Мир Знаний

Кредитоспроможність позичальника, способи її оцінки (стр. 16 из 22)

Шостий етап – повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи – завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашання позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скоректована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т.д.

Неухильне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, якість кредитного портфелю банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи загалом.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯСПОСОБІВ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА З МЕТОЮ ЗНИЖЕННЯ РИЗИКІВ КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ

3.1. Напрями удосконалення методик оцінки кредитних ризиків

3.1.1. Врахування впливу інфляції та ризику.

При оцінці ефективності капітальних вкладень не­обхідно враховувати вплив інфляції. Це досягається шляхом коригування елементів грошового потоку або коефіцієнта дисконтування на індекс інфляції (а).

Найбільш поширеною є методика, яка передбачає коригування всіх чинників, що впливають на грошові потоки проектів. При цьому використовують різно­манітні індекси, оскільки динаміка цін на продукцію підприємства та споживану ним сировину може істот­но відрізнятися від динаміки інфляції. Визначені з ура­хуванням інфляції грошові потоки аналізуються за допомогою критерію NРV.

Методика коригування коефіцієнта дисконтування на індекс інфляції є більш простою. Припустимо, що прибутковість інвестиційного проекту складає 10% річних. За цей же рік інфляція складала 5%. Отже, щоб забезпечити приріст капіталу на 10% і запобігти його знецінювання, прибутковість проекту повинна скла­дати 1,10 * 1,05 = 1,155% річних. Тоді формула, що пов'язує коефіцієнт дисконтування (r), номінальний ко­ефіцієнт дисконтування (р) та індекс інфляції (і), буде записана так:

1 + р = (1 + r) (1 + i). (3.1)

Наприклад, інвестиційний проект має такі характе­ристики: розмір інвестицій – 5 млн. грн.; період реалі­зації проекту – 3 роки; прибутки по роках (у тис. грн.): 1 – 2000; 2 – 2000; 3 – 2500; поточний коефіцієнт дисконтування (без врахування інфляції) – 9,5%; середньорічний індекс інфляції – 5%. Необхідно визначити еконо­мічну ефективність інвестиційного проекту.

Якщо оцінку ефективності інвестиційного проекту виконувати без урахування впливу інфляції, то проект варто прийняти, оскіль­ки NРV = +399 тис. грн. Проте, якщо внести поправку на індекс інфляції, тобто використовувати в розрахунках номінальний ко­ефіцієнт дисконтування (р = 1.095 *1,05 = 1,15), то висновок буде протилежним, оскільки в цьому випадку Л^РК = –105 тис. грн.

3.1.2. Імітаційна модель врахування ризику.

Основними характеристиками інвестиційного проекту є еле­менти грошового потоку і коефіцієнт дисконтування. Тому вра­хування ризику здійснюється поправкою одного з цих параметрів.

Відповідно до першого підходу здійснюється розрахунок мож­ливих розмірів грошового потоку з подальшим розрахунком NPV для всіх варіантів інвестиційних проектів. Аналіз необхідно здійснювати в такій послідовності:

- для кожного з проектів розробляють три можливих варіанти розвитку: песимістичний, найбільш імовірний, оптимістичний;

- для кожного із варіантів розраховується відповідний показник NРV, тобто одержують три значення чистої приведеної вартості: при песимістичному сценарії – NРVp; при найбільш імовірному – NРVml, при оптимістичному – NPVo.

- для кожного проекту розраховується варіація NPV за формулою:

R (NPV) = NPVo – NPVp; (3.2)

З двох порівнюваних проектів більш ризикованим вва­жається той, у якого більша варіація NРV.

Методика може бути модифікована шляхом застосування кількісних оцінок імовірності настання песимістичного, найбільш імовірного та оптимістичного сценаріїв реалізації інвестиційного проекту. У цьому випадку для кожного з інвестиційних проектів:

– розраховується песимістична, найбільш імовірна й оптимістична оцінка грошових надходжень і NРV.

– визначається ймовірність песимістичного NРVp, найбільш
імовірного NPVmlі оптимістичного NPVoсценарію;

– розраховується ймовірне значення NРV, зважене на підставі ймовірності настання трьох вищевказаних сценаріїв та середнє квадратичне відхилення від нього;

– проект із найбільшим значенням середнього квадратичного відхилення вважається більш ризикованим.

3.1.3. Коригування ставки дисконтування на ризик.

Основу даного підходу складає припущення про те, що прибутковість інвестиційного проекту прямо пропорційна пов'яза­ному з ним ризиком. Тобто чим вищий ризик інвестиційного проекту порівняно з безризиковим (базисним, еталонним), тим вищу прибутковість він повинен забезпечити.

У даному випадку ризик враховується таким чином. До безризикового коефіцієнта дисконтування або деякого його базис­ного значення додається поправка на ризик, і при розрахунках відповідних критеріїв ефективності інвестиційного проекту вико­ристовується відкориговане значення ставки. Процедура коригу­вання ставки дисконтування така:

- визначається вихідна ціна капіталу (СС), призначеного для
інвестування (може, наприклад, бути прийняте значення середньозваженої вартості капіталу – WАСС);

- визначається (як правило, експертним шляхом) премія за
ризик, пов'язана з даним проектом: для проекту А–rа, для
проекту В – rьі т.д.;

-розраховується значення МРУ із коефіцієнтом дисконтування r (для проекту А: r= СС + rа, для проекту В: r – СС + rьі т.д.);

-проект із найбільшим значенням ЛГРУ вважається кращим.

3.1.4. Експертні методи оцінки ризиків.

Відповідно до даного підходу інвестиційні ризики визнача­ються окремо для кожної стадії проекту. З урахуванням постадійних оцінок визначається сумарне значення ризиків проекту.

Експертний метод оцінки ризиків складається з п'яти етапів (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Зміст етапів експертної оцінки інвестиційних ризиків

№ п/п Етап оцінки ризиків Зміст етапу
1. Складання вичерпного переліку простих ризиків Фахівцями складається вичерпний перелік простих ризиків проекту по кожній із його стадій
2. Експертна оцінка ймовірності ризиків Незалежні експерти визначають імовірність простих ризиків проекту. Експерти працюють самостійно. Система оцінки ймовірності простих ризиків повинна бути однаковою для, всіх експертів
3. Аналіз експертних оцінок Визначаються суперечності в оцінках експертів. Експертні оцінки узгоджуються на нараді експертів
4. Об'єднання
експертних оцінок
Розраховується середня арифметична оцінка ймовірності простих ризиків
5. Інтегральна оцінка ризиків інвестиційного проекту Фахівцями визначаються пріоритетні групи простих ризиків. Проводиться розрахунок вагового значення простих ризиків, що входять до пріоритетних груп

Етап 1. На першому етапі складається вичерпний перелік ризиків. Цю роботу здійснюють відповідні фахівці – будівельники, технологи, економісти, юристи, які причетні до розробки, екс­плуатації проекту і мають відповідний досвід роботи з аналогіч­ними проектами. Всі ризики доцільно згрупувати за тематични­ми групами – технологічні, фінансово-економічні, соціально-політичні, комерційні ризики та ін.

Етап 2. Кожному експерту, що працює окремо, надається ви­черпний перелік простих ризиків за всіма стадіями проектів і пропонується оцінити їх, керуючись такою системою оцінок:

0 – ризик розглядається як несуттєвий;

25 – ризик, скоріш за все, не реалізується;

50 – про настання події нічого певного сказати не можна;

75 – ризик, найімовірніше, проявиться;

100 – імовірність ризику є високою.

Етап 3. Визначаються суперечності в оцінках експертів. При цьому необхідно дотримуватися таких правил:

1. Максимально припустима різниця в оцінках між двома експертами не має перевищувати 50:

mах |аi – bi|< 50 (3.3)

2. Необхідно виявити пару експертів, думки яких мають най­більшу розбіжність:

(mах |аi – bi|)/ N<25, (3.4)

де аi.bi – оцінки і–го простого ризику експертами а і bвідповідно; N – кількість простих ризиків.

У тому випадку, якщо між думками експертів будуть вияв­лені суперечності (тобто не виконується хоча б одне з правил), вони обговорюються та узгоджуються на відкритих нарадах екс­пертів.

Етап 4. Індивідуальні оцінки експертів зводяться в єдину. Проти кожної експертної оцінки ймовірності простих ризиків має бути проставлене її вагове значення, що інформуватиме про важливість кожної оцінюваної події для проекту в цілому. Цю роботу повинні виконувати розробники проектів, тобто ті, хто готує вичерпний перелік ризиків.

Етап 5. Визначається інтегральна оцінка ризику проектів. Така оцінка, у свою чергу, провадиться у два етапи:

визначається оцінка для кожної зі стадій інвестиційного
проекту з попереднім розрахунком ризиків для окремих підстадій;

визначається оцінка ризиків для всього проекту.

Процедуру інтегральної оцінки виконують на основі виважу­вання окремих ризиків. При цьому немає жодної необхідності використовувати для кожної композиції простих ризиків єдину систему ваги. Важливо лише, щоб сума ризиків у кожній компо­зиції дорівнювала одиниці. Крім того, необхідно, щоб усі прості ризики мали ранг відповідно до ступеня їх важливості для про­екту в цілому (визначені пріоритети). Ризики, які належать до першого пріоритету, повинні мати більшу вагу, ніж ризики друго­го пріоритету, і т.д. Усі прості ризики, що мають один і той же пріоритет, повинні мати однакові вагові значення. У тому випад­ку, якщо пріоритети заздалегідь не встановлені, ризик проекту визначається як сума всіх простих ризиків, поділена на їх за­гальну кількість.