Стаття 133. Злісний порушник установленого порядку відбування покарання
Злісним порушником установленого порядку відбування покарання є засуджений, який не виконує законних вимог адміністрації, необґрунтовано відмовляється від праці (не менш як три рази протягом року); припинив роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів; вживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети; бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вчинив дрібне хуліганство; систематично ухиляється від лікування захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, а також вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.
1. У кримінально-виконавчому законодавстві використовуються два поняття: «злісне порушення засудженим до позбавлення волі встановленого порядку відбування покарання» (ст. 101 КВК України) та «злісний порушник установленого порядку відбування покарання»
Стаття, що коментується, дає визначення тільки поняття злісного порушника встановленого порядку відбування покарання. Так, злісним порушником визнається особа, що: а) одноразово вчинила проступок, який є зухвалим, тяжким (припинила роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів; вчинила дрібне хуліганство); б) протягом року вчинила декілька проступків з числа визначених законом (не виконувала законних вимог адміністрації чи необґрунтовано відмовлялася від праці (не менш як три рази протягом року); вживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети; бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої
441
вигоди; систематично ухиляється від лікування захворювання, щ0 становить небезпеку для здоров'я інших осіб); в) вчинила протягом року більше трьох інших правопорушень, якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.
Виходячи зі змісту даної статті, можна зробити висновок, що закон вирізняє два види злісного порушення: а) за характером вчинених проступків, що є тяжкими, зухвалими навіть у одиничному числі; б) у якості тяжкого, злісного за видом стягнення. Другий вид злісного порушення буде регульованим адміністрацією установи при складанні звітності про кількість злісних порушень установленого порядку відбування покарання, вчинених засудженим за звітний період.
2. Відповідно до Методичних рекомендацій Державного депар таменту України з питань виконання покарань щодо кваліфікації порушень умов відбування покарання особами, засудженими до позбавлення волі, подібне порушення розглядається як свідоме протиправне діяння засудженої особи, що посягає на правовий по рядок відбування покарання, встановлений кримінально-вико навчим законодавством, права та безпеку інших осіб.
3. Не можуть вважатися злісними порушниками умов відбування покарання особи, які були засуджені умовно та з відстрочкою виконання вироку (ст. 45, 46-1 КК України 1960 р.) чи звільнені від відбування покарання з випробуванням (ст.75. 104 КК України), які за порушення порядку та умов відбування покарання постановою суду були направлені в місця позбавлення волі.
4. При кваліфікації порушень умов відбування покарання рекомендується виходити з наступних положень:
— під невиконанням законних вимог адміністрації установи слід розуміти відкриту відмову засудженого від виконання конкретних законних вимог представника адміністрації установи, що в силу свого посадового становища мав право пред'являти таку вимогу, а засуджений був зобов'язаний і міг їх виконати, але умисно не виконав. Обов'язковими ознаками невиконання законних вимог адміністрації є демонстративність, зухвалість такої відмови. Порушення засудженим встановленого порядку відбування покарання не містить ознак невиконання законних вимог адміністрації, якщо працівник не звертався до засудженого з конкретними вимогами з цього приводу;
— необгрунтована відмова від праці є окремим видом невиконання законних вимог адміністрації. Це порушення пов'язане з ігноруванням засудженим вимог ст. 118 КВК України, і виражається у необгрунтованій відмові від праці особою, яка забезпечена роботою з урахуванням її працездатності. Відмова від праці проявляється як у відкритій формі, коли засуджений, будучи забез- печений умовами для праці, демонстративно заявляє, що він не бажає працювати, так і у прихованій, коли порушник не працює, посилаючись на різні причини, які не відповідають дійсності. При встановленні причин порушення у виді відмови від праці слід враховувати наявність поважних обставин для неможливості працювати (наприклад, захворювання, засвідчене належним чином тощо), взаємовідносини між засудженими. Факт відмови повинен засвідчуватись актом, який обов'язково підписує посадова особа, відповідальна за організацію праці на виробництві, та начальник відділення соціально-психологічної служби;
— до порушень, пов'язаних з вживанням, виготовленням, придбанням та зберіганням спиртних напоїв (в т.ч. саморобного виготовлення) відносяться відповідні дії стосовно будь-яких алкогольних напоїв, речовин на спиртовій основі, лаків, фарб та інших хімічних розчинів;
— до порушень, пов'язаних зі вживанням, виготовленням, придбанням, зберіганням та розповсюдженням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів відносяться відповідні дії стосовно засобів, речовин і прекурсорів, визначених у ст.1 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів»;
— порушення у виді виготовлення, зберігання, купування, розповсюдження заборонених предметів кваліфікується у випадку, якщо відповідні дії стосуються предметів, виробів та речовин, які визначені як заборонені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань;
— до дрібного хуліганства відносяться умисні дії засуджених, що порушують правопорядок в установі виконання покарань та виявляють явну неповагу до оточуючих (брутальна лайка, образливе чіпляння до персоналу установи та громадян, які її відвідують, а також інша непристойна поведінка, яка носить демонстративний характер).
5. «Звання» злісного порушника установленого порядку відбування покарання зберігається за засудженим протягом шести місяців, якщо не буде вчинене нове правопорушення чи стягнення, котре стало підставою для віднесення засудженого у розряд злісних порушників, не буде знято достроково.
Стаття 134. Порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі
| 442 443 |
1. При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого До вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку.
Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.
2. За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається
одне стягнення.
3. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
4. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках — у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.
5. Повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше, ніж через шість місяців з дня відбуття стягнення.
6. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії накладається усно чи письмово, інші стягнення — тільки письмово.
7. Стягнення у виді дисциплінарного штрафу накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання, передбачене статтею 133 цього Кодексу, за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки. Постанова оголошується засудженому під розписку. Стягнена сума штрафу перераховується в доход держави.
8. Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання.
9. Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) накладається в разі безуспішного застосування інших заходів впливу.
10. До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, повторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери).
11. Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.