Управління ліквідністю в комерційному банку (стр. 7 из 24)

Метод залучення і використання полягає в обчислені обсягів ліквідних активів на основі вивчення грошових потоків за всіма угодами банку.

Метод структури ресурсів і метод коефіцієнтів використовується при управлінні миттєвою ліквідністю, а метод залучення і використання дає можливість спрогнозувати динаміку ліквідності на тривалі проміжки часу. Загалом управління ліквідністю є складовою процесу управління активами і пасивами банку, тому вибір інструментів насамперед залежіть від прийнятої в конкретному банку стратегії управління активами і пасивами та моделі організації роботи казначейства.

Отже, методи аналізу потреби банку в ліквідних коштах є суб’єктивними. Насправді ліквідність банку визначається ринком і перебуває під впливом багатьох чинників, повне врахування яких на практиці практично неможливе. Завдання менеджменту полягає в розробці підходів які дадуть змогу максимально врахувати фактори впливу на ліквідну позицію з метою ефективного управління.

1.4 Стратегії та методи управління ліквідністю комерційного банку

У практичній діяльності банки застосовують кілька загальних підходів до управління ліквідністю, це:

- Стратегія трансформації активів (управління ліквідністю через активи);

- Стратегія запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);

- Стратегія збалансованого управління ліквідністю (управління ліквідністю через активи і пасиви). [30, с. 415]

Сутність стратегії трансформації активів полягає в накопичені банком ліквідних ресурсів у вигляді грошових коштів та ліквідних цінних паперів. При виникненні потреби нагромаджені високоліквідні активи продаються на ринку. Управління ліквідністю через управління активами є традиційним і найпростішим підходом. Здебільшого така стратегія використовується невеликими банками, які не мають широких можливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки.

Стратегія трансформації активів оцінюється як менш ризикова порівняно з іншими, але одночасно і досить дорога з погляду вартості. Продаж активів супроводжується певними витратами (комісійні брокерські, біржові внески тощо), а також призводить до погіршення стану банківського балансу, оскільки продаються низькоризикові активи. Крім того, банк втрачає майбутні доходи, які могли б бути згенеровані такими активами. Іноді банк змушений продавати активи за зниженими ринковими цінами, якщо виникає нагальна потреба у грошових коштах. Підтримування значного запасу ліквідних активів у цілому знижує показники прибутковості банку.

Стратегія запозичення ліквідних засобів вважається найбільш ризикованою стратегією, вона реалізується шляхом запозичення ресурсів на ринку. Основними джерелами запозичення ліквідних засобів для банків є позики на міжбанківському ринку, угоди РЕПО, врахування векселів та отримання позик у центральному банку, випуск цінних паперів.

Стратегія запозичення ліквідності потребує адекватної аналітичної підтримки, яка включає:

-прогнозний аналіз потреби банку у ліквідних коштах через порівняння вхідних та вихідних грошових потоків;

-прогнозування стану фінансових ринків та прогнозний аналіз вартості підтримування ліквідної позиції;

-інваріантний аналіз різних джерел запозичення ліквідних коштів за такими параметрами, як доступність, відносна вартість, відповідність строків залучення та тривалості потреби в ліквідних коштах, правила регулювання, обмеження на використання;

-вибір оптимального варіанту підтримки ліквідної позиції та обґрунтування управлінських рішень.

Великі міжнародні банки найчастіше використовують дану стратегію у процесі управління ліквідністю, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквідних коштах саме в такий спосіб.

Управління ліквідністю через управління пасивами оцінюється як найбільш ризикована стратегія, оскільки супроводжується підвищенням ризику зміни відсоткових ставок та ризику доступності запозичених коштів. Це означає, що вартість підтримування ліквідності в такий спосіб може бути як нижчою, ніж у разі застосування інших методів, так і значно вищою. Часто банки змушені робити позики за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а вартість запозичення відчутно зростає. [48, с. 328]

Стратегія збалансованого управління ліквідністю. Згідно зі збалансованим підходом до управління ліквідністю накопичення ліквідних активів здійснюється в розмірі очікуваного попиту на них, у випадку виникнення непередбачуваної потреби попит на ліквідні засоби задовольняється за рахунок проведення операцій купівлі активів на ринку.

Аналітична підтримка цієї стратегії управління ліквідністю є найскладнішою і включає цілий комплекс задач:

- аналіз стабільності ресурсної бази банку з урахуванням диференціації джерел фінансування;

- визначення оптимального для банку ступеня відповідності джерел фінансування та напрямів розміщення активів;

- обґрунтування оптимального співвідношення між накопиченням високоліквідних активів та можливостями їх запозичення на ринках;

- прогнозний аналіз потреби у ліквідних коштах та прогнозування стану грошових ринків як з погляду динаміки відсоткових ставок, так і з погляду доступності джерел поповнення ліквідності;

- інваріантний аналіз напрямів підтримування ліквідної позиції банку;

- обґрунтування доцільності укладання попередніх угод про відкриття кредитних ліній з імовірними кредиторами для зниження ризику незбалансованої ліквідності.

Перевагою даної стратегії є гнучкість, яка дозволяє менеджменту вибирати найвигідніше поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів залежно від економічних умов та змін в ринкових цінах.

В сучасній банківській практиці здебільшого використовують стратегію збалансованого управління ліквідністю завдяки тому, що вона відрізняється гнучкістю і дає змогу мінімізувати ризики. Але для ефективного застосування обраної стратегії необхідно враховувати значну кількість параметрів співвідношення накопиченої та купівельної ліквідності. Розробляючи стратегію управління ліквідністю банку, його менеджери повинні спрогнозувати вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на діяльність банку, а також визначити сукупну потребу банку у ліквідності.

В практичній діяльності ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" використовується метод збалансованого управління ліквідністю, тобто здійснюються заходи по одночасному коригуванню структури активів і пасивів. Таким чином, частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок накопичення високоліквідних активів, а решта - шляхом проведення операцій по залученню або запозиченню коштів.

При управлінні банківською ліквідністю перед менеджерами банку постає завдання необхідності гнучкого поєднання протилежних вимог: максимізація прибутковості при виконанні нормативних вимог НБУ щодо ліквідності. В першу чергу комерційні банки обирають стратегію управління ліквідністю, яка дозволяє ефективно вирішувати дилему "ліквідність - прибутковість" в сучасних умовах. Реалізація обраної стратегії та оцінка потреб банку в ліквідних засобах може проводитися з використанням різноманітних методів.

В банківській практиці можуть використовуватися два альтернативних методи управління ліквідністю:

- метод фондового пулу;

- метод конверсії фондів.

Метод фондового пулу передбачає, що всі надходження банку розглядаються як єдиний пул без диференціації за джерелами фінансування. У цьому випадку потреба в ліквідних засобах визначається порівнянням вхідного і вихідного грошових потоків банку, причому неможливо зіставити певний актив із пасивом і порівняти їх за строками та цінами залучення. Визначається розмір ресурсів, які зберігаються в ліквідній формі, ресурси, що залишилися розміщаються в працюючі активи незалежно від строків залучення. [48, с. 324]

В процесі управління ліквідністю вивчають структуру активів і пасивів банку за строками в кожному часовому інтервалі, а також аналізують фактичні і прогнозні грошові потоки. Менеджери банку повинні максимізувати процентну маржу банку за всіма банківськими операціями.

Основні етапи застосування методу фондового пулу зображені на рисунку 1.2.

Рис. 1.2. Етапи застосування методу фондового пулу оцінки стану ліквідності банку

Метод конверсії фондів базується на узгодженні обсягів і строків вкладень із конкретними видами ресурсів, які їх фондують, тому що різні джерела залучення коштів відрізняються характеристикою коштів, оборотністю резервними вимогами. Даний метод передбачає диференціацію норм резервування ліквідності залежно від виду пасивів і напрямку розміщення ресурсів. Наприклад: власний капітал є основою формування довгострокових вкладень; стабільні ресурси використовуються, в першу чергу, для покриття низьколіквідних активів і формування вторинних резервів; "летючі" ресурси розподіляються насамперед за ліквідними активами, в залежності від цього за кожним напрямком визначається необхідний рівень ліквідності і вирішується дилема прибуток-ризик. Управління процентним доходом проводиться в рамках окремих груп операцій. Застосування цього методу дозволяє контролювати банківські ризики, але в чистому вигляді його складно реалізовувати завдяки тому, що не завжди можна збалансувати конкретний вид пасиву і активу за обсягами і строками.

Окрім перелічених методів комерційні банки можуть використовувати метод управління резервною позицією.