НД История Украины 10-11 укр (стр. 40 из 44)

²ì’ÿ	Ïåð³îä ïåðåáóâàííÿ
І. Плющ	Грудень 1991 — травень 1994 р.
О. Мороз	Травень 1994 — березень 1998 р.
О. Ткаченко	Липень 1998 — січень 2000 р.
І. Плющ	Лютий 2000 — березень 2002 р.
В. Литвин	Травень 2002 р. — ...

* Станом на 15 січня 2005 р. наведені дані про підсумки переголосування не були офіційно оголошені.

Вибори до Верховної Ради України (1994, 1998, 2002 рр.)

Ð³ê	Âèáîð÷à ñèñòåìà	Ïàðò³¿ ³ ïîë³òè÷í³ áëîêè, ÿê³ âèáîðîëè ïðåäñòàâíèöòâî ó Âåðõîâí³é Ðàä³ Óêðà¿íè. Îñíîâí³ ôðàêö³¿ ïàðëàìåíòó
1994	Мажоритарна	27 березня 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Найбільше місць отримала Комуністична партія України (КПУ) — 96 (до них слід додати ще 5 членів Компартії Криму). Соціалістична партія України (СПУ) — 14, Селянська партія України (СелПУ) — 18, Народний Рух України (НРУ) — 20. Інші партії спромоглися провести у Верховну Раду від 1 до 9 своїх представників. Таким чином, вибори засвідчили домінування лівих сил. 18 травня 1994 р. Головою Верховної Ради було обрано О. Мороза. Новий парламент затвердив прем’єр-міністром В. Масола. Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулись у червні—липні 1994 р. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Його кандидатуру підтримали східні й південні регіони України та Крим. 9 липня новообраний Президент України приніс присягу. Вибори 1994 р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку, що зміна влади в пострадянських державах може відбуватися мирним демократичним шляхом
1998	Змішана виборча система, за якою 50 % депутатів обираються за партійними списками, а 50 % — в мажоритарних виборчих округах	За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі 4%-й бар’єр подолали КПУ (24,65 %; 84 депутатські мандати), НРУ (9,4 %; 32), виборчий блок СПУ та СелПУ «За правду, за народ, за Україну!» (майже 8,6 %; 29), Партія Зелених України (5,4 %; 19), Народно-демократична партія (5 %; 17), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (майже 4,7 %; 16), Прогресивна соціалістична партія України (4 %; 14), Соціал-демократична партія України (об’єднана) СДПУ(о) (4 %; 14) — загалом вісім партій (блоків). Половину народних депутатів було обрано в одномандатних округах. Перевагу мали безпартійні, комуністи, народні демократи і представники руху. Ліві сили користувалися популярністю в Донецькій, Луганській та інших областях та в Криму; праві та правоцентристські — у західних регіонах України. 12 травня 1998 р. Верховна Рада ХІV скликання розпочала свою роботу. Після довгих дебатів Головою Верховної Ради було обрано представника блоку Соціалістичної і Селянської партії О. Ткаченко
2002	Змішана виборча система, за якою 50 % депутатів обираються за партійними списками, а 50 % — в мажоритарних виборчих округах	За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі з 30 виборчих блоків 4%-й бар’єр подолали: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком — 23,55 %, КПУ — 20,01 %, Блок «За єдину Україну!» (В. Литвин) — 11,79 %, Блок Ю. Тимошенко (БЮТ) — 7,25 %, СПУ — 6,87 %, СДПУ (о) — 6,27 %. На початку роботи ВРУ нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції «Єдина Україна» увійшло 177 депутатів (кількість фракцій указана на момент їх утворення; у подальшому відбувалися зміни), до «Нашої України» — 118 депутатів, до КПУ — 64, до СДПУ(о) — 31, до БЮТу — 23, до СПУ — 22, 12 депутатів побажали залишитися позафракційними. У ході роботи ВРУ розгорілася боротьба за формування більшості та керівні посади в парламенті. 28 травня 2002 р. було обрано керівництво ВРУ: головою став В. Литвин («Єдина Україна»), першим заступником — В. Васильєв («Єдина Україна»), заступником — О. Зінченко (СДПУ(о)). Головами ключових комітетів ВРУ стали представники «Нашої України». Фракція «Єдина Україна» виявилася нежиттєздатною і в червні 2002 р. розпалася на шість фракцій: фракція «Партії регіонів» — 52 депутати, фракція партії «Трудова Україна» — 31, фракція Партії промисловців і підприємців — 20, фракція «Народовладдя» — 17, фракція «Аграрії України» (Аграрна партія України) — 17, фракція «Демократична ініціатива» — 15. У 2002—2004 рр. кількість фракцій неодноразово змінювалася

Уряди України

²ì’ÿ	Ïåð³îä ïåðåáóâàííÿ ïðè âëàä³
В. Фокін	Квітень 1991 — жовтень 1992 р.
Л. Кучма	Жовтень 1992 — вересень 1993 р.
Ю. Звягільський	Вересень 1993 — червень 1994 р. (виконуючий обов’язки)
В. Масол	Червень 1994 — березень 1995 р.
В. Марчук	Березень 1995 — травень 1996 р.
В. Лазаренко	Травень 1996 — липень 1997 р.
В. Пустовойтенко	Липень 1997 — грудень 1999 р.
В. Ющенко	Грудень 1999 — квітень 2001 р.
А. Кінах	Квітень 2001 — листопад 2002 р.
В. Янукович	Листопад 2002 — грудень 2004 р.
М. Азаров	Грудень 2004 — січень 2005 р. (виконуючий обов’язки)

Стартові можливості економіки незалежної України

Ïîçèòèâí³ ôàêòîðè

Íåãàòèâí³ ôàêòîðè

• Висококваліфікована і дешева робоча сила (працездатне населення складає більшу половину населення України) • Високий рівень освіти • Значний науковий потенціал (220 тис. науковців), розвиненість мережі наукових установ, розвиток фундаментальних і прикладних наукових досліджень • Значні природні багатства • Розвиненість транспортної мережі (залізниці, порти, газо- і нафтопроводи тощо) • Великий морський і річковий флот • Здатність промисловості випускати великий перелік продукції, ракети і космічну техніку в тому числі • Значний потенціал розвитку сільського господарства (висока природна родючість ґрунтів)

• Економіка України була складовою загальносоюзного економічного комплексу • Деформація структури економіки: переважання важкої промисловості та енергетики (70 %) • Відсутність у більшості галузей завершеного циклу виробництва товарів (80 %) • Висока енергозатратність та енергозалежність • Неконкурентоспроможність більшої частини промислової продукції на світовому ринку • 80 % підприємств працювало на потреби військовопромислового комплексу (ВПК) • Несформованість власної банківської і фінансової системи • Відсутність законодавчо-нормативної бази для функціонування економіки в умовах ринку • Негативні наслідки невдалих економічних реформ періоду перебудови • Відсутність чіткої програми дій щодо реформування економіки • Хронічна криза і затратність сільського господарства

Становлення грошової одиниці України

Äàòà	Ïîä³ÿ
1990 р.	Запровадження додатково до грошових знаків спеціальних відрізних купонів
1992 р.	Запровадження багаторазових купоно-карбованців. Вихід із рубльової зони
1996 р.	Уведення гривні — власної грошової одиниці України

Інфляційні процеси в Україні (1992—1994 рр.)