Кримінально-виконавчий кодекс України Науково-практичний коментар (стр. 11 из 157)

Однак позбавлення одного права непрямо може викликати обмеження і у сфері іншого права. Наприклад, засуджений до виправних робіт у зв'язку з тим, що він не має права самовільно залишити місце роботи, обмежений у праві вільного обрання праці, закріпленого у ст. 43 Конституції України. Аналогічно у ст.12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що таке конституційне право як свобода пересування обмежується щодо осіб, які за вироком суду відбувають покарання у виді позбавлення чи обмеження волі.

Засуджені, які перебувають в установах виконання покарань, прямо чи побічно обмежені і в таких конституційних правах як право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31 Конституції України), право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, участь у професійних спілках (ст.36 Конституції України), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38 Конституції України), право проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст.39 Конституції

України), право на підприємницьку діяльність (ст.42 Конституції України) та ін. Вони побічно обмежені й у низці загальногромадянських прав, які передбачені нормами цивільного, сімейного, житлового, трудового, фінансового та інших галузей права. Наприклад, не можуть брати участь у вихованні дітей, вільно користуватися більшою частиною своєї власності, розпоряджатися грошовими коштами, обирати місце роботи тощо.

8. У ч. З ст. 7 визначається правове положення іноземних громадян та осіб без громадянства. Іноземні громадяни — це особи, які мають громадянство або підданство інших держав та постійно чи тимчасово перебувають на території України. До числа іноземних громадян за змістом діючого законодавства про громадянство та статус іноземців відносяться також громадяни інших (крім України) країн СНД. Згідна, зі змінами від 6 лютого 2003 р., що були внесені до Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р., особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Із даних норм та ст. 26 Конституції України випливає, що вказані особи користуються правами і свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як громадяни України, за виключеннями, встановленими Конституцією, законами та міжнародними договорами України (наприклад, на іноземців не поширюється конституційний обов'язок захисту України, її незалежності, встановлений у ст. 65). Викладене свідчить про те, що іноземні громадяни та особи без грома- 36

дянства під час відбування покарання не безправні під час відбування покарання порівняно з громадянами України. Конституція України та інші законодавчі акти, міжнародні договори гарантують вказаним особам охорону їх життя та здоров'я, честі та гідності, недоторканність власності та житла, приватного життя, майнових, сімейних, трудових прав та інших цінностей.

9. Соціально-правове значення інституту правового положення осіб, які відбувають кримінальні покарання останнім часом не охоплюється вирішенням тільки задач у сфері правоохоронної діяльності. Україна є учасником численних багатосторонніх міжнародних угод, вона визнає ряд резолюцій та рішень міжнародних організацій, і у першу чергу ООН та Ради Європи, з питань дотримання прав засуджених. Розвиток правового статусу засуджених, особливо у світлі міжнародних документів, служить своєрідним показником бажання та можливості України дотримувати узяті на себе обов'язки, впливає на її міжнародний авторитет. Стаття 8. Основні права засуджених 1. Засуджені мають право:

на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої

людській особистості;

звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань; на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання

пенсій, відповідно до законів України.

37

2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, — з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

1. У даній статті визначені основні суб'єктивні права, які мають всі засуджені, незалежно від виду покарання. Під суб'єктивним правом засудженого у науці кримінально-виконавчого права традиційно розуміється закріплена законом і гарантована державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним певними соціальними благами, що забезпечується юридичними обов'язками посадових осіб органів і установ виконання покарань, інших суб'єктів правовідносин, які виникають при цьому.

2. До змісту суб'єктивного права у науковій літературі включається: 1) можливість засудженого вільно користуватися соціальними благами у межах, встановлених правом; 2) можливість вимагати виконання кореспондуючих даному праву обов'язків адміністрацією органів і установ виконання покарань, іншими суб'єктами кримінально-виконавчих та інших правовідносин; 3) можливість звернутися за захистом свого суб'єктивного права.

3. Невід'ємною складовою правового статусу є законні інтереси, хоча останні прямо і не вказані в законі. Законні інтереси засуджених у кримінально-виконавчому праві — це закріплені в правових нормах конкретної дії прагнення засуджених до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання. 4. До змісту законного інтересу зазвичай включають три еле-

менти:

1) прагнення отримати передбачене законом матеріальне чи духовне соціальне благо (отримання додаткових посилок чи передач, короткострокових чи тривалих побачень, дозволу на додаткову телефонну розмову, переведення до дільниці соціальної адаптації тощо). Такі блага вказуються у правових нормах у якості мети, для досягнення якої необхідні відповідні юридичні факти та позитивна оцінка поведінки засудженого суб'єктами чи учасниками кримінально-виконавчих відносин;

38

2) можливість клопотати перед посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом про їх відповідні дії щодо реалізації законних інтересів;

3) можливість звертатися до компетентних органів за захистом законних інтересів. Таке звернення не означає автоматичного задоволення клопотання, проте означає, що законні інтереси, як і суб'єктивні права, гарантуються державою.

Законні інтереси засуджених можуть бути досить різними. Наприклад, тільки за соціально-політичним призначенням науковці поділяють їх на:

1) законні інтереси, направлені на отримання заохочення (наприклад, заходів заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі, передбачених ст. 130 КВК України, зміну умов тримання засуджених до позбавлення волі на підставі ст. 100 КВК України);