Кримінально-виконавчий кодекс України Науково-практичний коментар (стр. 2 из 157)

4. Кримінально-виконавче законодавство регламентує виконання та відбування кримінального покарання, призначеного судом. Термін «виконання покарання» звернутий відповідно до органів та установ виконання покарань, які у своїй діяльності зобов'язані реалізовувати увесь комплекс правообмежень, передбачених конкретним видом покарання, забезпечити здійснення наданих засудженим прав та виконання ними покладених обов'язків. Термін «відбування покарання» звернутий до засуджених, які повинні на підставі вироку суду, відповідно до приписів, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, виконувати обов'язки, утримуватись від заборонених дій, здійснювати права тощо.

5.

Мета у загальному розумінні — це усвідомлене передбачення бажаного результату діяльності, яке зумовлює пошук засобів і шляхів його досягнення. Виходячи з цього, мета кримінально-ви-

конавчого законодавства — це те, чого прагне досягти держава, встановлюючи певну регламентацію порядку та умов відбування та виконання кримінальних покарань.

Законодавець визнає за мету кримінально-виконавчого законодавства захист інтересів-особи, суспільства та держави, тобто захист інтересів особи, суспільства та держави є кінцевою метою, можливість досягнення якої не обумовлена жодною іншою ціллю. Захист — це дія за значенням «захищати», це охорона, заступництво, підтримка, відстоювання, стеження за недоторканністю будь-чого, зокрема інтересів особи, суспільства, держави. Законні інтереси — це закріплені в правових нормах конкретної дії прагнення особи, суспільства та держави до володіння тими чи іншими

благами.

Кримінально-виконавче законодавство повинно таким чином регулювати порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, щоб через це у кінцевому результаті досягалось забезпечення захисту інтересів особи, суспільства і держави, або іншими словами, була забезпечена недоторканність та непорушність, а у потрібних випадках — відстоювання та поновлення закріплених в правових нормах конкретної дії (зокрема, Конституції України) прагнень особи, суспільства та держави до володіння тими чи іншими благами.

6. Визначаючи мету «захисту інтересів особи, суспільства і держави» як мету кримінально-виконавчого законодавства, законодавець тим самим намагається впровадити у вітчизняне законодавство концепцію «соціального захисту», що була основою ВТК РРФСР (1924 р.) і ВТК УРСР (1925 р.). та означає введення у дію засобів безпеки, що повинні застосовуватися до окремих індивідів, виключно в силу і відповідно до їх особистісної небезпеки. За цією концепцією раціональна політика у сфері виконання покарань повинна бути зорієнтована на індивідуальний підхід до особи з відхиленнями у поведінці, керуватися при досягненні своїх завдань головним чином міркуваннями про ефективність тих чи інших засобів виправлення та ресоціалізації відносно особи, яка є її об'єктом, або групи осіб, до якої вона належить.

7. Висунення цілі завжди пов'язане з підбором необхідних засобів її досягнення. Засоби — це предмети, способи дії, поведінки, соціальні інститути, шляхи, за допомогою яких досягається певна мета; сукупність елементів в діяльності, спрямованої на осмислення, покладання та реалізацію мети.

б 7

Із тексту ч. 1 ст. 1 КВК випливає, що кримінально-виконавче законодавство України є засобом досягнення мети захисту інтересів особи, суспільства і держави. У цьому контексті слова «шляхом створення умов для виправлення й ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або тако-

му, що принижує гідність, поводженню з засудженими» означають не що інше, як те, що виправлення, ресоціалізація й запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з засудженими виступають засобами досягнення мети захисту інтересів особи, суспільства і держави.

8. Виправлення засуджених — це одна з цілей покарання, що припускає усунення суспільної небезпеки особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого з'являється схильність до правомірної поведінки і головне — засуджений під час і після відбування покарання не вчиняє нових злочинів, тобто спостерігається відсутність злочинних посягань на законні інтереси особи, суспільства та держави.

Аналогічним чином забезпечує досягнення мети регулювання кримінально-виконавчого законодавства і ресоціалізація, що є продовженням процесу виправлення та є процесом, спрямованим на відновлення морального, психічного і фізичного стану особи, її соціальних функцій, приведення індивідуальної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами та юридичними нормами. Ресоціалізація — це єдиний процес відновлення та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення засудженого.

Створення умов для запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим відбувається через такий вплив покарання на засудженого, який позбавляє його можливості вчиняти нові злочини. Даний результат, безумовно, може бути досягнутий при виконанні покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчинити нове злочинне посягання на права та законні інтереси особи, суспільства та держави.

Запобігання вчиненню злочинів іншими особами полягає в такому впливі покарання під час його виконання-відбування, який забезпечує попередження вчинення злочину з боку інших осіб і звернений насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Більшість громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, звичок, принципів, релігійних настанов та переконань. Досягнення подібного запобігання забезпечується як самим оприлюдненням законів та призначеним покаранням, так і процесом його виконання-відбування. Найчастіше це відлякує, застерігає схильних до вчинення злочинів; страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочинного посягання. Причому більшою мірою такий вплив справляє невідворотність виконання-відбування покарання, а не його суворість.

Такий засіб досягнення мети регулювання процесу виконаннявідбування покарань як запобігання тортурам та нелюдському або

8

такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими, відображає намір українського законодавця привести процес виконання-відбування покарання у відповідність до міжнародних стандартів поводження з ув'язненими, забезпечити неухильне дотримання прав і основних свобод людини, визначених у Конвенції про захист прав і основних свобод людини, до якої Україна приєдналась у 1997 р., та Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. Запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими в першу чергу забезпечує захист їх інтересів, а також врешті-решт, інтересів суспільства та держави через дотримання гуманних положень ст. 28 Конституції України.

9. Поставлені цілі реалізуються через вирішення конкретних задач, що стоять перед кримінально-виконавчим законодавством України, та перелічені у ч. 2 ст. 1 КВК України. Задачі — це визначений, запланований для виконання обсяг роботи; це також цілі, але не кінцеві, а так звані «проміжні». Шляхом реалізації поставлених задач врешті-решт забезпечується досягнення кінцевої мети.

Задачі, що стоять перед кримінально-виконавчим законодавством, можна умовно поділити на загальні та індивідуальні. До загальних задач, визначених у ст. 1 КВК України, відносяться: визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними тощо.

Більш індивідуальні задачі сформульовані у ряді норм КВК України, що регулюють конкретні правовідносини або окремі правові інститути, наприклад, режим в установах виконання покарань, виховна робота з засудженими, самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі та ін.

Вирішення даних задач забезпечується соціально-економічною базою та всім правовим механізмом держави, конкретною діяльністю правоохоронних та інших державних органів, самих органів та установ виконання покарань, а також участю громадських формувань, трудових колективів та окремих громадян. Вирішити більшість вказаних задач лише зусиллями правоохоронних органів, установ та органів виконання покарань неможливо, оскільки вони потребують комплексного вирішення.

9

Стаття 2. Кримінально-виконавче законодавство України Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.