Смекни!
smekni.com

Кримінально-виконавчий кодекс України Науково-практичний коментар (стр. 134 из 157)

4. Переведення засуджених відбувається у двох формах: а) за встановленим порядком; б) за відповідними персональними нарядами.

Згідно з Інструкцією про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, з метою удосконалення порядку розподілу засуджених, які досягли 18-річного віку й у порядку ст. 147 КВК України переведені з виховної колонії до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, у разі якщо вони не мають співучасників з вчиненого злочину, яким визначено відбування покарання у виховних колоніях або колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, направляються без нарядів з урахуванням їх постійного місця проживання до засудження:

I. Засуджені жіночої статі, які досягли 18-річного віку:

— Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівець ка області — до Чорноморської виправної колонії управління Де партаменту в Одеській області (№ 74);

— Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області — до Качанівської виправної колонії управління Департаменту у Харківській області (№ 54);

— Дніпропетровська, Запорізька області — до Дніпродзержинської виправної колонії управління Департаменту в Дніпропетровській області (№ 34);

— Автономна Республіка Крим, Донецька, Херсонська області — до Приазовської виправної колонії управління Департаменту в

Донецькій області (№ 107);

— Луганська область — до Червонопартизанської виправної колонії управління Департаменту у Луганській області (№ 68);

— Волинська, Житомирська, м. Київ, Київська, Кіровоград ська, Рівненська, Черкаська області, — до Уманської виправної колонії управління Департаменту у Черкаській області (№ 129).

II. Засуджені чоловічої статі, які досягли 18-річного віку :

— Вінницька Кіровоградська та Одеська області — до Піщанської виправної колонії управління Департаменту у Вінницькій області (№ 59);

— Дніпропетровська та Запорізька область — до Бердянської виправної колонії управління Департаменту у Запорізькій області (№ 77);

— Донецька та Луганська області — до Петровської виправної колонії управління Департаменту у Луганській області (№ 24);

— Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Херсонська області, — до Білозерської виправної колонії управління Департаменту у Херсонській області (№ 105);

Рівненська, Тернопільська області — до Миколаївської виправної колонії управління Департаменту у Львівській області (№ 50);

474 475

— Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська,

— Полтавська, Черкаська області, — до Божковської виправної колонії управління Департаменту у Полтавській області (№ 16);

— Харківська, Сумська, Чернігівська області — до Первомайської виправної колонії управління Департаменту у Харківській області (№ 117);

— м. Київ, Київська, Житомирська, Хмельницька, Чернівецька області — до Ізяславської виправної колонії управління Департаменту в Хмельницькій області (№ 31).

Всі інші особи розподіляються за нарядами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Стаття 148. Залишення у виховних колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку

1. З метою закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними двадцяти двох років.

2. Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах неповнолітніх.

3. На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії, поширюються умови відбування покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених. Умови праці осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку, встановлюються відповідно до законодавства про працю.

1. У даній нормі реалізується сформульований у ст. 93 КВК України принцип про відбування засудженими до позбавлення волі особами всього строку покарання, як правило, в одній установі.

Встановлені законом підстави до залишення певного контингенту засуджених після досягнення вісімнадцятирічного віку у виховній колонії з урахуванням відносно невеликих термінів покарання, що зазвичай призначається неповнолітнім, а також можливості застосування до них умовно-дострокового звільнення, дають можливість практично реалізовувати названий принцип відносно значного числа засуджених, які тримаються у виховних колоніях.

2. Підставами залишення засуджених, які досягли вісімнадця тирічного віку, у виховній колонії є: необхідність закріплення ре зультатів виправлення, завершення загальноосвітнього або профе сійно-технічного навчання.

Для залишення засудженого в колонії достатньо будь-якої з двох перелічених ознак, хоча вони зазвичай бувають тісно взаємо-

476

пов'язані. При цьому зовсім не обов'язковим є повне виправлення засудженого, хоча вся поведінка засудженого повинна об'єктивно підтверджувати настання достатньо вагомих змін, які характеризують, що засуджений почав ставати на шлях виправлення.

3. Закон обмежує термін, на який засуджений може бути зали шений у виховній колонії — до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ним двадцяти двох років.

4. Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради (про її склад, повноваження та форми діяльності дивись коментар до ст. 147 КВК України) постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах неповнолітніх. Обов'язкове узгодження зі службою у справах неповнолітніх дає можливість здійснювати їй громадський контроль за правильним вирішенням даних питань адміністрацією установи.

5. Можливі випадки, коли за формальними ознаками засуджений підлягає залишенню в колонії, однак адміністрація не вирішує це питання позитивно. Формулювання закону «можуть бути

залишені» в колонії означає право, а не обов'язок адміністрації позитивно вирішити це питання. Якщо з якихось міркувань адміністрація вважає недоцільним подальше перебування засудженого в колонії, то вноситься подання про його переведення до виправної колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання, у якому викладаються свої міркування.

6. Ч. 2 статті, що коментується, поширює на осіб, які досягли повноліття та залишені у виховній колонії, умови відбування по карання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечен ня, установлені для неповнолітніх засуджених. Це означає, що будь-яке самовільне посилення режиму та умов відбування пока рання відносно даної категорії осіб, створення їм більш важких умов, є неприпустимим.

Змінюватись можуть лише форми виховного процесу, виходячи з вікових особливостей даних засуджених, інтересів, духовних та інших потреб, необхідності підготовки до життя після звільнення. Виключення складають лише умови праці осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку, котрі встановлюються відповідно до законодавства про працю.

Стаття 149. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх

1. Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з

477

представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій.

Організація і діяльність піклувальної ради визначаються положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. З метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених і надання допомоги адміністрації виховної колонії при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети. Діяльність батьківського комітету визначається положенням, яке затверджує начальник виховної колонії.

1. Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, нада вати допомогу органам і установам виконання покарань у поряд ку, установленому КВК України та іншими законами України.

Стаття, що коментується, передбачає, що основною формою подібної участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених неповнолітніх є піклувальні ради, що створюються при виховних колоніях.

2. Згідно з Положенням про піклувальні ради при спеціальних виховних установах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. № 429, основними завданнями остан ніх є: 1) надання допомоги спеціальним виховним установам з пи тань соціального захисту засуджених неповнолітніх осіб; 2) спри яння громадським організаціям, органам виконавчої влади, орга нам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності у вирішенні питань, пов'язаних з поліпшенням становища засуджених, дотриманням їх прав і законних інтересів; 3) здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення навчально-виховного процесу у виховних коло ніях, зміцнення їх матеріально-технічної бази, вирішення питань трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільне них від відбування покарання.