517
Якщо суд відмовив у звільненні засудженого від подальшого відбуття покарання через хворобу, і стан здоров'я засудженого погіршав, то на підставі відповідного висновку комісії подання про звільнення від відбуття покарання повторно надсилається до суду незалежно від часу з дня винесення судом рішення про відмову у звільненні засудженого.
31. Якщо особу, засуджену до громадських робіт або обмеження волі, було визнано інвалідом першої або другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про його дострокове звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилається висновок лікарсько-трудової експертної комісії. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання.
32. Після винесення судом постанови про звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою та набрання нею чинності, відповідні документи надсилаються до установи (органу) виконання покарань. Адміністрація установи (органу) проводить звільнення засудженого в день надходження документів, або, якщо документи надійшли після закінчення робочого дня, в наступний за цим день.
Слід звернути увагу, що за ст. 408 КПК України постанови суду з даного питання вступають в законну силу та виконуються лише після закінчення семиденного строку на їх оскарження, про що в обов'язковому порядку зазначається у самій постанові. Негайне звільнення засуджених у день винесення рішення суду або звільнення до закінчення строку оскарження діючим законодавством не передбачено з жодних причин. У тому випадку, коли засуджений помер до вступу постанови суду в законну силу, він відповідно до встановленої форми медичної звітності вважається таким, що помер в установі.
33. Слід мати на увазі, що звільнення засудженого за хворобою не носить безумовного характеру. Відповідно до ч. 4 ст. 84 КК України, у разі одужання психічнохворих (ч. 1 ст. 84 КК України), а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не закінчились строки давності або відсутні інші підстави для звіль нення від покарання.
Стаття 155. Правовий статус осіб, які відбули покарання Особи, які відбули покарання, несуть обов'язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом.
1. Дана стаття визначає особливості правового статусу осіб, які звільнені від відбування покарання у зв'язку з його відбуттям. Такі особи несуть обов'язки і користуються правами, встановлени ми для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість.
Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається у такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими обмеженнями. Саме тому у науковій літературі судимість часто визначають як негативний правовий статус особи. Так, ч. З ст. 6 Конституції України передбачає, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не знята чи не погашена у встановленому законом порядку. У відповідних законах України встановлена заборона на заняття посади прокурора, судді, виконання функцій адвоката тощо особами, які мають судимість.
2. Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так і іншими особами. Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються (ч. З та ч. 4 ст. 88 КК Украї ни): а) особи, засуджені вироком суду, без призначення покаран ня; б) особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покаран ня; в) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і кара ність яких виключена законом; г) особи, які були реабілітовані.
Потрібно враховувати, що згідно з п. 11 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» КК 2001 р. правила щодо погашення і зняття судимості, встановлені КК 1960 р., поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності новим Кодексом, за винятком випадків, коли відповідно до його положень пом'якшується кримінальна відповідальність цих осіб, а також те, що КК 2001 р. як загальні норми про зняття та погашення судимості (ст. 88-91 КК України), так і положення про особливості застосування цього інституту до осіб, які вчинили злочини до досягнення ними вісімнадцятирічного віку (ст. 108 КК України).
У ст. 55 КК України 1960 р. строк погашення судимості встановлювався залежно від виду призначеного покарання або від строку фактично відбутого покарання, у той час як КК України 2001 р. — залежно не тільки від виду призначеного покарання (пункти 16 ст. 89 КК України), а й від ступеня тяжкості вчиненого злочину (пункти 6-9 зазначеної статті), тобто незалежно від строків призначеного судом покарання у виді обмеження чи позбавлення волі та фактично відбутого покарання.
Поряд із цим слід пам'ятати, що адміністрація установ і органів виконання покарань не наділена правом самостійної перекваліфі-
519
кації дій особи з КК України 1960 р. на КК України 2001 р., оскільки це є виключним повноваженням суду. Тому у випадках, коли для з'ясування питання про погашення попередньої судимості необхідно чітко визначити кваліфікацію минулого злочину як за КК України 1960 р., так і за КК України 2001 р. з тим, щоб обрати оптимальний строк її погашення, що є неможливим без наявності вироку, органи та установи виконання покарань повинні або безумовно дотримуватись висновків суду, або, якщо таке рішення викликає сумнів, звернутися до нього за уточненням.
3. Відповідно до ч. 2 ст. 88 КК України, судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Аналіз норм КК України свідчить про те, що закон передбачає судимість як обставину, з якою пов'язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин. Так: а) рецидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК України); б) злочин може бути визнаний повторним, якщо судимість за перший злочин не було погашено або знято (ч. 4 ст. 32 КК України); в) повторність злочину та рецидив є обставинами, які обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України); г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45-47 КК України); д) у багатьох статтях Особливої частини КК України судимість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Наприклад, хуліганство буде особливо кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, яка має судимість за хуліганство (ч. З ст. 296 КК України).
4. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК України 2001 р. особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Отже, судимість поширюється на: а) строк відбування покарання; б) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбування покарання. Саме тому при вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починає обчислюватися строк, протягом якого вона вважатиметься такою, що має судимість.
5. Погашення і зняття судимості є різними формами припинення стану судимості. Воно можливе лише за наявності, передбачених ст. 55 КК України 1960 р. чи ст. 89, 108 КК України 2001 р., підстав і за умови, що особа протягом строку погашення судимості не вчинить нового злочину.
Погашення судимості — це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом, умов, головною з яких є невчинення особою протягом строку судимості, встановленого у ст. 89 КК України, нового злочину. Погашення судимості не потребує посвідчення спеціальним рішенням суду чи іншим документом.
6. Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинила злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК України перебіг цього строку переривається й останній обчислюється заново після фактичного відбуття покарання (основного й додаткового) за новий злочин. У таких випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин.
7. Під зняттям судимості розуміється припинення судимості за рішенням суду. Пленум Верховного Суду України (постанова № 12 від 26.12.2003 р.) роз'яснив, що дострокове зняття судимості відповідно до ст. 91 чи ч. З ст. 108 КК України з повнолітньої особи, яка відбула покарання у виді обмеження або позбавлення волі, та з особи, що вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до 18 років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, можливе тільки після закінчення не менше ніж половини строку погашення судимості, передбаченого ст. 89 КК України, і лише за умови, що судом буде встановлено, що ця особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення. У такому випадку суддя виносить мотивовану постанову про дострокове зняття судимості з дотриманням порядку, встановленого ст. 414 КПК України.