2. Дозвіл на відвідування установ виконання покарань пред ставниками релігійних конфесій погоджується з керівництвом те риторіальних органів управління Департаменту та представника ми служби у справах релігії міських, районних держадміністра цій. Для цього релігійна організація подає такі документи (відпо відно до вказівки Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11.08.99 р. № 5/1-101): а) лист від керів ного органу релігійної організації, погоджений з відділом у спра вах релігії обласної державної адміністрації, в якому визначають ся установи, що передбачається відвідати, форми роботи з засу дженими; б) заяви засуджених про надання зустрічі з представниками релігійної організації; в) статут релігійної органі зації та свідоцтво про реєстрацію; г) відомості про представників керівного органу релігійної організації; д) відомості про представ ників організації, яким доручається проведення духовної роботи серед засуджених.
Безпосередньо порядок та час відвідування установ виконання покарань представниками релігійних організацій визначається адміністрацією цих установ. Під час відвідування установ виконання покарань представники релігійних організацій надають документи, які засвідчують їх особистість та підтверджують належність (представництво) до релігійної організації.
3. Відвідування установ виконання покарань релігійними проповідниками, які є іноземними громадянами, здійснюється лише з дозволу Державного департаменту України з питань виконання покарань за погодженням з Державним комітетом України у справах релігії.
4. У разі відсутності окремих приміщень для віруючих декількох релігійних конфесій обряди проводяться в одному приміщенні за графіком. У такому приміщенні передбачається можливість тимчасового розміщення предметів культу на період обряду.
Стаття 129. Вільний час засуджених до позбавлення волі
1. Час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов'язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у колонії, є їх вільним часом.
2. Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, виключаючи виконання тих видів діяльності, які заборонені цим Кодексом.
3. Вільний час засуджених повинен тривати не менш як дві години на добу і передбачається розпорядком дня колонії.
1. Дана стаття передбачає право засудженого на вільний час, тобто час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов'язкових заходів. Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, виключаючи виконання тих видів діяльності, які їм заборонені.
2. Закон визначає, що вільний час засуджених не може бути меншим, ніж дві години на добу, незалежно від виду установи виконання покарань та інших обставин. До цього часу не може включатися час на підйом, фізичні вправи, час на підготовку до сну, сон та приймання їжі. Тобто, вільний час встановлюється для того, щоб засуджений мав можливість зайнятися виключно особистими справами (наприклад, написанням листів рідним, читанням літератури тощо).
Типовим розпорядком дня установ виконання покарань передбачено, що вільний час надається засудженим після вечері перед проведенням заходів соціально-виховної роботи.
Стаття 130. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі
1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, актив
ну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених мо жуть застосовуватися такі заходи заохочення: подяка; нагородження похвальною грамотою; грошова премія; нагородження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; надання додаткового короткострокового або тривалого
побачення;
дозвіл на додаткову телефонну розмову; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;
збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, До двох годин.
| 1- 3 метою підтримки належного порядку в установах виконаная покарань та стимулювання засуджених до правослухняної по- 428 429 |
2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
ведінки, застосовується розгорнута система заходів заохочення та стягнення. Заходи заохочення до засуджених застосовуються за хорошу поведінку, сумлінне ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій та у здійснюваних виховних заходах.
Заохочення може бути оголошено як за якийсь один з перелічених показників, так і за декілька показників разом.
2. Стаття 130 КВК України встановлює перелік заходів заохочення, що можуть бути застосовані до засудженого, та представляють собою окремі разові пільги чи акти морального стимулювання до подальшої позитивної поведінки. Всі визначені заходи заохочення можна умовно поділити на дві групи: а) заходи моральноорганізаційного стимулювання; б) заходи матеріально-грошового стимулювання.
До заходів морально-організаційного стимулювання можна віднести: подяку; нагородження похвальною грамотою; надання додаткового короткострокового або тривалого побачення; дозвіл на додаткову телефонну розмову; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин.
Заходи розглядуваного характеру складають більшу частину заходів заохочення. В умовах місць позбавлення волі вони мають вельми важливе значення для засудженого не тільки у якості разових пільг, а й як певний щабель до подальшої зміни умов тримання у кращий бік, аж до умовно-дострокового звільнення.
До заходів матеріально-грошового стимулювання відносяться: грошова премія; нагородження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.
Ці заходи є немаловажними для засуджених, особливо у достатньо несприятливих умовах, що склалися з ресурсним забезпеченням виправних установ.
3. Підстави застосування до засуджених заходів заохочення різноманітні: а) хороша поведінка за певний період часу, що передбачає відсутність стягнень за даний період; б) добросовісне ставлення до праці, що полягає у якісному виконанні або перевиконанні виробничих завдань, хорошому триманні обладнання та робочого місця; відсутність порушень трудової дисципліни; виявлення трудової ініціативи, успішне оволодіння трудовою спеціальністю тощо; в) участь в роботі самодіяльних організацій засуджених, тобто як постійна участь у роботі секцій та інших підрозділів, так і окремих заходів вказаних організацій; г) участь в окремих виховних заходах (організації лекцій, концертів, випуску стінгазет тощо).
4. При наявності у засуджених стійкої сумлінної поведінки, до бросовісного ставлення до праці, коли вони визнаються у зв'язку з цим такими, що характеризуються позитивно та стають на шлях виправлення, до них можуть бути застосовані заохочувальні захо ди, передбачені статтями 100, 101 КВК України (про критерії оцін ки поведінки засудженого та порядок застосування цих норм ди вись коментар до вказаних статей).
Якщо засуджений своєю поведінкою доводить, що немає необхідності для досягнення цілей покарання далі тримати його в установі виконання покарань, то він може бути представлений до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовнодострокового звільнення від відбування покарання.
5. Підставою для застосування заміни невідбутої частини пока рання більш м'яким покаранням, за ст. 82 КК України, є та обста вина, що засуджений не виправився, не довів своє виправлення, але став на шлях виправлення і для закріплення досягнутих ре зультатів ще необхідний вплив на нього, але вже в умовах більш м'якого виду покарання. Свідченням того, що засуджений став на шлях виправлення, є його зразкова поведінка і сумлінне ставлен ня до праці, додержання вимог режиму відбування покарання, од нак ефективність і гарантованість цього процесу можливі лише за умови застосування до нього більш м'якого покарання.
Апеляційна комісія Державного департаменту України з питань виконання покарань роз'яснює (рішення № 1 та № 4 — 2004 р.), що обов'язковою умовою для позитивного розгляду комісіями установ питання щодо заміни засудженим позбавлення волі більш м'яким покаранням є поступове застосування до них за час відбування покарання у виді позбавлення волі заохочувальних норм передбачених ст. 101 КВК України щодо їх переведення в межах основного призначеного судом виду покарання на більш м'які умови тримання відповідного рівня безпеки. Виходячи з цього, заохочувальну норму, передбачену ст. 82 КК України рекомендується застосовувати до засуджених, які раніше були переведені до дільниці соціальної реабілітації або колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.