2. У разі допущення, навіть один раз, будь-якого з перелічених вище порушень, до засудженого повинно бути застосоване письмове попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. Крім цього, за кожним фактом допущеного порушення засуджена особа дає письмове пояснення, яке долучається до її особової справи.
3. Ухиленням від відбування покарання вважаються: а) невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання; б) притягнення до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, які були вчинені після письмового попередження; в) невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважної причини; г) допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця; д) поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
| 134 135 |
Ухилення від відбування покарання являє собою невиконання обов'язку (бездіяльність) щодо відбування покарання, вчинене особою, засудженою до даного покарання обвинувальним вироком
суду, який набув законної сили. Форми (способи) ухилення від покарання можуть бути різними, й ухилятися від виконання обов'язку щодо його відбування особа може як шляхом вчинення активних дій (наприклад, зміна місця проживання без повідомлення інспекції; неявка на реєстрацію без поважних причин), так і шляхом бездіяльності (наприклад, нез'явлення до місця відбування покарання у виді громадських робіт).
З моменту вступу вироку в законну силу і вчинення особою хоча б однієї дії чи бездіяльності (крім прямо передбачених в законі випадків, коли для визнання дій чи бездіяльності ухиленням від відбування покарання необхідно вчинити подібні дії двічі), спрямованих на ухилення від виконання обов'язку відбути покарання, злочин визнається закінченим і набуває триваючого характеру.
4. У даній статті наведено невичерпний перелік дій (бездіяльності), вчинення яких дає підстави вважати особу такою, що ухиляється від відбування покарання. Виходячи зі змісту даної статті, порушення будьякого обов'язку чи будь-якої умови відбування покарання тягне за собою можливість притягнення засудженого до кримінальної відповідальності. Так, наприклад, порушником визнається і засуджений, який не з'явився без поважної причини до інспекції (поважними причинами неявки засудженої особи до інспекції у призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють її можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені (ч. 1 ст. 37 КВК України).
5. Стосовно особи, яка порушує порядок та умови відбування покарання або ухиляється від відбування покарання у виді громадських робіт, працівник інспекції направляє прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України. Копії цих матеріалів підшиваються до особової справи засудженої особи.
6. Згідно з Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, прокуророві направляються такі матеріали: а) подання; б) копія вироку суду; в) копія облікової картки; г) довідка про відбутий засудженим час покарання (у годинах); д) довідка про вчинені ним порушення та вжиті кримінально-виконавчою інспекцією заходи впливу; є) пояснення засудженого; ж) інші дані, що свідчать про ухилення (наприклад, повідомлення від власника підприємства, установи чи організації, на якій працює засуджений; копії постанов про притягнення до адміністративної відповідальності тощо).
7. У поданні вказуються конкретні факти ухилення засуджено го від відбування покарання: а) кількість випадків невиходу на ро боту, порушення трудової дисципліни, появи на роботі у нетвере-
зому стані і протягом якого часу вони здійснені; б) неявки до кримінально-виконавчої інспекції за викликом без поважних причин; в) які не виконав обов'язки та допустив порушення порядку й умов відбування покарання; г) які вчинено проступки засудженим та чи притягувався він до адміністративної відповідальності; д) ухилення від реєстрації.
Глава 9 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ
У ВИДІ ВИПРАВНИХ
РОБІТ
Стаття 41. Порядок виконання покарання у виді виправних робіт
1. Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.
2. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
3. Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого — на органи внутрішніх справ.
4. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.
5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених; роз'яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі із засудженим; контролює поведінку засуджених; вносить подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням протягом строку відбування ними покарання.
| з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; по- відомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця 137 136 |
6. Засуджені зобов'язані: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці;
проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
1. Виправні роботи у практиці застосування кримінальних покарань мають важливе попереджувальне і виховне значення відносно осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості і виправлення яких можливе без ізоляції від суспільства на основі участі засуджених у суспільно корисній праці, в поєднанні з заходами громадського впливу з боку колективу, у якому вони працюють.
2. Виправні роботи, маючи властивість кари, у той же час володіють більшими можливостями для ефективного досягнення мети виправлення без ізоляції засуджених від суспільства, здійснення карально-виховного впливу на засуджених, оскільки вони, залишаючись на свободі, у більшості випадків продовжують працювати у тому ж колективі, в якому працювали до засудження. Це полегшує контроль за поведінкою та роботою засуджених та допомагає знайти найбільш ефективні засоби їх виправлення та ресоціалізації.
3. Виправні роботи застосовуються лише як основна міра кримінального покарання у разі: а) коли така міра покарання передбачена санкцією статті кримінального закону; б) призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено законом (ст. 69 КК України); в) заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким покаранням (ст. 82 КК України); г) коли виправними роботами замінюється штраф у випадках злісного ухилення від його сплати (ст. 53 КК України).
За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постанова від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»), відповідно до ст. 57 КК України виправні роботи можуть бути призначені, як правило, особам, котрі вчинили менш небезпечні злочини і не потребують ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених. Суди не повинні призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов'язані з виконанням ними службових або професійних обов'язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь.
Цей вид покарання призначається тільки працездатним особам з урахуванням, по можливості, їх спеціальності. Тому вони не можуть бути застосовані до вагітних жінок, і жінок, які перебувають
у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, осіб, які досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Щодо неповнолітніх слід враховувати забезпечення належного нагляду за їх поведінкою і здобуттям ними виробничої кваліфікації, саме через це виправні роботи не призначаються неповнолітнім, які не досягли шістнадцятирічного віку.