ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Стаття 118. Залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці
1. Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
2. Засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.
3. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.
4. Засуджені не мають права припиняти роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів.
5. Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, в неробочий час і не більш як на дві години на день.
1. У ході відбування покарання у виді позбавлення волі засуджені залучаються до праці. За своїми характеристиками праця засуджених є різновидом суспільної праці взагалі, а основні відмінності полягають в підпорядкуванні праці засуджених меті кримінально-виконавчого законодавства, наявністю специфіки деяких правовідносин та організації праці осіб, позбавлених волі.
Ст. 6 КВК України називає працю серед основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. Формулюючи це положення, законодавець виходив із загальновизнаної думки про те, що праця — є важливим та сильним засобом впливу на особу, її свідомість та спосіб життя. Тому закон передбачає необхідність залучення засудженого до праці, намагаючись за допомогою праці та інших засобів досягти таких позитивних змін в його особистості, які направлять засудженого до свідомого відновлення соціального статуса, повернуть його до самостійного соціально-нормативного життя в суспільстві. Для цього організація та методи роботи в установах виконання покарань мають максимально наближатися до тих, які прийняті на аналогічній роботі на волі.
Праця в умовах позбавлення волі не є елементом кари та не має на меті завдання засудженому фізичних страждань, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження із засудженими.
2. Залучення до праці спрямоване, насамперед, на приучення засуджених ставитися до праці, як до позитивної та необхідної складової їх життя, у тому числі й подальшого життя на волі. Такі ж вимоги ставлять до праці ув'язнених Європейські тюремні пра вила. Необхідно, щоб звільнившись із установи виконання пока рань особа мала певні навички та вміння, які дозволять їй знайти «законні» засоби для існування та допоможуть безболісно увійти у життя на волі. Умовам праці засуджених властиві лише деякі об межуючі елементи, які диференціюються залежно від виду режи му установи виконання покарань. Наприклад, такими обмежую чими елементами є обов'язковість праці, обмеження щодо можли вості вибору місця роботи та припинення роботи для вирішення трудових конфліктів. В усьому іншому діюче законодавство орієн товане на те, щоб умови праці та сама праця була найбільш набли жена до умов праці на волі.
3. Вплив праці здійснюється у комплексі з іншими засобами ви правлення та ресоціалізації: встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим); соціально-виховна робота; загаль- ноосвітнє і професійно-технічне навчання; громадський вплив. Всі
ці засоби застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання та мають на меті досягнення виправлення та ресоціалізації засудженого.
Праця має й додаткову мету. У кримінально-виконавчому праві виділяють наступні цілі: економічна мета; фізична або оздоровча мета; мета виконання зобов'язань засудженим.
Економічна мета проявляється в тому, що установи виконання покарань утримуються за рахунок державного бюджету, є неприбутковими установами. Але всі потреби цих установ держава, бюджет якої наповнюється переважно за рахунок сплати податків, задовольнити не в змозі. Тому в умовах позбавлення волі засуджені утримують себе самостійно, тобто самі сплачують за своє утримання в установі шляхом сплати комунальних послуг, оплати вартості одягу, їжі, постільних речей та ін. До того ж, працюючи на підприємствах та виробництвах установ виконання покарань, засуджені виготовляють певну продукцію, реалізація якої дозволяє забезпечувати відповідну установу, а сама продукція споживається суспільством. Наприклад, багато установ виконання покарань виробляє столярні вироби, комплектуючі для автомобілів, вироби з бетону та ін.
Фізична (оздоровча) мета пов'язана з тим, що засуджені, працюючи на виробництві, докладають фізичних зусиль, іноді за характером роботи, знаходяться на повітрі, що дозволяє підтримувати здоров'я та уникати моральної деградації, яка може бути викликана відсутністю праці. Незабезпеченість засуджених роботою, нерідко є причиною конфліктів та непорозумінь в установах виконання покарань. Сприяє праця і підтриманню психічного здоров'я засудженого, оскільки, працюючи, засуджений відволікає (сублімує) свої психічні ресурси від агресивних проявів, які нерідко викликає фізична ізоляція, на плідну працю.
Досягнення мети виконання зобов'язань засудженим полягає в тому, що зароблені засудженим в установі виконання покарань гроші, дозволяють виконувати вирок суду, щодо відшкодування збитків та шкоди, заподіяної злочином, сплати аліментів, погашення заборгованості за виконавчими листами, сплати платежів та зборів до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування, виконувати інші зобов'язання.
| 396 397 |
4. За загальним правилом (ст. 118 КВК України), засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Наведене положення закону містить два правила: 1) обов'язок засудженого працювати; 2) індивідуальний підхід до залучення засуджених до праці. Ці вимоги законодавця зумовлені важливою роллю праці у процесі виконан- ня та відбування покарання, а також тим впливом, який праця здійснює на особистість засудженого. Крім цього, необхідність індивідуалізації праці пояснюється виробничими потребами, можливістю залучення засуджених до виконання робіт певного виду та іншими факторами.
Обов'язковість залучення засуджених до праці має деякі виключення, зокрема: засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їх бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії. Характер діяльності і тривалість робочого часу цих категорій засуджених визначається лікарською комісією залежно від їх працездатності з урахуванням стану здоров'я, профілю виробництва на підприємстві, в установі.
5. Індивідуалізація залучення засуджених до праці має цілу низку «критеріїв»: залучення до праці здійснюється з урахуванням наявних виробничих потужностей установи, враховується стать, вік, працездатність, стан здоров'я, спеціальність засудженого. Та кож необхідно брати до уваги вимоги нормативних актів щодо пе реліку робіт і посад, на яких забороняється використовувати засу джених. Так, відповідно до п. 64 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань забороняється використовувати пра цю засуджених на наступних роботах та посадах: а) приміщеннях, де розміщена зброя, спецзасоби та службова документація; б) на роботах, пов'язаних з устаткуванням для множення документів, радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів у присутності представників адміністрації); в) на посадах продавців, бухгалтерів-операціоністів, касирів, завідувачів продо вольчими та речовими складами; г) на роботах, які пов'язані з об ліком, зберіганням та видачею медикаментів, а також вибухових та отруйних речовин; д) у якості фотографів (крім засуджених до обмеження волі), зубопротезистів, водіїв легкових та оперативних автомобілів і мотоциклів; є) на посадах з підпорядкуванням їм вільнонайманих працівників.
Засуджені, які залучаються до роботи із забезпечення пожежної безпеки виправних колоній, несуть цілодобове чергування в розрахунках пожежних команд з правом відпочинку і сну в депо пожежної охорони виправних колоній. Перевірка цих осіб проводиться щогодини та цілодобово.
6. Важливою вимогою закону є те, що засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а та кож на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Більшість іс нуючих установ виконання покарань мають власне виробництво,
де засуджені працюють, виконуючи замовлення. Але формулювання цього положення закону дає підстави вважати, що засуджені можуть залучатися до праці не лише на підприємствах установ але й на інших підприємствах будь-якої форми власності. Інструкція з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі визначає, що засуджені залучаються до праці на підприємствах або в майстернях установ, а також на державних або інших форм власності підприємствах на підставі укладених письмових угод між установою та замовником. Основна умова роботи засуджених на інших підприємствах — це забезпечення їх охорони та ізоляції. Але не всі категорії засуджених можуть працювати за межами установ. Так, засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території виправної колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу. Засуджені неповнолітні залучаються до праці тільки на підприємствах виховних колоній. Умови та оплата праці неповнолітніх засуджених визначаються законодавством про працю.