Кримінально-виконавчий кодекс України Науково-практичний коментар (стр. 152 из 157)

Дане положення є особливо актуальним для реалізації прокурорами свого права на оскарження рішення суду, бо за встановленим порядком їх участь у засіданнях з питань встановлення адміністративного нагляду не передбачена.

4. Ст. 395 КК України передбачено кримінальну відповідаль ність за самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця прожи вання.

Самовільне залишення піднаглядним місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду — це, наприклад, виїзд без дозволу органів внутрішніх справ на постійне місце проживання в інший населений пункт, самовільний виїзд на сезонні, тимчасові та інші роботи в інші населені пункти, самовільний виїзд на відпочинок на курорт тощо.

Неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, — це неявка до органу внутрішніх справ після закінчення строку, встановленого при звільненні. Поважними причинами можуть бути різні об'єктивні обставини, що перешкоджають особі вчасно прибути до обраного місця

538 539

проживання: перебої в ро-

боті транспорту, відсутність квитків для проїзду, стихійне лихо та інші обставини непереборної сили, хвороба, затримання такої особи співробітниками міліції тощо.

Глава 26

ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА ПОВЕДІНКОЮ ОСІБ,

ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 160. Громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання

1. За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання встановлюється контроль громадських організацій і трудових колективів, з цими особами проводиться виховна робота з метою закріплення результатів виправлення і ресоціалізації.

2. Громадськими організаціями, які здійснюють громадський контроль відповідно до глави 26 цього Кодексу, є ті, статутами яких передбачено здійснення такого контролю, або ті, які виявили бажання здійснювати його з дозволу органу або установи виконання покарань.

1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання має свої особливості. З однієї сторони воно стосується осіб, які ста новлять меншу небезпеку, оскільки даний інститут застосовуєть ся лише до тих, хто, на думку суду, не потребує для свого виправ лення повного відбування призначеного судом покарання, тобто засуджених, які характеризуються позитивно. Вірогідність вчи нення ними повторних злочинів значно менша. З іншої сторони, ці особи звільнені достроково, внаслідок чого підготовка їх звіль нення могла не проводитись. Це означає, що всі питання побуто вого та трудового влаштування вони повинні вирішувати само стійно. Водночас суд, застосовуючи умовно-дострокове звільнен ня не покладає на засудженого виконання тих чи інших обов'язків, окрім одного —• не вчинювати нових злочинів, внаслідок чого не можливо покласти здійснення контролю за такими особами на якийсь державний орган.

У зв'язку з цим законодавець і передбачив обов'язкове встановлення за такими особами громадського контролю, здійснення якого покликане сприяти закріпленню результатів виправлення і ресоціалізації.

2. Громадський контроль за умовно-достроково звільненими від відбування покарання протягом невідбутої його частини — це ді-

540

яльність громадян, які об'єднались у громадські та інші неприбуткові організації, для здійснення контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання. Задачею громадського контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, є забезпечення належної реалізації правообмежень, що випливають з наявності судимості, закріплення результатів виправлення і ресоціалізації, дотримання цими особами встановленого в суспільстві правопорядку, недопущення вчинення ними повторних злочинів. Здійснення громадського контролю повинно бути:

— законним, що передбачає точне і чітке дотримання суб'єктами й учасниками діяльності по виконанню покарань Конституції України, інших законів, прийнятих на її основі, крім того, відомчих нормативних актів, що регулюють порядок виконання й умови відбування покарання, правове положення засуджених та персоналу;

— об'єктивним, що виражається в наданні контролерами за результатами контрольної діяльності достовірної (такої, що максимально відповідає об'єктивній істині) інформації;

— систематичним, тобто проведення контролю за певною схе мою і постійно.

З. Встановлення громадського контролю (як і будь-якого контролю взагалі) неминуче зачіпає суб'єктивні права осіб, щодо яких він встановлюється, та у певному обсязі обмежує їх особисту свободу. Так, наприклад, у необхідних випадках громадські організації чи трудові колективи можуть вимагати від звільнених звіту про поведінку в побуті та дотримання трудової дисципліни. Обмеження особистої свободи, як і застосування заходів державного та громадського примусу у випадку неналежного виконання звільненим своїх обов'язків, базуються на законі. Тому суворе дотримання законності, охорона прав, свобод і законних інтересів особи, що перебуває у сфері даної форми контролю, з боку уповноважених на це громадських організацій має важливе значення.

Закон передбачає необхідність наявності наступних підстав для здійснення громадського контролю: а) факт засудження особи до певного строкового покарання в результаті вступу вироку в законну силу; б) факт умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Як відомо, з моменту вступу обвинувального вироку в законну силу особа вважається судимою до закінчення встановленого законом строку або винесення судом постанови про її зняття. Іншими словами, загальні підстави для здійснення контролю за поведінкою звільненого базуються на судимості. Однак наявність судимості само по собі ще не створює підстав для обмеження суб'єктивних прав особи, контролю за нею. Воно породжує загальноправові наслідки для звільненого від покарання лише у тому випадку, коли це прямо вказано в законі. Безпосередні правові підстави гро-

541

мадського контролю за звільненим залежать від факту звільнення його умовно-достроково від відбування покарання.

4. Ініціатива у встановленні громадського контролю може виходити як від органів місцевого самоврядування, спостережних комісій, так і безпосередньо від трудових колективів та громадських організацій.

Закон не наводить чіткого переліку громадських організацій, які можуть здійснювати такий контроль, вказуючи лише на те, що у ньому можуть брати участь організації: а) статутами яких передбачено здійснення громадського контролю; б) які виявили бажання здійснювати його (при наявності дозволу органу чи установи виконання покарань).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про об'єднання громадян», об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Саме ці різновиди об'єднань громадян складають першу групу громадських формувань.

До другої групи слід віднести релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством (наприклад, профспілки). Особливістю об'єднань громадян другої групи є також те, що діяльність кожного з них регулюється окремим законом.

Об'єднання громадян України утворюються і діють із всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян. Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються достатньо широкими правами, однак слід ще раз звернути увагу, що їх практична реалізація повинна бути тим чи іншим чином пов'язана з досягненням закріплених цілей.

5. Особливе місце серед об'єднань громадян при здійсненні гро мадського контролю за умовно-достроково звільненими від відбу вання покарання слід відвести місцевому самоврядуванню, зокре ма утворюваних при районних (обласних) органах влади спосте режним комісіям та службам у справах неповнолітніх (про їх повноваження дивись коментар до статті 25 КВК України).

6. Контрольні функції за особами, звільненими умовно-достро ково від відбування покарання, здійснюють також органи вну трішніх справ, у тому числі профілактичні служби, кримінальна міліція зі справ неповнолітніх та дільничні інспектори міліції, а також інші служби, що стикаються з даними особами за родом сво єї діяльності. Відповідно до Прикінцевих положень КВК України, до 2009 року облік таких осіб та контроль за їх поведінкою плану ється покласти на кримінально-виконавчу інспекцію.