2. Збереження за засудженими права на пенсійне забезпечення Цілком логічне та зрозуміле. Засуджений не позбавляється статусу громадянина зі всім комплексом прав та обов'язків, які властиві Цьому статусу. Крім того, навіть якщо особа піддана покаранню, необхідно визначити, що вчинений злочин — це помилка, яка не
Перехрещує колишнього життя людини, її праці та поваги до її
409
віку. До того ж, якщо засуджений здійснював сплату зборів до Пенсійного та інших фондів соціального страхування, це означає що він працював, тобто брав участь у суспільному житті і має право отримати забезпечення від держави.
3. До установи виконання покарань може потрапити особа, якій пенсія вже призначена. Ці засуджені підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання такого пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання в установі (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інше). При цьому не менш як двадцять п'ять відсотків пенсії повинно бути зараховано на особовий рахунок засудженого.
4. Особливістю призначення пенсії особі, яка досягла пенсійного віку в ході відбування покарання є те, що в таких випадках час роботи в установі зараховується в стаж роботи, необхідний для призначення трудової пенсії, після звільнення і за умови сплати ними страхових внесків в порядку, передбаченому законодавством.
Діючим законодавством не передбачено спеціального порядку призначення пенсій засудженим, у яких право на її отримання виникло під час відбування покарання. Водночас вирішення цього питання є особистою справою засудженого, на адміністрацію установи подібного обов'язку не покладено.
За загальним правилом, для оформлення пенсії за віком громадяни подають безпосередньо до районного (міського) управління соціального захисту населення за місцем постійного проживання (а не відбування покарання) особисту заяву, паспорт, довідку про заробіток, трудову книжку (виписку з неї) та інші документи, що підтверджують наявність трудового стажу.
При порушенні клопотання про призначення пенсії необхідно враховувати, що право на державну пенсію мають лише громадяни України, а іноземні громадяни та особи без громадянства таким правом користуються виключно у випадках, спеціально передбачених законодавством України чи міжнародними угодами. Рішення про призначення пенсії чи відмову у її призначенні приймається індивідуально стосовно кожної особи. Відмову у призначенні пенсії, а також інші дії робітників органів та установ Пенсійного фонду можуть бути оскаржені до органів місцевого самоврядування чи суду. Судом також захищається право особи на відшкодування збитків, спричинених невірним оформленням пенсійних документів. Скарга подається до суду та розглядається відповідно до Цивільно-процесуального кодексу України.
5. Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пен сію і на компенсацію шкоди у випадках і порядку, встановлених законодавством України (за ст. 8 Закону України «Про загально- обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», особи, які утримуються у виправних, лікувальнотрудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами, підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку).
Слід звернути увагу, що дана стаття передбачає реалізацію права на пенсію і на компенсацію шкоди виключно після звільнення з місць позбавлення волі, а не одразу ж по факту втрати непрацездатності.
Глава 19
ВИХОВНИЙ ВПЛИВ НА ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Стаття 123. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі
1. Соціально-виховна робота — цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соці альних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалі- зації засуджених.
Соціально-виховна робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.
2. Участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в колоніях, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення.
3. Розпорядком дня колоній можуть бути передбачені виховні заходи, участь в яких для засуджених є обов'язковою.
4. Стимулювання правослухняної поведінки засуджених здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням їхньої поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності.
5. Програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму
В1
| засуджених до самовиховання. 410 411 |
дбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються До осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення
1. У даній статті вперше на рівні закону закріплено поняття соціально-виховної роботи з засудженими як цілеспрямованої діяльності персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Правове регулювання виховного впливу включає регламентацію виховної роботи з засудженими, діяльності самодіяльних організацій засуджених до позбавлення волі отримання засудженими, що тримаються в установах виконання покарань, загальної та професійної освіти, застосування до них заходів заохочення та стягнення.
Виховна робота є засобом духовного впливу на засудженого, спробою поліпшити його особистість за час відбування покарання шляхом цілеспрямованого виправного випливу, поновлення або прищеплювання засудженим навичок правильної орієнтації в системі духовно-моральних цінностей, психологічної та іншої підготовки до ведення морального, соціально-корисного образу життя після звільнення з місць позбавлення волі.
2. У ст. 6 КВК України виховна робота розглядається у якості одного з основних засобів виправлення і ресоціалізації. Норми, що регулюють виховну роботу (як і деякі інші), носять заохочувальний, стимулюючий характер. Так, у ч. 2 ст. 123 КВК України вказується, що участь засуджених у здійснюваних виховних заходах враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення та стягнення. Таким чином, підкреслюється думка про те, що засуджені добровільно, за власним бажанням приймають участь у здійснюваних заходах.
Разом із тим, у тих же виховних цілях закон передбачає можливість проведення таких виховних заходів, у яких участь засудженого є обов'язковою: праця, ранкова фізична зарядка, загальноосвітнє навчання засуджених молодіжного віку, які не мають середньої освіти тощо). Слід відмітити, що такі заходи повинні бути передбачені розпорядком дня для конкретної виправної установи.
3. Відповідно до ч. 4 ст. 123 КВК України, стимулювання правослухняної поведінки засуджених до позбавлення волі здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу. Реалізація цих програм є формою соціально-виховної роботи з засудженими, яка проводиться персоналом органів та установ виконання покарань у взаємодії з державними та громадськими інституціями для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.
4. Виховна робота організується адміністрацією виправних установ на основі детальних планів, учбово-педагогічних рекомендацій та інших документів, які розробляються у відповідних структурах кримінально-виконавчої системи, покликаних зробити процес виховного впливу на засуджених комплексним та ефективним. У цих же цілях сприяння у проведенні виховних заходів можуть надавати громадські об'єднання та організації (дивись коментар до статті 25 КВК України).
Начальники відділень соціально-психологічної служби здійснюють індивідуальний облік засуджених, які приймають участь у програмах. Стосовно осіб, які беруть участь у психокорекційних програмах, індивідуальний облік здійснюється також психологами та лікарями-психіатрами. Заступник начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи веде облік засуджених, які приймають участь у програмах, щоквартально організовує розгляд на засіданні методично-виховної ради колонії стан та ефективність реалізації програм.
5. Відповідно до Положення про порядок реалізації у виправ них та виховних колоніях програм диференційованого впливу на засуджених до позбавлення волі, затвердженого наказом Держав ного департаменту України з питань виконання покарань, у коло ніях реалізуються такі типові програми: «Освіта», «Професія», «Правова просвіта», «Духовне відродження», «Творчість», «Фіз культура і спорт», «Подолання алкогольної та наркотичної залеж ності», «Підготовка до звільнення».
Адміністрація колоній може корегувати зазначені програми з урахуванням виду установ та контингенту засуджених та реалізовувати інші програми, що сприяють становленню засуджених на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.
6. Програми розробляються з урахуванням поведінки засуджених, їх соціально-педагогічної занедбаності та враховуючи можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.