НД История Украины 10-11 укр (стр. 21 из 44)

Ïåð³îä	Õàðàêòåðèñòèêà
1921—1923 рр.	Намагання показати світовій громадськості, що уряд дотримується прав національних меншин. Конституційно було закріплено право українців на власну мову й отримання початкової освіти українською мовою. Східній Галичині було надано автономних прав
1923—1926 рр.	Після визнання країнами Антанти належності Східної Галичини Польщі польський уряд узяв курс на асиміляцію українського населення. Було заборонено вживання термінів «Україна» і «українці». Українці зазнавали відкритої дискримінації в усіх областях. Роздача українських земель польським осадникам. Переслідування українських політичних партій і діячів
1926—1937 рр.	Спроби пошуку порозуміння з українством. Регіоном для цього мала б стати Волинь. Створення двомовних (утраквестичних) шкіл, призначення українців на високі державні посади тощо. У той же час проводилися акції пацифікації 1930 р. (умиротворення). Створення табору для політв’язнів у Березі-Картузькій (1934 р.)
1937—1939 рр.	Повернення до жорсткої антиукраїнської політики

Провідні українські політичні партії на території Польщі

Íàçâà	Ìåòà ä³ÿëüíîñò³	Ñîö³àëüíà áàçà	Ìåòîäè áîðîòüáè	˳äåðè	Ñòàâëåííÿ ùîäî ÑÐÑÐ, ÓÐÑÐ
Українське національнодемократичне об’єднання (УНДО)	Боротьба за самостійну і Соборну Україну мирними, дозволеними засобами	Старше покоління українських політиків, духовенство, більшість інтелігенції, заможне селянство	Легальні: парламентські, демократичні	Д. Левицький, В. Мудрий	До початку 1930-х рр. позитивне, після 1930-х рр.— негативне
Українська соціал-демократична партія (УСДП). Група «Вперед»	Приєднання українських земель до радянської України	Робітництво, інтелігенція, незаможне селянство	Поєднання легальних і нелегальних методів	М. і Л. Ганкевичі, А. Пащук, Х. Приступа та ін.	Позитивне; перейшла на прорадянські, комуністичні позиції
Українська радикальна партія (УРП) Об’єднала ся з УПСР на Волині й утворили Українську соціал-радикальну партію (УСРП)	Здобуття незалежності України, здійснення справедливої аграрної реформи, відділення церкви від держави, обмеження приватної власності	Селяни, батраки, сільська інтелігенція	Легальні	Л. Бачинський, І. Марчук	Негативне
Комуністична партія Західної України (КПЗУ)	Приєднання західноукраїнських земель до УРСР	Робітництво, селянство, інтелігенція	Підпільна діяльність	О. Клірик (Васильків), Р. Кузьма (Турянський), М. Заячківський (Косар), Г. Іваненко (Бараба)	Позитивне
Організація українських націоналістів (ОУН)	Здобуття незалежності Соборної України	Колишні військові армій УНР і ЗУНР, студенти, молодь, інтелігенція	Підпільна, терористична діяльність, національна революція	Є. Коновалець, А. Мельник	Негативне

Створення Організації українських націоналістів (ОУН)

Українська вій- Акції УВО Організація українськова організа- ських націоналістів ція (УВО) • Замах на С. Федака і Ю. Пілсудського (1921 р.) (ОУН)

Створена в липні • Кампанія саботажу та терористичних актів Створена в січні—лю1920 р. на чолі проти українських угодовців (1922 р.) тому 1929 р. у Відні на з Є. Коновальцем • Експропріаційні заходи (1924—1926 рр.) чолі з Є. Коновальцем

Студентські, жіночі та інші націоналістичні організації

Ідеологія ОУН

Інтегральний націоналізм — ідеологія ОУН, розроблена Д. Донцов им та його наступниками — націоналізм, що об’єднує всю націю; він відкидає демократичні ідеали, а найвищою цінністю проголошує національну державу, на чолі якої має стати верховний провідник — вождь. Є дність вождя і народу мають забезпечити корпорації, коаліції, профспілки, виборні ради. Єдина парт ія — ОУН — має створити ідеологічний провід держави. Ідеологи інтегрального націоналізму мало уваги приділяли май-	бутньому соціально-економічному устрою держави. Основою теоретичних міркувань було доведення прав українського народу на самостійну соборну державу і виз начення шляхів здобуття незалежності. Ідеологи ОУН уважали, що незалежність української держави можна здобути шляхом національної революції — всенародного повстання під керівництвом ОУН. Для підготовки національної революції потрібно всіма можливими засобами розхитувати окупаційний режим і одночасно готувати населення до повстання.
Ïðè÷èíè âèíèêíåííÿ ³íòåãðàëüíîãî íàö³îíàë³çìó
• Жорстока антиукраїнська політика як в Польщі, так і в СРСР • Зневіра в демократичні ідеали • Загальноєвропейська тоталітарна тенденція в національно-визвольних рухах • Приклад Італії, Німеччини, що кинули виклик Версальській системі й створювали сильні національні держави • Неможливість легальної боротьби за відновлення української державності

Політика Румунії щодо українських земель (1921—1939 рр.)

Ïåð³îä	Õàðàêòåðèñòèêà
І період. (1918— 1928 рр.)	На українських землях існував воєнний стан. Легальна політична діяльність була заборонена. Ліквідація українських громадсько-культурних, освітніх установ (1927 р. закриті всі українські школи). Проводилась жорстка політика румунізації
ІІ період. (1928— 1938 рр.)	Лібералізація режиму. Відновлення українського громадського, культурного, політичного життя. Продовження політики асиміляції щодо українства
ІІІ період. (1938— 1940 рр.)	Встановлення королівської диктатури супроводжувалося повним знищенням українського національного життя, ліквідацією політичних партій і громадських організацій

Татарбунарське повстання