Мир Знаний

Кредитоспроможність позичальника, способи її оцінки (стр. 9 из 22)

Цільовий характер використання передбачає вкладення кредитних коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Гроші в якості кредитних ресурсів являють собою предмет купівлі-продажу, що має свою ціну– банківський кредитний відсоток. Відсоток виступає у виглядівизначеної суми грошей, одержуваної кредитором від позичальника за "товар"– у даному випадку за користування тимчасово позиченими грошима. Точніше, навіть не за користування, а за право користування: якщо кредит просто пролежав у позичальника, то це не звільняє останнього від необхідності сплачувати за нього. У суворому змісті цього слова за узятий кредит необхідно заплатити відсоток– необхідно погасити суму основного боргу, а, крім того, нерідко припадатєсплачувати комісійні, штрафи. Проте, ціною кредиту рахується саме банківський (позичковий) відсоток або плата за право користування кредитними коштами. Джерелом сплати відсоткає частина прибутку позичальника, отримана ним внаслідок використання кредитних коштів.

З погляду кредитора абсолютний розмірвідсотка, не співвіднесений із сумою позички, ні про що не говорить. Тому в практичних цілях, тобто для з'ясування ефективності кредитних угод, визначення прийнятності того або іншогорозміру ціни кредиту, використовується відносний показник такої ціни– норма (ставка) відсотка, тобто характерне для деякого фіксованого відрізка часу відношення між сумою сплачених відсотків (процентним платежем) і розміром позички:

(2.1)

де Нп– норма відсотка,

Пр– сума сплачених відсотків,

С– розмір позички (кредиту).

У залежності від характерних рис різних секторів ринку кредитних капіталів можна виділити декілька груп однорідних ставок відсотка (банківського і небанківського): ставки грошового ринку, які використовують при короткострокових позичкових операціях між кредитно-фінансовими інститутами, офіційна дисконтна ставка, ставки ринкуціннихбумаг– ставки прибутковості різноманітних акцій і облігацій у момент їхньої емісії і надалі на повторномуринку, ставки банків і кредитних заснувань для небанківських позичальників і кредиторів.

У свою чергу в рамках кожної з перерахованих груп процентні ставки можна класифікувати за:

· термінами угоди на довго-, середньо-, короткострокові,

· ролі в структурі ставок- на основні і додаткові, що змінюються слідом за основними,

· характером формування– на переважно ринкові (рівень і прямування яких залежать в основному від загальної економічної кон'юнктури і станиринку кредитних капіталів) і свідомо регульовані прямо або побічно (центральним банком, синдикатами банків і кредитних заснувань, іншими суб'єктами),

· масштабом використвння – на ставки, застосовувані винятково на національних кредитних ринках, і ставки, використовувані одночасно на національних і міжнародних ринках,

· за характером зміни протягом терміну користування позикою– на фіксовані (незмінні) і плаваючі ( ставки, що змінюються).

Зараз у банківському секторі економіки існує цілий комплекс різноманітних видів процентних ставок.

По-перше, це процентні ставки, схильні до безпосереднього регулювання. До регульованих ставок належать ставка рефінансування і штрафна ставка НБУ.

По-друге, це ринкові процентні ставки. Вони поділятюся на аукційні і неаукціонні.

Виходячи з різноманітних підходів до методології встановлення ставок, можуть бути розраховані номінальні (річні) і ефективні ставки.

Банківський відсоток виникає у випадках, коли одним із суб'єктів кредитних відносин виступає банк. Комерційні банки при укладенні кредитних угод самостійно домовляються з позичальником про розмір процентних ставок. З розвитком ринкових відносин господарювання норма відсотка буде наближатися до середньої норми прибутків в економіці. У будь-якому випадку на розмір і динаміку ставки відсотка впливають як загальні, макроекономічні чинники, так і чинникиприватні, що лежать на стороні самих учасників кредитного процесу, у тому числі окремих банків.

До числа загальнихчинників відносять:

· співвідношення попиту і пропозиції позикових кощтів,

· регулююча політика НБУ,

· рівень інфляції в народному господарстві тощо.

Приватнічинники визначаються умовами функціонування конкретного банку, його положенням на ринку кредитних ресурсів, обраною кредитною і процентною політикою, ступенем ризикованості здійснюваних операцій.

Рівень процентних ставок по активних операціях банка формується багато в чому на базі попиту і пропозиції позикових коштів. На цей рівень істотно впливають:

· "собівартість" позичкового капіталу даного банку,

· кредитоспроможність позичальника,

· цільовий напрямок, термін, об’єм наданого кредиту,

· засоби забезпечення повернення кредиту тощо.

Може виникнути сумнів у правомірності урахування витрат банку ("собівартість" позичкового капіталу) при визначенні ціни кредитних послуг, сумнів у тому, чи не суперечить таке урахування принципам ринкової економіки, чи не веде цей підхід до конструювання "витратної" ціни.

Вихідним пунктом ціноутворення виступає калькулювання ціни виробництва підприємства (фірми). Цим займається кожний товаровиробник. Він, так чи інакше, змушений "конструювати" свою ціну. Проте в цю ціну включаються витрати, у яких витрата сировини або матеріалу обчислюється не за фактичною собівартістю, а за ринковими цінами, причому за достатньо жорсткими правилами, методиками. Далі до витрат додається прибуток, і знову ж, як правило, середня ринкова. Тим самим фактичним логічним вихідним пунктом є існуюча вже ринкова ціна. Калькулювання ж ціни дає фірмі можливість визначити вигідність виробництва даного товару при чинних ринкових цінах.

Як бачимо, протиріччя немає. Товаровиробник "конструює" ціну на свій товар шляхом підсумовування її елементів, але єдино для того, щоб "вписатися" в об'єктивно існуючу на даний момент ринкову вартість (ринкову ціну) відповідного виду товару.

Винятком із цього правила ринкової економіки є механізм формування монопольної ціни, де точкою звіту виступає не загальна для усіх ринкова ціна, а ціна, розрахована і оголошена самою монополією.

Ця логіка і відповідне правило цілком прийнятні і до кредитних ресурсів як до своєрідного, але товару.

При визначенні процентних ставок по кожній конкретній угоді банки орієнтуються на рівень ставок, котрий з одного боку, не змусив би позичальника (кредитора) відмовитися від угоди, з іншого ж дозволив би банку не тільки відшкодувати свої витрати, але й дістати прибуток бажано не нижче середнього.

Що стосується витрат банку на проведення позичкових операцій, то вони складаються з двох комплексних груп витрат, кожна з який містить у собі декілька елементів:

1. Витрати по притягненню ресурсів, у тому числі: сплачені відсотки по міжбанківських кредитах (включаючи кредити НБУ) і депозитах, відсотки, виплачені підприємствам, організаціям і заснуванням за гроші, що зберігаються на інших поточних рахунках, відсотки, виплачені по внесках фізичним осібам.

2. Витрати по забезпеченню кредитної діяльності банку, у тому числі: витрати на заробітну плату співробітників, зайнятихпритягненням і розміщенням ресурсів, витрати на утримання апарату управління, включаючи представничі витрати, амортизація устаткування, машин і механізмів, оплата послуг обчислюванного центру, адміністративно-господарські, канцелярські, поштові, телеграфні й іншівитрати.

Підрахувати дійсні витрати банку не просто.

Основні складності пов'язані з такими обставинами:

1. Міжбанківські кредити видаються під різні відсотки, до того ж часто переглядаються. Через це припадає робити регулярні перерахунки.

2. НБУ встановлює верхню межу виплати відсотків по таких кредитах, які зараховані на витрати банку. Отже, відсотки, виплачені понад цю межу, не виключаються з оподаткованої бази і можуть покриватися лише за рахунок прибутку банку. Тоді реальні витрати по притягненню міжбанківських кредитів збільшаться на суму переплачених понад норми відсотків і суму, що додатково доведеться віддати у вигляді податків.

3. Для розрахунку реальних витрат і відповідно до реальної процентної ставки з загальної суми притягнутих і позикових коштів повинні бути відняті всі гроші, не використовувані банком у його активних операціях: суми, що утримуються у фондах обов'язкових резервів у НБУ і на коррахунку.

4. Необхідно мати механізм віднесення загальнихвитрат по забезпеченню функціонування банку на його власну кредитну діяльність і відповідно правила визначення розміру тієї надбавки до ціни кредиту, що виправдана цими загальнобанківськими витратами.

Зрозуміло, фактична ціна, що складеться на ринку позичкових капіталів, швидше за все, буде або більше розрахункової ціни (при дефіциті пропозиції, великих цінових претензіях кредиторів і тощо), або менше (при недостачі попиту, неспроможності позичальників оплачувати занадто високі, на їхній погляд, витрати кредиторів і т.п.). Але вона являє собою ту вісь або центр коливань, до якого фактичні ціни кредитних ресурсів будуть прагнути в тенденції.

Для практичних потреб можуть використовуватися різноманітні формули розрахунку процентної ставки за кредит (цін кредитів).

Процес кредитування розподіляється на чотири етапи, кожний з яких вносить свій внесок у якісні характеристики позички і визначає ступінь її надійності й прибутковості для банку.