Після відбуття покарання у ДІЗО, карцері, ПКТ (ОК) засуджені негайно звільняються з них, про що робиться відмітка в журналі і постанові. Матеріали перевірки і постанова долучаються до особової справи засудженого. Звільнення засудженого із ДІЗО, карцеру,
ПКТ (ОК) здійснюється ЧПНУ або його заступником у присутності начальника відділення (вихователя).
Із засуджених, які тримаються в ДІЗО, ПКТ виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільниць соціальної реабілітації та ДІЗО виправних центрів, відраховується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами.
9. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Для цього адміністрація колонії при накладенні стягнення надає засудженому можливість у встановленому порядку (листом, телефоном тощо) повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.
10. Порядок документального оформлення та реєстрації стягнень є таким же, як і порядок реєстрації заохочень (дивись коментар до статті 131 КВК України).
Стаття 135. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, та обсяг їх повноважень
1. Правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені статтями 130 і 132 цього Кодексу, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
2. Заступник начальника колонії користується таким же, як і начальник цієї колонії, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком накладення дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери).
3. Начальник відділення соціально-психологічної служби колонії має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяка, дострокове зняття раніше накладеного ним стяг-
нення;
449
попередження, догана, призначення на позачергове
чергування по прибиранню приміщень і території колонії.
Правом застосування перелічених у законодавстві (ст. 130, 132 КВК України) заходів заохочення та стягнення користуються у повному обсязі голова Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальники територіальних управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань в областях та заступники перелічених посадових осіб. Такими ж правами користуються начальник установи або особа, яка виконує його обов'язки. Інші посадові особи установ виконання покарань користуються правом застосування заходів заохочення та стягнення лише у обсязі, визначеному даною статтею.
Стаття 136. Підстави і розмір матеріальної відповідальності засуджених до позбавлення волі
1. Засуджені до позбавлення волі несуть матеріальну відповідальність за заподіяні під час відбування покарання матеріальні збитки державі згідно із законодавством. Засуджені також повинні відшкодувати збитки, заподіяні колонії, і додаткові витрати, пов'язані з припиненням втечі засудженого, лікуванням засудженого, який навмисно заподіяв собі тілесні ушкодження. Якщо збитки заподіяні у процесі виконання трудових обов'язків, засуджені несуть матеріальну відповідальність у розмірі і на підставах, встановлених законодавством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються в розмірі і на підставах, встановлених цивільним законодавством.
2. У разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим засудженим під час відбування покарання, стягнення збитків провадиться на загальних підставах.
1. Під час відбування покарання своїми діями засуджені мо жуть причинити матеріальні збитки. Ці збитки можуть бути пов'я зані з трудовою діяльністю, а також іншими діями засуджених. Якщо збитки спричинені засудженим при виконанні ним трудо вих обов'язків, то відповідальність наступає відповідно до законо давства про працю. У випадку спричинення збитків іншими діями відповідальність засудженого повинна наступати відповідно до норм цивільного законодавства.
Шкода може бути спричинена державі, юридичним та фізичним особам, характер шкоди може бути різним і на вид відповідальності не впливає.
2. Під час виконання своїх трудових обов'язків за спричинену шкоду засуджені можуть нести в основному обмежену матеріаль-
ну відповідальність. Повна матеріальна відповідальність наступає лише у випадку укладання з засудженим спеціальної угоди про повну матеріальну відповідальність, що у практиці установ виконання покарань зустрічається рідко. Повна матеріальна відповідальність засуджених можлива лише у випадку їх індивідуальної трудової діяльності.
Обмежена матеріальна відповідальність обраховується залежно від спричинених збитків. При обчисленні збитків враховуються лише прямі збитки, виходячи з балансової вартості пошкодженого майна з урахуванням зносу.
3. Коментована стаття встановлює матеріальну відповідальність засуджених за відшкодування витрат та збитків, спричинених установі у зв'язку з припиненням втечі засудженого та лікуванням засудженого, який навмисно заподіяв собі тілесні ушкодження. До цих збитків входить вартість порушених перепон, заборів, технічних засобів, транспорту тощо, а також витрати, які прийшлося нести у зв'язку з розшуковими заходами, затриманням та доставкою засудженого до виправної установи, витрати на лікування тощо.
Стаття 137. Порядок стягнення матеріальних збитків, заподіяних засудженими до позбавлення волі
1. Матеріальні збитки, заподіяні державі засудженими під час відбування покарання, стягуються з їхнього заробітку за постановою начальника колонії.
2. До винесення постанови має бути встановлений розмір збитків, обставини, за яких їх було завдано, і ступінь вини засудженого в заподіянні збитків. У процесі перевірки у нього береться письмове пояснення.
3. Постанова начальника колонії про стягнення збитків оголошується засудженому під розписку.
4. Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії вищій посадовій особі. Подача скарги не зупиняє виконання постанови про стягнення збитків.
5. Вища посадова особа може скасувати постанову про стягнення збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню.
6. Неправильно відраховані суми за заподіяні матеріальні збитки підлягають поверненню засудженому і зараховуються на його особовий рахунок.
| 450 451 |
7. Після звільнення засудженого від покарання збитки, не відшкодовані ним під час відбування покарання, можуть бути стягнені за рішенням суду у встановленому законом порядку.
1. Матеріальні збитки, спричинені державі засудженим під час відбування ним покарання, стягуються у позасудовому порядку —• за мотивованою постановою начальника колонії, що оголошується засудженому під розписку. Його винесенню передує перевірка об ставин спричинення матеріальної шкоди, встановлення розмірів останнього та вини у цьому конкретного засудженого. У процесі перевірки від засудженого відбирається письмове пояснення з при воду причетності до спричинення збитків та по суті інших фактич них обставин спричинення шкоди, оскільки в іншому разі досить важко мотивувати постанову про стягнення збитків.
Це також необхідно і з метою виховного впливу на засуджених. Необґрунтоване рішення про стягнення матеріальних збитків може не тільки підірвати авторитет начальника установи, а й знизити ефект всієї виховної роботи, що проводилась з даним засудженим.
2. Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії вищій посадовій особі, але подача скарги не зупиняє виконання постанови про стягнення збитків. Строки для такого оскарження в законі не встановлені.
Оголошення засудженому постанови про стягнення матеріальних збитків, спричинених його винною поведінкою, необхідно з метою надання засудженому можливості оскарження невірного, на його думку, рішення, невідворотності відповідальності за винне спричинення матеріальної шкоди державі, а також використання у виховних цілях тих мотивів, з яких він притягується до матеріальної відповідальності.