiдставi введення цих даних
у схему понять, яка вiдповiдає певнiй категорiї. Таким чи-
ном, нi поняття, анi чуття самi по собi не дають знань. Чут-
тя без понять - несвiдомi, поняття без почуттiв - порожнi.
Знання завжди є результатом єднання, синтезу почуттiв i по-
нять. На цiй пiдставi Кант зосереджує увагу на емпiричному
та теоретичному рiвнях пiзнання (що використовується до
сьогоднi) на вiдмiну вiд чуттєвого та рацiонального рiвнiв
фiлософiв-попередникiв.
Умовою створення синтетичних суджень у природознавствi,
за Кантом, є 12 категорiй. Цi категорiї подiляються на чоти-
ри види - кiлькiсть, якiсть, вiдношення, модальнiсть.
Кожний з видiв охоплює собою ще 3 категорiї. Кiлькiсть
- єднiсть, множина, цiле. Якiсть - реальнiсть, заперечення,
обмеження. Вiдношення - зв'язок субстанцiї з властивостями,
причиною i дiєю, поняття 'взаємодiя'. Модальнiсть - мож-
ливiсть, дiйснiсть, необхiднiсть. Кожна з категорiй - неза-
лежна вiд iнших, разом iз цим мiж категорiями наявне
спiввiдношення. Друга категорiя кожного виду вiдносно першої
є її протилежнiстю. Третя категорiя кожного виду є синтез,
або єднiсть протилежностей. Як чистi поняття, категорiї є
апрiорними.
Кант розробив складну за своєю структурою концепцiю
зв'язку категорiй як чистих понять розсуду з формами
чуттєвого споглядання. Дана концепцiя спирається на вчення
про 'схематизм' категорiй, або 'фiгурний синтез'. В основi
суджень природничих наук знаходяться загальнi та необхiднi
закони. Будь-яке наукове знання усвiдомлює предмети i явища,
пiдкорюючись трьом законам: 1) закон вiдповiдностi субстан-
цiї; 2) закон причинностi; 3) закон взаємодiї субстанцiй. Цi
закони - необхiдна форма нашого розсуду, без яких вiн не
здатний уявити собi об'єктивний предмет, явище. Людська свi-
домiсть сама будує форми предмета в тому розумiннi, що свi-
домiсть лише у формi загального i необхiдного знання спро-
можна зробити його предметом пiзнання.
Звiдси Кант робить висновок, що речi самi по собi не
можна пiзнати. Нi форми чуттєвостi, анi категорiї не склада-
ють iз себе визначення 'предметiв самих по собi'. Тим самим
обгрунтовується теза про можливiсть пiзнання 'речей для нас'
та неможливiсть пiзнання 'речей в собi', що стає основою но-
вої форми агностицизму.
5.1.5 Трансцендентальна логiка.
Питання про можливiсть апрiорних синтетичних суджень в
фiлософiї ('метафiзицi') Кант пов'язує з дослiдженням
властивостей розуму. Вiн розглядає розум як здатнiсть ство-
рювати умовиводи, що приводить до виникнення iдей. За Кан-
том,'iдеї' - поняття про незаперечне. А оскiльки данi досвi-
ду обумовленi причинами, предметом iдей може бути лише те,
чого нiколи не може сприймати чуття, досвiд.
Розум створює три головних iдеї: 1) iдею про душу як
цiлiснiсть всiх психiчних явищ; 2) iдею про свiт як
цiлiснiсть нескiнченного ряду причинно зумовлених явищ (при-
чин i наслiдкiв); 3) iдею про Бога як причину усiх причинно
створених явищ. Однак, спроба розуму дати вичерпну вiдповiдь
про те, що є свiт як цiле, призводить до суперечнiсть. А са-
ме: можна довести, що свiт не має початку в часi, не має об-
межень в просторi. I можна довести, що свiт почав iснувати
лише з якогось моменту часу, що свiт обмежений просторово.
Можна довести, що частинки, з яких складаються тiла, можуть
бути нескiнченно подiльнi. А можна довести, що вони мають