Кримінально-виконавчий кодекс України Науково-практичний коментар (стр. 81 из 157)

Якщо підставою залишення або переведення засудженого до слідчого ізолятора є необхідність провадження слідчих дій у справах інших осіб, то засуджений може бути залишений чи переведений до слідчого ізолятора на строк:

— до двох місяців — з санкції прокурора Автономної Республіки Крим, області, прокурора міста Києва, а також прирівняних до них прокурорів;

— до чотирьох місяців — з санкції заступника Генерального прокурора України;

— до шести місяців — з санкції Генерального прокурора

285

284

України.

Після закінчення вказаних строків засуджений повинен бути направлений до місця відбування покарання та подальше продовження його тримання у слідчому ізоляторі не допускається.

5. У випадках, коли підставою залишення або переведення засудженого до слідчого ізолятора є необхідність провадження за участю цього засудженого слідчих дій у справі про злочин, вчинений цією ж особою та у зв'язку з розглядом в суді справи про злочин, вчинений цією ж особою, таке залишення чи переведення здійснюється на загальних підставах. Тобто, шляхом обрання щодо такого засудженого міри запобіжного заходу у виді взяття під варту, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» в слідчому ізоляторі тримаються лише особи, відносно яких обрано тільки цей запобіжний захід.

Така особа спочатку у встановленому законом порядку притягується до кримінальної відповідальності, а потім щодо неї обирається міра запобіжного заходу, в тому числі і взяття під варту (КПК України (ст. 148,155,165-2) передбачає обрання цієї міри запобіжного заходу в разі порушення кримінальної справи за новий злочин відносно особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі).

При цьому дане питання може вирішуватись і без безпосередньої присутності особи, оскільки, виходячи із змісту ч. 4 ст. 165-2 КПК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України (постанова № 4 від 25.04.2003 р.), присутність обвинуваченого, підозрюваного при розгляді питання щодо обрання відносно нього міри запобіжного заходу у виді взяття під варту є обов'язковою лише у тому випадку, коли така особа перебуває на волі.

Іншого порядку (без обрання міри запобіжного заходу у виді взяття під варту) переведення чи залишення засудженого у слідчому ізоляторі діючим законодавством не передбачено.

6. Аналогічно (тобто через слідчий ізолятор після обрання міри запобіжного заходу у виді взяття під варту) зазвичай здійснюється і доставка засуджених, вирок відносно яких вступив в законну силу, з установ виконання покарань до суду. їх затримання на території виправних колоній або вивезення до суду безпосередньо з них законодавством не передбачені.

7. За встановленим порядком конвоювання підсудних (засуджених) здійснюється військовими частинами і з'єднаннями внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України за місцем їх дислокації залізничним, повітряним, водним та автомобільним транспортом.

Однак у окремих випадках (зокрема, коли у даному пункті немає військових частин (підрозділів) внутрішніх військ, що здійснюють конвоювання підсудних (засуджених), ці завдання виконуються силами органів внутрішніх справ або службою охорони виправної колонії, оскільки подібний механізм прямо передбачений Інструкцією про порядок конвоювання та тримання в судах

підсудних (засуджених) за вимогою судових органів. Крім цього, у «Службовій книжці молодшого інспектора відділу охорони виправної колонії» зазначається, що ця служба у подібних випадках здійснює перевезення засуджених до позбавлення волі спеціальним транспортом або супроводження їх пішки до місць відбування покарання або для проведення судових дій.

7. У випадку, коли підставою залишення або переведення засу дженого до слідчого ізолятора є притягнення його до кримінальної відповідальності та обрання щодо нього міри запобіжного заходу у виді взяття під варту (з огляду на необхідність провадження за участю цього засудженого слідчих дій у справі про злочин, вчине ний цією ж особою чи у зв'язку з розглядом в суді справи про цей злочин), строки тримання у слідчому ізоляторі визначаються КПК України.

У ст. 156 КПК України встановлено, що тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.

У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев'яти місяців — за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

^8. У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою вищевказаної статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти. Начальник місця досудового ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою і шостою ст. 156 КПК України, не надійшла.

286 287

^9. При залишенні засудженого у слідчому ізоляторі у зв'язку з необхідністю його участі в судовому розгляді справи про злочин, вчинений іншою особою, він може бути залишений на період розгляду справи в судовій інстанції, та період вступу вироку в законну силу. Інше вирішення питання могло б привести до того, що засудженого, що тількино був направлений в колонію, прийшлося б етапувати назад до слідчого ізолятора, оскільки апеляційна чи касаційна інстанція відмінила вирок та направила' справу на новий розгляд.

^10. Про режим тримання засуджених, які тимчасово залишені або переведені у слідчий ізолятор, дивись коментар до статті 102 КВК України.

Стаття 91. Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній

1. Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

2. Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз'яснюються права засудженого.

3. На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.

1. Порядок прийому засуджених до установи виконання пока рання залежить від того, прибувають вони групою чи поодинці.

У першому випадку прийом здійснюється комісією під керівництвом начальника установи. До складу комісії входять заступники начальника установи, працівники відділів: оперативного, нагляду і безпеки, по контролю за виконанням судових рішень, соціально-психологічної роботи, охорони, інтендантської і медичної служб.

Прийняття засуджених, які доставлені в індивідуальному порядку здійснюється начальником установи разом з працівником відділу по контролю за виконанням судових рішень. У неробочий час засуджених приймає черговий помічник начальника установи і начальник варти.

2. Основне навантаження при прийманні засуджених поклада ється на працівників відділу по контролю за виконанням судових

рішень, які повинні перевірити наявність особових справ на кожного прибулого засудженого, встановити належність особової справи конкретному засудженому шляхом опитування і перевірки його відповідей з анкетними та іншими даними особової справи, фотографією і особливими прикметами, звірити кількість прибулих засуджених з числом, вказаним у попутному списку.

3. Не повинні прийматися до колонії засуджені, якщо:

— не визначений вид рівня безпеки установи, або той, що вказаний у витягу з протоколу, не відповідає рівню безпеки даної колонії;

— до виправної колонії направлений неповнолітній;

— особова справа містить документи з суперечливими даними, які не дозволяють встановити особу засудженого, статтю, за якою він засуджений або у інший спосіб перешкоджають виконанню вироку;

— до колонії направлений засуджений, який відповідно до медичного висновку повинен бути етапований в лікарню;

— засуджений направлений в колонію з грубими порушеннями встановленого порядку (наприклад, до набрання вироком чинності, без відповідного наряду тощо).

У таких випадках адміністрація колонії, куди надійшов засуджений, складає про відмову у прийняття відповідний акт у чотирьох примірниках (один залишається в установі; другий приєднується до особової справи засудженого; третій направляється до регіонального управління тієї області, де розташована установа-відправник; четвертий направляється до управління за місцем дислокації даної установи), а засуджений етапується до місця призначення відповідно до встановленого порядку або, у разі неможливості, — назад до установи-відправника.