5. Згідно зі ст. 4 КВК України підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування. Як видно, законодавець на перше місце серед підстав відбування і виконання покарання ставить вирок суду. І це не випадково, оскільки саме таке правило встановлено ст. 29, 62 Конституції України. Із вказаних статей витікає, що особа може бути визнана винуватою та зазнати правообмежень тільки на підставі
обвинувального вироку суду. Тільки цей акт судової влади дає підстави застосовувати до особи правообмеження, які передбачені
489
певною мірою покарання. Відповідно, у випадку скасування вироку засуджений негайно звільняється від відбування покарання.
Існування саме такої підстави як «звільнення у зв'язку зі скасуванням вироку і закриттям кримінальної справи» обумовлене тим, ще само по собі скасування вироку не завжди означає автоматичне звільнення засудженого. У таких випадках у засудженого змінюється статус. Наприклад, якщо вирок скасований але справа направлена на новий розгляд до суду, засуджений втрачає статус засудженого але може бути взятий під варту та етапований до слідчого ізолятора. Фактично, якщо ми кажемо про скасування вироку та закриття кримінальної справи, ми ведемо мову про скасування вироку касаційною інстанцією, яка переглядала вирок, що набрав законної сили та скасувала його і закрила кримінальну справу. У всіх інших випадках (розгляд справи апеляційним судом) ми маємо справу з вироком, який не набрав законної сили.
Оскільки ця підстава звільнення сформульована в Кримінальновиконавчому кодексі, це означає, що вирок вступив в законну силу, особа набула статус засудженого та почала відбувати покарання. Пояснюється це тим, що якщо вирок не набрав законної сили, особа має статус підозрюваного або підсудного і такі випадки регулюються нормами інших нормативних актів (про попереднє ув'язнення, тримання під вартою тощо).
Підстави скасування вироку суду можуть бути різними і відноситися як до процесуально-правових, так і до матеріально-правових. Ці питання врегульовані нормами кримінального та кримінально-процесуального права. Але для процесу виконання-відбування покарання в аспекті кримінально-виконавчого права байдуже, у зв'язку з чим вирок суду скасований та кримінальна справа закрита. Для установ та органів виконання покарання скасування вироку суду та закриття кримінальної справи є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування покарання.
Порядок звільнення за цією підставою тотожний порядку дострокового звільнення засудженого. Звільнення засудженого проводиться у день надходження документа, яким вирок суду скасований (постанови чи ухвали суду про скасування відповідного вироку) в орган (установу) виконання покарань, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня — у першій половині наступного дня. Якщо звільнення проводиться за зазначеною підставою від покарання у виді виправних або громадських робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, кримінально-виконавча інспекція не пізніше наступного робочого дня після одержання документів (ухвали або постанови суду про скасування вироку) направляє повідомлення власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання або працював, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його за-
робітної плати або зняття обмежень щодо права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.
Треба звернути увагу ще на один момент. Кримінально-процесуальне право знає цілу низку підстав, за якими кримінальну справу може бути закрито на стадії досудового слідства або дізнання та стадії судового розгляду справи. Але потрібно відрізняти закриття кримінальної справи на вказаних стадіях та закриття кримінальної справи після скасування вироку, оскільки закриття справи на стадії досудового слідства або дізнання та стадії судового розгляду справи не може бути підставою для звільнення від покарання, так як покарання ще немає.
6. Кримінальне законодавство встановлює правило, згідно з яким звільненню від відбування покарання підлягають особи, відносно яких строки давності виконання обвинувального вироку закінчилися. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених ст. 80 КК України. Для органів і установ виконання покарань це є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання (ст. 152 КВК України).
Наявність цієї підстави серед інших пояснюється тим, що із закінченням певних строків, встановлених законом, виконання покарання втрачає свою актуальність та ефективність. Але, з іншого боку, незрозуміло, чому законодавець включив звільнення від відбування покарання у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку в перелік підстав звільнення від відбування покарання, яким повинні керуватися в своїй діяльності установи (органи) виконання покарань. Якщо засуджений звільнюється за вказаною підставою, це означає, що він з якихось причин так і не почав відбувати покарання, бо в противному випадку, тобто у разі відбування засудженим покарання, строки давності виконання обвинувального вироку припиняються. Тому установи (органи) відбування покарання фактично не можуть керуватися цією підставою, оскільки вони цього засудженого «і не бачили».
Згідно зі ст. 327 КПК України, рішення про застосування строків давності приймає суд, причому вимоги ст. 80 КК України для суду є обов'язковими, за виключенням розгляду цього питання щодо осіб, які були засуджені до довічного позбавлення волі. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.
Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин не-
491
великої тяжкості; п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Із закінченням вказаних строків виконання обвинувального вироку не здійснюється, а засуджений підлягає звільненню від відбування покарання.
7. У ст. 152 КВК України законодавець наводить невичерпний перелік підстав звільнення від відбування покарання. Пояснюється це, перш за все, тим, що разом зі змінами соціального життя закон також змінюється та доповнюється. Тому фіксувати в нормі права такий перелік підстав, який не має місця для змін, — недоцільно. Так, діючий КК України передбачає такі підстави, які не увійшли до ст. 152 КВК України. Це, наприклад, ст. 75 КК України «Звільнення від відбування покарання з випробуванням». Йдеться про випадки, коли суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Як видно, суб'єктом звільнення за цією підставою є суд. Тобто установи (органи) виконання покарання не приймають участі в вирішенні питання про застосування цієї підстави звільнення.
Другий приклад — ст. 83 КК України «Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років». Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Вказана підстава застосовується судом, але за поданням керівництва установи (органу)виконання покарань.
Загалом установи (органи) виконання покарань приймають значну та активну участь у процесі звільнення засуджених від покарання, оскільки більшість підстав звільнення передбачають відбуття засудженим певної частини строку покарання.
492
Стаття 153. Припинення відбування покарання і порядок звільнення
1. Відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі припиняється в першій половині дня останнього дня строку покарання з урахуванням тих змін, які можуть бути внесені у строк покарання відповідно до закону.
2. Засуджені до арешту, обмеження волі або позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду, звільняються в першій половині останнього дня строку покарання.
Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день.